Жест Козакевича – польський «привіт» Москві
Через незвичайний тріумфальний жест чемпіона зі стрибків з жердиною на Олімпіаді 1980 року мало не спалахнула суперечка між Польщею та СРСР. Сяюче обличчя та грубі жести рукою Владислава Козакевича згодом стали потужним образом у польській культурі та навіть частиною свідомості країни. Якою ж була справжня історія найсильнішого плеча в історії польського спорту?
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Удар головою» роботи Аделя Абдессемеда, виставка в Центрі Помпіду, 2012 р., фот. Бертран Ріндов Петрофф/Getty Images
Picture image
pompidou-zidane-gettyimages.jpg
Іноді в кар’єрі спортсмена стається настільки виняткова пригода, що вона набуває значення не лише спортивної події. Згадаймо, наприклад, сумнозвісний удар головою Зінедіна Зідана. Коли Франція зустрічалася з Італією у фіналі Чемпіонату світу 2006 року в Німеччині, віртуозний гравець, спровокований Марко Матерацці, завдав приголомшливого удару в торс італійця, по праву отримавши червону картку. Багато хто стверджує, що вилучення з гри Зідана, ключового гравця, змусило французів втратити кубок.
Незважаючи на поразку, французи співчували Зідану: Матерацці отримав лише те, що заслуговував за свої вкрай неприємні зауваження, і насправді не сильно постраждав, оскільки він міг завершити гру. Удар Зідана явно не був надто сильним. Крім того, це стало частиною французького, італійського та світового дискурсу. Цей інцидент навіть вшанували через шість років у 2012 році в Центрі Помпіду в Парижі. Там відкрили бронзову скульптуру під назвою «Удар головою», яка показує точний момент удару. Ця мистецька акція була нетиповим проявом підтримки Зідана.
Таким чином спортивна подія стала предметом культури, етики та багато-багато іншого…
Picture display
standardowy (864px desktop)
Дорожні роботи, фот. Przemek Ziemacki/East News
Picture image
oboty-drogow_en.jpg
У 1980 році Радянський Союз був господарем великої міжнародної спортивної події – літньої Олімпіади. Це свято, затьмарене радянською військовою інтервенцією в Афганістані, бойкотовали багато країн, зокрема США та Канада. Але Олімпійські ігри 1980 року багатьом полякам запам’яталися не через бойкот, бо Польща тоді, як член т. зв. Східного блоку, брала участь у московській олімпіаді.
Для пересічного поляка літні олімпійські ігри 1980 року головним чином пов’язані з пам’яттю про змагання зі стрибків з жердиною та вражаючу перемогу Владислава Козакевича. Спортсмен встановив новий світовий рекорд – 5,78 метра. Але окрім досягнення абсолютно приголомшливого результату, поляк зробив ще щось, що виявилося таким же (або, можливо, навіть більше) незабутнім.
Розчарований недружнім настроєм натовпу на стадіоні, який його освистував, щоб знеохотити під час стрибка, поляк показав глядачам непристойний жест після своєї перемоги. Хтось може назвати це «жестом по лікоть» або «жестом пів руки», але в Польщі його називають «валом» (поль. wał).
Ось як це слово пояснює солідна енциклопедія Польського наукового видавництва:
Text
Інструмент у формі товстого циліндра (…), який використовується для пресування та вирівнювання землі, дорожніх покриттів тощо. У неформальному спілкуванні це слово використовують, коли йдеться про когось дурного або наївного.
Треба додати, що польське слово «вал» іноді використовується для позначення чоловічого пеніса...
Picture display
standardowy (864px desktop)
Польський стрибун з жердиною Владислав Козакевич робить непристойний жест у бік натовпу після встановлення нового світового рекорду у фіналі олімпійських стрибків з жердиною та виграшу золотої медалі. 30 липня 1980 року, Москва, фот. AFP/East News
Picture image
kozakiewicz-gest-moskwa-en.jpg
Чому Козакевич показав натовпу образливий жест? Ось як про це розповідає сам чемпіон:
Text
Російська публіка освистувала (…) кожного неросійського учасника. (…) Вони свистіли, щоб відволікти нас, ви тільки уявіть, який це галас, 70 тисяч людей на стадіоні «Лужники», з них, мабуть, лише 10 тисяч були іноземцями.
Text
(…) Мені спало на думку, що я єдина людина у світі, яку освистують за те, що вона побила світовий рекорд. (…) Тож коли я приземлився, я показав їм цей польський вал, найгарніший, який тільки можна уявити. Я висловив свій гнів свистячій совєтській публіці, адже під час змагань з легкої атлетики ніхто не свистить. Якщо ви переглянете телевізійні трансляції, то побачите, що люди або ритмічно плескають, коли їм хочеться, або просто сидять тихо.
