Листи Домбровської і Ковальської

Чи варто нам завершити роман? Листи Домбровської і Ковальської

maria_dabrowska_i_anna_kowalska_en_00909363_4946.jpg, default, Марія Домбровська та Анна Ковальська, 1951 р., Варшава, фот. archiwum Cezarego Gawrysia/Fotonova/East News, Чи варто нам завершити роман? Листи Домбровської і Ковальської

#мова і література

Романтичне, емоційне, часто інтимне листування між двома письменницями, яке тривало так довго – чверть століття, – це явище світового масштабу. Марія Домбровська та Анна Ковальська обмінялися приблизно 2350 листами на 4287 листівками. Приблизно, бо деякі листи не датовані й іноді невідомо, коли один закінчувався, а наступний починався. То ж якими були ці сапфічні стосунки?

Безмежна

Анно, я ледве видихнула Твої два попередні листи, а з іншого боку, як ти налякала мене. Що ж це за «жіночі» недуги? [...] Тільки заради Бога, що означають слова «або я вагітна». Напишеш щось таке легковажно, а я потім божеволію. Протираю очі й перечитую ці слова десять разів. Нічого не розумію. Поясни, що означає цей жорстокий жарт?

Ці слова записала авторка циклу оповідань під назвою «Люди звідти» («Ludzi stamtąd») у понеділок, 10 грудня 1945 року, у відповідь на вістку від коханої від 3 грудня. Поміж тим вони встигли надіслати одна одній ще кілька листів, виваженіших, бо поштова доставка між Варшавою та Вроцлавом була повільнішою, ніж жінки викладали на папері свої думки та почуття. Це часто призводило до дрібних непорозумінь, взаємних підозр у забутті, а написані в запалі слова наступного дня втрачали актуальність. На цей раз справа була серйозною. Анна надсилала суперечливі сигнали: то повідомляла про свої нездужання, втрату апетиту, фізичну слабкість, перепади настрою, то знову запевняла, що її «здоров’я ідеальне». Невизначеність була нестерпною для Домбровської, але датований 19 грудня лист, в якому стверджувалося про вагітність Ковальської, виявився справжнім ударом. Марія відреагувала бурхливо, але надіслала Анні лише п’яту версію листа, за її словами, найделікатнішу:

Я не можу володіти собою у відчаї, болю та жалю – сльози заливають мої, не схильні до плачу, очі. Я не володію собою через безмежне, приголомшливе обурення. Це набагато гірше за Варшавську катастрофу та смерть Ядзі. [...] І це сталося після нашої весни, після найбільшої нашої близькості, яку, здавалося, ніщо не могло зруйнувати, розірвати чи зневажити, коли в тебе не було жодної причини «мстити» чи мати до мене ворожі почуття. Тож за що? за що? за що?

У тому ж повідомленні від 24 грудня вона переконувала адресатку, що не може її втратити, що попри все любить і рада, що нездужання коханої не переросли у важку хворобу. Цікавою є примітка на полях наступного листа Домбровської: «Посеред безсонної ночі жахлива підозра: вагітність підтверджена 18 грудня, четвертий місяць. Чотири місяці тому, це було 18 серпня. Тож, можливо, ми обоє батьки». Ковальська запевнила свою партнерку: «Моє кохання до тебе ніколи не закінчиться». У своєму останньому листі 1945 року вона написала: «Я п’ю келих чудового вермуту – щоб забути».

Нечитабельна

Обкладинка книжки «Марія Домбровська, Анна Ковальська. Листи. Том I: 1940-1945», фот. wydawnictwo: Instytut Badań Literackich PAN

На цьому закінчується перший том листів Марії Домбровської та Анни Ковальської. Дослідження листувань 1940–1945 років, яке провела Сильвія Хведорчук, біографка авторки «Сапфо» («Kowalska. Ta od Dąbrowskiej»), є водночас початком 6-томного видання листів цих двох письменниць. Його підготовка триває в рамках гранту Національної програми розвитку гуманітарних наук під керівництвом професорки Еви Ґлембіцької. Томи виходять у видавництві Інституту літературних досліджень ПАН. Наступні томи, що міститимуть листування до 1949 року, опрацюють різні люди (робота розпочалася 2023 року, а її завершення заплановане на 2027 рік). Решта листів (близько 1050) стануть основою наступного видання. І це не є легким завданням.

