Куба Куляса, «Щаслива рука»
Обкладинка книжки Куби Куляси «Щаслива рука», фот. Biuro Literackie
З іншого боку – сюрреалізм. Через сто років відтоді, як у 1924-му Андре Бретон проголосив свій маніфест, цей напрям повною мірою відродився в польській літературі. До Наталки Сущинської, Вероніки Стенцель, Марти Козловської, Матеуша Ґурняка чи Томаша Вішнєвського долучаються нові авторки й автори, зокрема Дорота Ґрабек – дебютантка зі збіркою оповідань «Воскресенки» («Zmartwychwstanki»). Цей перелік можна було б розширити й на ім’я Куби Куляси, якби ярлик сюрреаліста надто не звужував інтерпретаційне поле його літературного дебюту.
«Щаслива рука» («Szczęśliwa ręka») – це суміш метафізичного трилера, шкатулкової та детективної повісті з елементами наукової фантастики й чорного гумору. Занурена в постмодернізм, вона вислизає з простих визначень, плутає сліди й розгалужується на численні інтерпретаційні стежки. Можливо, доречнішим був би такий ряд імен (які, зрештою, з’являються і на сторінках книжки): Кальвіно, Борхес, Лем, Кафка, По, Куляса? Наприкінці з’являється ще й постать Теодора Сенпа Шажинського, що ще більше ускладнює справу…
«Щаслива рука» – це література про літературу, моторошно смішна й водночас інтригуюча. Видавець і архітекторка намагаються встановити авторство загадкових оповідань, разюче схожих на ті, що вийшли з-під пера померлого письменника. Розслідування приводить до людини з пересадженою рукою: почерк той самий, але інші емоції, інший темперамент. Чи можна талант звести до статистичних повторів? А може, це «фантомний імпульс, записаний у нервах і м’язах»?
Дебют Куляси, ще до прем’єри відзначений Премією Кракова – Міста літератури ЮНЕСКО, є також парадоксальним коментарем до дискусії про участь штучного інтелекту в творчому процесі, яка в останні місяці точиться в літературному середовищі. Бо хто сказав, що авторське право мусить бути «нудним, як новорічне звернення президента, і передбачуваним, як похмілля в суботній ранок»?
Якби від «Щасливої руки» по черзі «відрізати» всі оповідання, кожне з них потрапило б до списку літературних підсумків року. У них є істота, що ув’язнює людську свідомість, і письменник, який вривається до голови читача. І значно цікавіше з’ясовувати, чия рука записала «Мудрість сепії» чи «У пошуках утраченого чвертьгодиння», ніж з’ясовувати, кому належать «канапки з грошима».