Author
Уривок з інтерв’ю 2018 року для Culture.pl
Крім того, багато результатів тодішніх олімпійських змагань були сфальсифікованими. За словами Козакевича, судді підсуджували совєтським спортсменам, як-от метальникам дисків та списів. Це разом із недоброзичливістю глядачів створило досить токсичну атмосферу. Але, як то кажуть, не на того натрапили. Козакевич любив долати перешкоди:
Text
Якась риса мого характеру спонукала мене викинути з голови все негативне, не зациклюватися на ньому, а йти вперед.
Author
З книжки Міхала Поля «Не кажіть мені, як жити» («Nie mówcie mi jak mam żyć»), 2013.
Крім того, згідно з веб-сайтом Польського олімпійського комітету, Козакевич часто був «важким» і «неслухняним» спортсменом. Це поєднання рис подарувало світові чемпіона, рекорд і... позачасовий жест.
«Вал» Козакевича, який транслювали телемережі всього світу, одразу став сенсацією. Як і удар головою Зідана, жест поляка став не просто спортивним епізодом. Він був символом непокори, перемоги всупереч нечесним обставинам та недоброзичливому ставленню господарів. Але на відміну від вчинку Зідана, жест Козакевича жодним чином не був фізично насильницьким і не перешкоджав результатам.
Це добре, що він повернувся на кілька секунд
Picture display
standardowy (864px desktop)
Познанський університет фізичної культури, де Владислав Козакевич навчився стрибати з жердиною, фот. Jedrzej Nowicki/AG
Picture image
awf-poznan-ag.jpg
Іноді через розмови про знаменитий жест люди забувають про спортивну майстерність, яка лежить в основі цієї історії. Козакевич був чудовим стрибуном з жердиною. Можна навіть порівняти його із Зіданом, оскільки в обох були періоди досконалості, коли вони виграли майже все у своїх галузях (для поляка це були 1970-ті роки). Талант Козакевича був настільки великий, що в 1973 році, у віці дев'ятнадцяти років, він став чемпіоном Польщі і встановив новий вітчизняний рекорд.
У Москві він фактично двічі вигравав на одних змаганнях. По-перше, він переміг усіх своїх суперників, включаючи тогочасного світового рекордсмена, француза Тьєррі Віньерона (його рекорд становив 5,77 м) і радянського спортсмена Костянтина Волкова, стрибнувши у висоту 5,75 метрів. На той час поляк уже забезпечив собі золото. Але за правилами змагання ще тривали. Оскільки він уже перестрибнув усіх своїх суперників, йому залишалося змагатися лише з самим собою. Він вирішив підняти планку вище і… побив світовий рекорд.
Спортсмен згадує, що насправді того незабутнього дня він двічі показував «вал». Перший раз, коли забезпечив собі перемогу. Вдруге, коли покращив свій результат.
Зі спортивної точки зору Москва була найбільшим досягненням Козакевича. Офіційна статистика Олімпійського комітету Польщі не згадує про те, щоб він коли-небудь стрибав вище. Але цей жест, а також сама перемога були, так би мовити... проблематичними.
Глибоко філософський символ бунту
Picture display
standardowy (864px desktop)
Владислав Козакевич вдома з дружиною Анною та дочкою Катажиною, фот. Leszek Fidusiewicz/ReporterWładysław
Picture image
kozakiewicz-dom-en.jpg
Світ швидко забув про жест Козакевича, його затьмарили нові сенсації. Але в Радянському Союзі вчинок поляка не могли так просто пробачити.
Треба пам’ятати, що на той час Польща ще перебувала під комуністичним режимом (який проіснував до 1989 року) і була сателітом СРСР. «Старший брат» не був задоволений ані поразкою на власному подвір’ї, ані тим, що став свідком «вала» Козакевича. Симптоматично, що «Трибуна Люду», головна державна газета Польщі та голос комуністичного режиму, написала про польського спортсмена, намагаючись задобрити радянську владу:
Text
[Він] був такий щасливий, що майже торкнувся землі, коли вклонявся трибунам..
Спортивна газета «Пшеґльонд Спортовий» також оминула цей жест у своєму репортажі:
Text
Ми вже давно не насолоджувалися такою атмосферою. Протягом змагань польські вболівальники підбадьорювали своїх спортсменів, але після третьої спроби піднятися на захоплюючу висоту 5,82 [sic] вони зробили все можливе, вони скандували цілу годину, доки не пролунав польський гімн.
Але польським пропагандистам не вдалося задобрити Москву. Совєти навіть хотіли забрати у Козакевича медаль, стверджуючи, що він «образив радянський народ». Посол СРСР у Варшаві звернувся до польської влади з відповідним проханням. У Москві навіть зібралася спеціальна комісія, яка мала на меті дискваліфікувати поляка.
Про свій жест на московському стадіоні Козакевич розповідає ще таке:
Text
Правду кажучи, обидва ці жести були спонтанною реакцією на свистки та ворожнечу на трибунах. І на шахрайство арбітрів, які віддавали перевагу спортсменам приймаючої країни (…). Це було чимось на кшталт звернення: «Можете свистіти скільки хочете, я все одно найкращий!»