Почерк Домбровської був схожий на її особистість – його важко прочитати. Під час листування з Ковальською вона користувалася друкарською машинкою лише кілька разів: через травму руки і роками пізніше – коли дедалі більше усвідомлювала нерозбірливість свого почерку, а іноді й з практичних міркувань: «на тоненькому папері для друкарської машинки в конверті поміститься більше». Іншим було листування з її чоловіком та Станіславом Стемповським, яке вона друкувала на машинці під час війни. Професорка Ґлембіцька пояснює:

Можливо, це було ознакою елегантного ставлення до приятельки, але з іншого боку, копія друкованого листа полегшувала б упорядкування кореспонденції, звернення до змісту попередніх листів і, нарешті, гарантувала б, що навіть якщо лист буде втрачено, його дублікат збережеться. Однак жодних копій друкованих листів не збереглося; можна припустити, що Домбровська, принаймні з конфіденційних міркувань, не робила цього, пишучи листи в одному екземплярі.

Завдання ускладнюють також вставки іноземними мовами (переважно французькою, рідше англійською, німецькою, латинською чи італійською), пропуски дат або неправильний порядок, у якому були надіслані відповіді на листи, що застрягли десь у поштовому відділенні або взагалі не дійшли до адресатки. Домбровська викидала конверти зі штемпелями, але принаймні нумерувала свої відправлення, хоча й тут траплялися помилки. Тим більше є підстави цінувати величезний обсяг праці, вкладений у підготовку цих листів до друку, а також надзвичайно великий критичний апарат – виноски є не лише стислими поясненнями, а й невичерпним джерелом інформації про людей, події та епоху. Багаторазове зіставлення змісту листів із записами в щоденниках письменниць проливає нове світло на їхню долю та стосунки. Шкода лише, що у 700-сторінковій книжці не знайшлося місця хоч би для зразка почерку Домбровської, яка 29 квітня 1944 року просила у своєї «найщирішої» та «найдорожчої» Анни вибачення за нерозбірливу писанину: «Вже деякий час з моїми нервами щось не так , і я нічого не можу робити спокійно». Спокій у цих стосунках був рідкістю.

Шалена

Вони зустрілися ще до війни, у варшавському будинку Яна та Ірени Парандовських. Тоді письменниці не підтримували стосунків, хоча й оберталися в схожому колі знайомих. Ситуація змінилася після початку війни, а містом, яке об’єднало жінок, став Львів. У грудні 1939 року Домбровська та її партнер Станіслав Стемповський знайшли притулок у Станіслави та Ізидора Блюменфельдів (Марію та Стася поєднали романтичні стосунки). Ковальська та Блюменфельдова зналися ще зі шкільних років, коли навчалися у Класичній та реальній жіночій гімназії імені Зофії Стшалковської. Після невдалої спроби повернутися додому, Домбровська та Стемповський переїхали до Анни та Єжи Ковальських на вулицю Супінського, 11, кв. 1 у Львові. Йшов 1940 рік, авторці тетралогії «Ночі і дні» виповнився 51 рік, тоді як менш знаній письменниці – 37. В есе, що розміщене у першому томі листів, Хведорчук зазначає, що різниця у віці іноді помітна в їхньому листуванні, коли Марія звертається до Анни словами «ти шалена дитино». Крім того, Ковальська зазначила у своєму щоденнику, що отримала листа від Домбровської, який був «приємним, але трохи схожим на лист вчительки до учениці». Дослідниця додає:

Подальша доля цього знайомства свідчить про те, що початкову стриманість було подолано. Авторка «Людей звідти» явно полюбила Анну, оцінила її знання античної літератури та культури, ерудицію, інтелект та почуття гумору. Також для неї було важливим те, що листи Анни стали джерелом інформації про Львів, особливо про Станіславу Блюменфельдову, яка залишилася в місті і в яку Марія все ще була закохана.

Ковальській було важко сподобатися, але Домбровській це вдалося.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Анна Ковальська та Марія Домбровська, 1960 р., Коморув, фот. archiwum Cezarego Gawrysia/Fotonova/East News

Picture image

maria_dabrowska_i_anna_kowalska_en_00909363_4944.jpg

Перший лист надіслала Марія після повернення до Варшави 12 червня 1940 року. Він короткий, адресований подружжю, приємний і написаний у спокійному тоні. Наступні довші, з дедалі сильнішими емоціями: перебільшеною тривогою, спалахами радості та гніву, сумом та здивуванням. Ковальська лаконічніша, але вона здатна зачарувати адресатку барвистою метафорою та здивувати екзальтацією. Домбровська нумерує листи та розташовує їх у хронологічному порядку, хоча частіше виглядає розгубленою, іноді їй бракує впевненості в собі. Анні легше зізнатися у своїх почуттях; зрештою, ще підлітком вона закохувалася в жінок і прийняла свою бісексуальність. Марія ж значно пізніше відкрила для себе інший бік своєї особистості. Між ними зав’язався еротичний зв’язок на початку весни 1943 року, коли авторка «Грецьких оповідань» приїхала до Варшави. Згодом у своєму щоденнику вона писала про «сафічні ночі» та нездатність «впоратися з почуттями», що знову з’явилися після 18 років шлюбу з Єжи. Незважаючи на свої запевнення у глибокій закоханості в Домбровську («ти маєш знати, що я гину від кохання»), вона часто давала волю ревнощам і розчаруванню через їхнє розлучення («Ніколи в житті я не була так близька до того, щоб накласти на себе руки, як тієї ночі. Ти зуміла замучити мене до смерті. [...] Не можна так гратися з серцем, як ти це робила з моїм, відчуття якого тобі не знане, бо воно мовчить»).

