Ольга Токарчук також видала як окрему книжку есе «Лялька та перлина» (2000), в якій пропонує нове прочитання роману Болеслава Пруса, що вийшов наприкінці ХІХ століття; твору, який вважається шедевром польського роману.
«Останні історії» ‒ це чергова збірка оповідань. Коротка форма поволі стає улюбленим жанром Токарчук, яка, окрім іншого, стала ще й ідейною натхненницею Міжнародного фестивалю оповідань.
Після 2004 року Ольга Токарчук видала дві книжки: «Анна Ін у гробницях світу» (2006) та «Бігуни» (2007). Цей останній роман був номінований на Літературну Нагороду Центральної Європи ANGELUS, а також отримав Літературну нагороду «Ніка»-2008. В 2018 році цей роман, що в англійському перекладі носить назву «Flights», отримав престижну нагороду Букера.
«Анна Ін у гробницях світу» ‒ ця книжка значно різниться від решти доробку авторки; вона повстала в міжнародній серії «Міфи». В цьому проекті приймали участь відомі автори та авторки, а книжки, які вони пишуть, спираються на міфологічні оповістки. Ольга Токарчук взялася за шумерський міф про Іннану, володарку врожаю та війни, яка відправляється в мандрівку до своєї сестри, богині підземного світу та смерті, і несподівано повертається від неї у світ живих. Можливість цього повернення вона отримала через свою товаришку по подорожі ‒ Ніну Шубур. Але умова повернення надто сувора: Анна має привести когось до підземного світу замість себе. Жертвою має стати її старий коханець, але половину смутного перебування в підземному світі бере на себе його сестра.
Тим, що найбільше дивує в цьому романі, є не так використання старої міфології, як зображення світу, в якому цей міф реалізується: він нагадує естетику кіберпанку. Герої користуються голографічними мапами, підземне царство нагадує футуристичне місто, а Боги-Батьки, яких Ніна Шубур просить про допомогу, нагадують технократів з якоїсь зловорожої корпорації. Описуючи «Анну Ін...», Пшемислав Чаплінський стверджує, що «Токарчук в цій книжці вигадує жанр, мову та геть новий спосіб мовлення», що виглядає як вираз великої поваги до можливостей письменниці.
«Бігуни» ‒ це не книга подорожей, але книга про феномен подорожі. Після міфографічної прози, емоційно пов’язаної із описуваним місцем, авторка здивувала читачів романом, який являє собою справжнє дослідження психології подорожі. Назва книги одночасно є назвою стародавньої православної секти, яка уважала, що залишатися на одному місці ‒ це наражатися на атаки Диявола, а тому постійне переміщення служить спасінню душі. Така ж сама ‒ хоча й світська ‒ мотивація, пов’язана із прагненням свободи, веде героїв окремих сюжетних сплетень роману. Тож в книжці з’являється жінка, яка опікується неповносправною дитиною та яка під впливом пізнаного в церкві одкровення не повертається додому; є австралійська дослідниця, яка через багато років повертається до Польщі до хворого друга; є мати, яка разом із дитиною тікає від чоловіка під час відпустки в Хорватії. Важливою також є сюжетна лінія анатома з XVІІ століття Руйша, його доньки та його колекції препаратів, проданих врешті-решт до царської Росії.
Конструкція «Бігунів», що складається з багатьох переплетених один з одним сюжетів, нагадує те, що авторка робила в «Домі дня, домі ночі». Тож можна уважати, що Токарчук повернулася в цій книжці до вдалих попередніх рішень.