Author
З книжки Міхала Поля «Не кажіть мені, як жити» («Nie mówcie mi jak mam żyć»), 2013.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Едвард Козакевич, старший брат Владислава, який заохочував майбутнього чемпіона зайнятися стрибками з жердиною, 1974 рік, фот. Leszek Fidusiewicz/REPORTER
Picture image
edwart-kozakiewicz-1974-en.jpg
У книжці Міхала Поля «Не кажіть мені, як жити» («Nie mówcie mi jak mam żyć», 2013) Козакевич розмірковує про те, чому радянська влада так нервово відреагувала на його поведінку:
Text
Не думаю, що на стадіоні хтось щось помітив, насправді ніякої реакції не було. Але телебачення… це було зовсім інше. Там увесь світ побачив, що «поляк показав росіянам «вал», причому в Москві».
Спортсмен згадує як його жест сприйняли у Польщі. У той час багато поляків виступали проти комуністичного режиму, встановленого і підтримуваного Москвою, тож вони вважали жест Козакевича символом повстання:
Text
Я не міг пройти вулицею, щоб хтось не підійшов до мене, щоб потиснути чи обійняти мене. В одну мить мій жест став глибоко філософським. Ніхто не хотів вірити, що мене хвилював лише той натовп на трибунах. Коли я пояснював це, люди підморгували, ніби кажучи: «Так, так, ти повинен це сказати, але ми знаємо, як це було насправді».
Тож зовсім ненавмисно жест Козакевича став «глибоко філософським символом бунту», який викликав резонанс на міжнародному рівні…
На щастя, майбутній голова Міжнародного олімпійського комітету Хуан Антоніо Самаранч не захотів позбавляти Козакевича того, що він по праву виграв. Пізніше він сказав Козакевичу, що зрештою представив комітетові те саме пояснення, яке поширювала польська команда. Самаранч, знаючи спортсмена та бажаючи йому допомогти, сказав, що той «завжди робить такий жест, коли перемагає, особливо коли б’є світовий рекорд». Через ці пояснення комітет зняв з Козакевича звинувачення.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Люди вітають корабель, що повертається. Порт у Ґдині, 1956 рік, фот. Władysław Sławny/Forum
Picture image
gdansk-1957-pap.jpg
Зрозуміло, що комуністичній владі було некомфортно мати в країні знаменитого спортсмена, який став потужним символом опозиції. У багатьох випадках Козакевичу цілеспрямовано ускладнювали життя:
Text
У Польщі мене постійно дискваліфікували за цей жест. Влада була комуністична. Вони не могли офіційно дискваліфікувати мене за «вал», тому вигадували абсолютно неправдиві звинувачення.
Text
Одного разу представники тодішньої влади заявили, що дискваліфікують Козакевича за носіння невідповідного спортивного одягу.
Author
Уривки з інтерв’ю Culture.pl, 2018 рік
Втомлений комуністичними переслідуваннями, Козакевич покинув Польщу в 1985 році. Легкоатлет переїхав до Західної Німеччини та оселився поблизу Ганновера, де приєднався до місцевого спортивного клубу. Згодом він навіть став громадянином Західної Німеччини та встановив рекорд країни у стрибках з жердиною – 5,70 метрів. Зараз на пенсії, він досі живе в Німеччині разом зі своєю дружиною Анною, яка також колись була професійною спортсменкою.
Цікаво, що Козакевич народився не в Польщі. Спортсмен родом із містечка Солечніки (лит. Шальчинінкай – ред.) в сучасній Литві. У рік його народження (1953) місто, щоправда, було в складі Радянського Союзу. Совєти захопили його під час Другої світової війни, хоча раніше воно лежало в межах Польщі. Трохи складна історія, але вона дозволяє зрозуміти, як польська родина Козакевичів (як і багато інших) опинилася на чужій землі, навіть не переїхавши. Лише у 1957 році вони репатріювалися до Польщі та переїхали до міста Ґдиня.
Після падіння комунізму в 1989 році Козакевич знову почав відвідувати рідну країну, де зараз проводить досить багато часу. Чемпіон розповідає Culture.pl, що люди все ще впізнають його на вулицях…
Picture display
standardowy (864px desktop)
Броніслав Войцех Лінке, «Автобус», олія, 1959-1961. Один із зображених чоловіків показує характерний жест – «вал», фот. Національний музей у Варшаві
Picture image
linke-autobus-mnw-1.jpeg
Незважаючи на те, що після московської літньої Олімпіади минуло багато років, жест Козакевича все ще живий. Не в тому сенсі, що й тепер можна побачити, як люди спонтанно його показують, а як метафора. Час від часу хтось каже, що зробив такий жест, просто маючи на увазі, що вони відверто висловили своє невдоволення. І цю фразу використовують не лише люди, які пам’ятають Олімпіаду 1980 року, а й ті, хто народився після неї.
Дивно, але незважаючи на глибокий вплив і жвавість цього жесту, здається, немає жодного відомого польського твору мистецтва, який би його увічнював. Ні картини, ані бронзової скульптури, яка б показувала той пам’ятний момент, коли Козакевич схрестив руки в Москві. Здається, настав час щось таке організувати...