Польсько-український історик Богдан Гук вважає, що це був один із багатьох способів дегуманізації населення України. Проявом дегуманізації також був звичай символічно відмежовувати будинки шляхти від теренів проживання «черні», а також антропологічна доктрина Католицької Церкви, яка вважала православних українців Іншими. Гук вважає сарматську ідеологію близькою до расизму та показує, що зверхнє ставлення польських панів до українських селян є основною причиною брутальних і кривавих повстань в Україні. Починаючи від повстання Хмельницького в 1648 аж до кривавого конфлікту на Волині під час Другої світової війни.
Прірва між шляхтою та селянами (та іншими групами населення) існувала аж до XIX і XX століття. Яскравим підтвердженням того, наскільки ефективною була сарматська ідеологія, є особистий лист Зиґмунта Красінського, одного з трьох найбільших польських поетів-романтиків і, що важливо, нащадка аристократичного роду. В середині XIX століття Красінський написав до свого друга, англійця Генрі Ріва:
Вір мені і знай, що поза шляхтою немає в Польщі нічого: ні здібностей, ні світлих голів, ні самопожертви. Наш третій стан — це нісенітниця: наші селяни — то машини. Тільки ми становимо Польщу.
Скасування панщини й аграрна революція
Питання скасування панщини регулярно поверталося упродовж більшої частини модерної польської історії. Найгострішого характеру воно набрало під час національних повстань, коли шляхта мотивувала селян брати участь у збройних діях. Найбільшого успіху вдалося досягти під час повстання Костюшка у 1794 році, коли велика кількість селян долучилась до повстання після оголошення Поланецького Універсалу, що обіцяв обмеження панщини.
Насправді панщина існувала в Польщі (Королівстві Польському) до 1864 року, аж поки її остаточно скасував цар. Проте залишки панщина протримались до XX століття (наприклад, у Спішу й Ораві вона існувала ще в міжвоєнний період). Відроджена Польща (1918–1939) прийняла закон, який скасовував панщину і надавав селянам право на землю, проте це право так і не вдалося повністю реалізувати.
Потрібно було комуністів, щоб врешті-решт ввести цю реформу, що відбулось в 1944–1946 роках — тільки на цей короткий період селяни стали власниками землі. Це було зроблено брутально та революційно, через що історики говорять радше про аграрну революцію, ніж про реформу. Двома роками пізніше, після революційного перевороту власності, комуністи запустили процес колективізації (1948), який створив зовсім іншу модель сільського господарства та власності.
Довга тінь панщини
