Зимові місяці сповнені тривоги за римське майбутнє Інституту, який, попри перешкоди, продовжує працю й шукає нові тексти письменників для друку.
Весна 1947
На межі березня і квітня відбувається конференція, присвячена майбутньому Літературного інституту. З огляду на нестачу подальшого фінансування з боку війська та кризу читацької аудиторії, генерал Казімєж Вішньовський вирішує закрити італійську установу й перенести видавництво до Парижа й підпорядкувати його Юзефу Чапському, який відповідав за інформацію та пропаганду на території Франції.
Починається гра за приналежність Інституту: генерал Андерс призупиняє дію домовленостей, у Лондоні мають заснувати фірму, що конкуруватиме з компанією Vistula, і розірвати її контракт з Інститутом, а британська видавнича спілка «Gryf» реквізує друкарні, що раніше формально належали 2-му Корпусу. Крім того, на Ґедройця чекає несподіваний фінансовий аудит.
Під час чергової лондонської конференції у травні, на якій, зокрема, був присутній Чапський, відроджується ідея перенесення Інституту до Парижа. Ґедройць має залишатися його керівником, але штат необхідно скоротити до чотирьох осіб.
Літо 1947
До складу редакції входять: Єжи Ґедройць, Зофія Герц та Зиґмунт Герц. Густав Герлінґ-Ґрудзінський в останню хвилину відмовляється, хоча Редактор вже навесні запропонував йому та його дружині посаду в книгарні Libella терміном на один рік.