Чи виробилася під час цих тривалих стосунків між поеткою і секретарем зрозуміла тільки вам приватна мова жестів та поглядів?
Я навчився прочитувати її сигнали, коли вона хотіла закінчити зустріч, наприклад із журналістом, під час якої я теж був присутній. Але ми також мали домовленість. Коли до неї мав хтось прийти за моєї відсутності і вона боялася, що гість засидиться надто довго, просила зателефонувати їй у визначений час. Тоді поетка брала трубку і голосно говорила, щоб відвідувач міг почути: «О, справді? Пан мусить вже прийти? Бо у мене зараз милий гість... Може, за півгодини?» Тоді відвідувач розумів, що йому треба йти.
У книжці «Нічого звичайного. Про Віславу Шимборську» («Nic zwyczajnego. O Wisławie Szymborskiej») ви згадали про її постійну здатність дивуватися світу та викликати подив «своїми реакціями».
Так, вона мала здатність дивуватися світу по-дитячому. Але, може, саме завдяки цьому хисту вона була поеткою? Я насправді ніколи не приймав рішень за неї, за винятком таких питань, як-от присвоєння школі її ім’я чи присудження їй ступеня почесного доктора, коли мені не потрібно було радитися з нею, що відповісти на звернення. Я ніколи не знав, як вона відреагує на пропозиції чи запрошення. Коли одна журналістка запитала, хто, на її думку, виграє чемпіонат світу з футболу (поет у Польщі має статус пророка, тому може передбачати майбутнє), я був переконаний, що вона з неї посміється. Але Шимборська попросила мене відповісти їй, що після того, як команда «Шомберки» (Битом) вилетіла з першої ліги, вона перестала цікавитися футболом.
Коли хтось написав вірш «Як я почуваюся», видаючи себе за Шимборську, вона надіслала до ЗМІ спростування. Як би вона відреагувала на те, що у недавно видану збірку її «Усіх віршів» («Wierszy wszystkie») потрапив твір «Перервана розповідь», яку вона не писала?
Це було трохи по-іншому: хтось опублікував чужий вірш під її іменем. Її непокоїло не стільки те, що вірш кепський, скільки те, що це завдало прикрощів справжньому авторові. Як би вона відреагувала на зайвий вірш? Думаю, вона сприйняла б це іронічно, хоча вимагала б спростування заради справедливості стосовно справжнього автора, Вітольда Турдзи. Видання «Усіх віршів» позначене своєрідним пафосом, який, як я вже згадував, вона не зносила. Може, вона потрактувала б цей не свій вірш як жарт, який обеззброює цей пафос?
- Виставку «Wisława Szymborska. La Gioia di scrivere» організував Інститут Адама Міцкевича у співпраці з Teatro Pubblico Ligure, Музеєм сучасного мистецтва «Villa Croce» у Ґенуї, Фундацією Віслави Шимборської, мерією міста Ґенуя, Інститутом Гете в Ґенуї, Генеральним консульством РП в Мілані та Польським Інститутом у Римі.
Міхал Русінек – літературознавець, перекладач, письменник. З 1996 року був секретарем Віслави Шимборської, з 2012 року – президент фундації її імені. Закінчив полоністику в Яґеллонському університеті, де нині викладає теорію літератури, теорію перекладу та creative writing. Автор книжок для дітей (з ілюстраціями його сестри Йоанни Русінек) і дорослих. Складає вірші й тексти пісень. Пише фейлетони про мову. Живе в Кракові.