Еліза Концька, «Учора ти була злою на зелено», фот. Karakter
Слово «інакшість» у цьому есе відмінюється в усіх відмінках, і йдеться не про психологічну чи соціальну нетиповість однієї з героїнь. Манера оповіді, синестезійне сприйняття і описування дійсності, уміння поєднувати різні рівні свідомості підносять цю прозу понад звичні літературні історії про формування особистості. «Учора ти була злою на зелено» – це історія пізнання через мову: делікатну, але водночас безкомпромісну. Це також зворушлива розповідь про взаємне розуміння попри неможливість спілкування за загальноприйнятими правилами. Нарешті, це повчальна оповідь про стосунок між матір’ю та донькою – особливу близькість, що спирається на турботу й довіру.
Еліза Концька уникає солодкавих інтонацій, щоб видобути правду про існування людини, не пристосованої до штучно створених стандартів, яка сама окреслює межі свого світу:
Руда, ніхто інший, показала мені, як ставити питання упоперек, перевертати порядки, змішувати абстракцію з конкретикою. Наздоганяючи її короткі, лаконічні, рідко висловлені формули, я раз у раз падала до кролячої нори.
У цій оповіді немає зайвих слів чи образів, а майстерний монтаж, схожий на регульований потік свідомості, не дозволяє відірватися від читання. Письменниця Концька ніби говорить: «Забудь, читачу, про всі правила, моделі й зразки, відкинь причинно-наслідковий порядок. Навіть коли щось повторюється, воно ніколи не є тим самим». Концька-матір додає:
Її спосіб мислення дав мені доказ існування іншого світу. Неоднорідного, живого, такого, що вивертає наші категорії. Казка може бути для нього транспортом. Не у світ принцес, свинопасів і драконів, як я думала в дитинстві. У світ, який звільняє слова, поняття й речі від правил прирученої гравітації
«Учора ти була злою на зелено» – це книжка виняткова ще з однієї причини: вона дає людині, що читає, інструменти для розуміння іншої людини, а тій, що переживає подібну історію, дарує відчуття свободи.
«За есеєм Елізи Концької стоїть не лише правда досвіду, адже в разі автофікції легко потрапити у пастку емоційного шантажу, коли зворушує вже сам предмет оповіді. Тут про успіх вирішило найкраще, що може дати література – урок комунікації та людяності», – сказала у своїй промові на честь лауреатки голова журі Літературної премії «Ніке» Юстина Яворська.
Журі звернуло увагу також на різноманітність мовних рівнів:
мову самої авторки – стилістки-віртуозки й водночас уважної дослідниці, яка аналізує найважливіший у своєму житті зв’язок;
мову доньки – буквальну, але в цій буквальності несподівано поетичну;
і нарешті мову суспільства, яке, як завжди, усе знає краще.
