«Селяни» майже одразу здобули визнання критиків. Владислав Яблоновський у книжці «Літературні трактати і враження» (пол. «Rozprawy i wrażenia literackie») писав: «У нашій літературі, мабуть, немає кращого роману про життя селянського люду, ніж «Селяни» Реймонта! Здається, що навіть зарубіжні літератури не створили чогось кращого, чогось з такою повнотою картини селянського буття і з такою чистотою літературного жанру». Своєю чергою, Генрик Ґалле у літературно-науковому місячнику «Варшавська бібліотека» зазначав: «Важко пригадати роман, в якому життя селян поставало б у такому повному, всебічному образі, і водночас не розпорошеному на окремі епізоди та деталі». У виданні «Tygodnik Ilustrowany» було опубліковано рецензію Юзефа Вайсенгофа, яка закінчувалася словами:
Величезне замилування повіває [...] зі слів поета, який співає за все село якимсь заклинанням над ним та його долею, ніколи не слабшаючи, наче голос органу, пристосованого до всіх занять, праць, страждань, радостей, свят, звичаїв польського селянина, які довгим розарієм, позділеним на чотири пори року, просуваються, не пропускаючи жодної намистини. Це важлива епопея – не соціальний чи психологічний роман, а збірка таких романів, чудово підпорядкованих великій пісні про історію сучасного польського села
Reprodukcja dyplomu honorowego Nagrody Nobla dla Władysława Reymonta, fot. rep. FoKa / Forum. Władysław Reymont, 1924, fot. Choumoff/Roger Viollet via Getty Images
У 1909 році Реймонт отримав премію Францішека Салезі Левенталя «за найкращий роман останніх п’яти років». Того ж року новостворений Французько-польський комітет розпочав свою громадську діяльність із бенкету на честь Реймонта з нагоди завершення його роботи над «Селянами». На прийом у паризькому кафе «Грубер» прийшло кілька десятків письменників та інтелектуалів, а французька преса згодом багато писала про цей захід. На жаль, спроба Реймонта підкорити Францію закінчилася фальстартом – Марі Анн де Бове, яка заявила про свою готовність перекласти «Селян», зрештою опублікувала у «La Revue de Paris» власний роман за мотивами твору польського письменника, який не вразив французьких читачів. Однак, невдовзі були опубліковані справжні переклади – українською (1909), російською (1910–1912) та німецькою (1912) мовами. Останній виявився перепусткою до загальноєвропейської слави. Німецька преса писала про «Селян» з надзвичайним ентузіазмом, а під час Першої світової війни генеральний штаб армії наказав членам комендатури, влада якої поширювалася на польські території, прочитати твір як довідник знань про сучасне польське село. Цей переклад також читали у таборах для військовополонених, завдяки чому текст потрапив до рук французького письменника Франка Луї Шолля, який вирішив перекласти роман Реймонта рідною мовою. Водночас, шведський переклад Еллен Вестер посприяв дотриманню формальних вимог Шведської академії, яка 3 листопада 1924 року присудила Владиславу Реймонту Нобелівську премію. Через стан здоров'я він не отримав відзнаки, а диплом разом із пам'ятною золотою медаллю та чеком на 116 716 шведських крон прийняв від його імені Альфред Висоцький, посол Польщі в Стокгольмі.
