Зиґмунт Герц займався адміністративною роботою. Був речником і опікуном багатьох письменників, художників, політичних діячів – як тих, що приїжджали з Польщі лише з візитом, так і тих, які вибрали долю емігрантів. Літературний інститут став осередком, що гуртував митців і співпрацював з видатними польськими публіцистами та письменниками-емігрантами, авторами, які потерпали від цензури в комуністичній Польщі та Центрально-Східній Європі. Його видавнича діяльність охоплювала: місячник «Культура» (1947-2000), серію «Бібліотека Культури», до якої входили: «Історичні зошити» ( у 1962-1972 роках – піврічники, згодом квартальники – про новітню історію Польщі та країн Центральної-Східної Європи) – засновником і редактором обох періодичних видань був Єжи Ґедройць – та сотні книжок (літературні твори і книжки політичного та мемуарного характеру). Ніколи не звертався по французьке громадянство, мав статус польського політичного біженця (з грудня 1948 року). Помер 5 жовтня 1979 року в Мезон-Лафіт. Похований на сусідньому кладовищі, в Меніль-ле-Руа, де спочивають й інші творці паризької «Культури». На вшанування його пам’яті Літературний інститут заснував Літературну премію ім. Зиґмунта Герца (премію призначали впродовж 1979-1999 років).
Зиґмунт є джмелем, який дзижчить... так писав про нього Чеслав Мілош:
Одного разу був собі джміль, який шукав життєву насолоду і демонізм так званих великих історичних подій: важко узгодити одне з іншим... Зиґмунт був за покликанням філантропом, другом людей, і ніде не можна було так використати його вміння робити людям добро, як у цій дивакуватій зоні між Польщею і закордоном. Зиґмунт жив «надвіслянською» Польщею, співчував, сердився, тішився, соромився того, що там коїлося, трактував цю свою участь як хворобу, але невиліковну, і таку, проти якої перестав бунтувати. Ця його постійна турбота про Польщу завжди мала конкретну форму – розміру заробітної плати, цін, умов праці, особистої свободи чи її відсутності, тобто доль реальних людей, знаних за іменами та прізвищами, в їх щоденному житті, уявних. У нього відразу з’явилася ідея щодо активної участі, допомоги. Список людей, які зобов’язані Зиґмунту стипендіями, підтримкою в Парижі та запрошеннями за кордон, був би величезним.
Серед тих, якими він опікувався, були: Марек Гласко, Аґнєшка Осєцька, Ян Лебенштейн, Вацек Кісєлевський, Роман Поланський і сам Чеслав Мілош.
А яким він запам’ятався у спогадах друзів...
На службі Культури – міністр у справах поляків – Єжи Ґедройць в «Автобіографії у чотири руки»:
В історії Літературного інституту і журналу «Культура» Зося та Зиґмунт Герци відіграли вирішальну роль. Вони були обізнані з усіма справами, включно з тими, що вимагали поведінки в режимі максимальної секретності... В Італії робота Зиґмунта була геніальною: без неї ми б не впоралися. Йому ми завдячуємо створенням матеріальної основи Інституту. Пізніше він присвятив усю свою працьовитість і винахідливість служінню «Культурі», виконуючи повсякденну роботу, часто виснажливу й монотонну, але без якої ми не могли б функціонувати. Його інтерес до людей і вміння налагоджувати з ними контакти були незамінними. Якщо Юзьо і Кот були нашими міністрами закордонних справ, то Зиґмунт був міністром у справах поляків. Він організував запрошення та стипендії. Роль Зосі та Зиґмунта важко переоцінити. Я не думаю, що без них «Культура» могла б з’явитися і вижити.
Небайдужість – Юзеф Чапський, «Культура» 11/1979:
Його доброта була не такою, як у всіх, адже легко бути добрим до небагатьох близьких людей, але коло його друзів і знайомих, які йому чимось завдячували, було таким широким! Чи був хтось такий, яким він не був готовий активно зацікавитися?
Не лише доброта, але й небайдужість була істотною рисою його натури, живе зацікавлення, потреба негайної участі зміцнювала наші стосунки, які ніколи не були формальними, а живими, полемічними, вимогливими.
Поблажливість і толерантність – Констянтин Єленський, «Культура» 1-2/1980:
Для нього принципове значення мали «міжлюдські» стосунки, спостереження за ними і вміння їх гармонізувати. Він нічого так не боявся в житті, як «нудьги». Ніколи не трактував свій вибір як посвяту. «Яка мені користь, - казав він мені іноді, - мати шикарну квартиру і «Мерседес»? У мене ніколи не було б стільки цікавих друзів, листування, відчуття, що завжди відбувається щось нове»
... виняткова скромність Зиґмунта, його поблажливість до чужих помилок і толерантність. На відміну від багатьох інших емігрантів, Зиґмунт ніколи не обурювала з приводу «негероїчної» поведінки тих чи тих співвітчизників у Польщі найгіршого сталінського періоду. У нього було достатньо уяви, аби розуміти, що лише особистий досвід, якого нам бракує, може дати нам право судити.
Міністр удільного князівства – Войцех Карпінський:
Тут слід згадати ще про одну діяльність колективу «Культури», про допомогу жителям країни, про тиху, але ефективну функцію послів польської культури. Тут роль Зиґмунта Герца була неоціненною і незамінною. Він був міністром закордонних справ удільного князівства в Лафіт. Займався human relations. Був міністром Культури – не лише паризької, а й польської. Цьому письменнику треба допомогти з перекладом, цьому науковцю треба надрукувати статтю в закордонному виданні, є художник, яким треба зайнятися, хтось повинен організувати читання. Зиґмунт завжди мав на це час. Він бігав, полагоджуючи ці справи і водночас применшуючи свої досягнення, відмахуючись від слів вдячності якимсь старим жартом.
Інформація надіслана: Товариство опіки над архівом Інституту літератури в Парижі, січень 2008.
Переклад: Тарас Лильо
