На три роки молодша за празького письменника Флора Ґольдберґ народилася в Серпці. Зюсскінда Клуга, який народився в Бродах (нині Україна), вона зустріла в Лондоні. Вони виступали на сценах у Відні, Берліні, Лейпцигу, Карлових Варах та Будапешті, аж доки не опинилися в Празі. Її життєвий шлях відтворили Ґвідо Массіно і Джуліо Скіавоні, автори книги «Stella errante». Під час Першої світової війни Клюґи повернулися до міста Кафки, виступали неподалік від його офісу, навіть створили трупу «Жидівсько-Польське Орфеум». Після смерті чоловіка у 1920 році Флора разом із дітьми емігрує до Нью-Йорка, оселиться у Бронксі. Вона стане зіркою американської сцени і як Флоренс Клюґ навіть з’явиться в Голлівуді. На її могилі в Каліфорнії, поруч із датою смерті (травень 1954 року), буде викарбувано напис:
«Артистка до самого кінця».
Іцхак Л.
Знову «Шуламіс» Ґольдфадена. Після вистави на сцену виходить керівник трупи акторів з Варшави, щоб попрощатися з публікою. Завіса не хоче розсуватися, Леві перечіпається і хапається за драпірування – воно падає на підлогу разом із дротяним кріпленням, а сам він падає з естради. Хто цей невдаха, перед яким Кафка хоче впасти на коліна від захоплення – і над біографією якого незабаром почне працювати?
Іцхак Меїр Леві (або у полонізованій версії – Жак Леві) походить із Варшави, народився в 1887 році в ортодоксальній хасидській родині. Пристрасть до театру привела його до Парижа, потім – до Берліна, Відня, Карлових Вар, зрештою – до Праги. Тут він здружується з Кафкою, хоча їхній зв’язок – складний. Іцхак Леві або просто Л., як його названо на сторінках «Щоденників», – це «чарівний оповідач і пліткар» (так його бачить Ернст Павел, біограф Кафки), або ж: «гуморист, іронік, підступник з притчами на кожен випадок», який «починає окуповувати життя Франца» (за словами Ґжелі). Їх зближує подібна історія токсичних відносин із батьком. Актор з Варшави з витріщеними очима гіпнотизує друга з Праги не лише сценічною експресією. Саме він, а не дві захопливі актриси, прищеплює Кафці любов до їдишу та єврейської культури – не стільки до її релігійності, скільки до відчуття спільноти.