(Не)уважна

Про що писали дві жінки, письменниці, які офіційно перебували в гетеросексуальних стосунках, але більш-менш відкрито прагнули сапфічної близькості?

Про повсякденне життя: звичайне та воєнне, родину, друзів, брак грошей, заарештованих та страчених, їжу, холод…

Львів, 05.09.1942

Люба пані Маріє,

те, що сталося з моїм життям, просто неймовірно. Я працюю як мільярдер без перепочинку, хоча з мільйонами гірше, але навіть тисячі, які я перемелюю, мене приголомшують. Магазин, у якому ми працювали досі, перебуває на стадії поступової ліквідації [...]. У середині квітня у нас виникли проблеми. Спочатку ми продали друкарську машинку, потім кокосовий килим, а тепер крісла. Це дозволяє нам більш-менш жити, хоча на цей момент все інше дуже дешеве порівняно з цінами на продукти харчування. [...]

Трохи більше ніж через рік…

[№] 9

10 вересня, вечір п’ятниці

Анно, Анно,

Я не можу оговтатися від твого безпідставно розпачливого листа. Якщо в тебе є хоч крихта інтуїції, то маєш відчути, як сильно я Тебе кохаю, як сильно переживаю за Тебе, як мені Тебе бракує, як сильно я чекаю на Твоє повернення. [...]

[11 вересня [суботній ранок]

Від тих речей, які шокують мене набагато більше, ніж можна висловити це безглуздими словами, переходжу до клопів. Якби ти була уважніша, а ти такою не є, хоча й завжди закидаєш мені неуважність, ти б не витрачала даремно 20 злотих на знищення клопів, а одразу приготувала б суміш, рецепт якої я Тобі давала кілька разів і яка є абсолютно ефективною. Про всяк випадок перекажи його пану Єжи: півлітра денатурованого спирту, 2-3 декаграми паприки, 10 дкг сірого мила та 10 дкг нерафінованого скипидару. [...]

Примітка на полях листа Домбровської від 30 листопада 1945 року:

Чи знаєш, що під час Франко-прусської війни 1870 року були не лише картки та черги тощо, а навіть смужки паперу, якими, як і ми, в клітинку обклеювали вікна для захисту від вибухових хвиль!!!

Про Львів: Марія з ніжністю згадувала львівські вулички, якими вона гуляла з Анною. Мабуть, Ковальській вулиці рідного міста асоціювалися з її коханою. В одному з надісланих наприкінці 1945 року листів Домбровська писала: «[молодша дочка моїх господарів з Радома] Співала мені пісню про Львів, яка, як завжди, зворушила мене до сліз. Зрештою, це був «кінець подорожі» – там ми втратили рай». Саме Львів став свідком зародження знайомства, потім дружби і нарешті кохання письменниць.

Про літературу, музику, кіно, кулінарні смаки. Ковальська «із задоволенням» читала Кохановського, Домбровська писала подрузі про «фантазійний мультфільм», який вона бачила до війни, а також рекомендувала послухати Шопена (зокрема фортепіанні концерти мі мінор та фа мінор). Листування не лише прояснює їхні читацькі смаки, а й дає нам змогу очима жінок зазирнути в тодішнє літературне середовище. У квітні 1944 року Марія повідомляє Анні про вечірку з нагоди іменин Єжи Анджеєвського: «Була величезна компанія, багато горілки, багато шуму, Вандечка напилася, поет Чеслав підняв і не втримав якусь пані, яка травмувала собі сідниці та образилася». Домбровську та Мілоша єднали спільні переживання: «Ми добре розуміємо одне одного зараз, бо ми обидва впали в гнітючу апатію. Я називаю це «l’angoisse du russe» – хоча тут значення мають багато інших речей».

Про почуття.

Анна: «Кохана – як ти можеш – як можеш писати, що я ненавиджу все, що є Твоєю сутністю, коли мене гіпнотизує кожна запалка, яку ти, прикуривши цигарку, кидаєш у попільничку, я супроводжую кожну з них, ту, яку ти хвилину тому тримала у руці й освічувала нею своє обличчя» (5 вересня 1943).

Марія: «Мене Твої листи не тільки зацікавлюють, вони надають смаку всьому іншому. Я цілую сто мільйонів разів Твої загадкові устонька за вчорашній лист» (22 листопада 1945 року).

Анна: «Марійко, немає години, коли б я не хотіла бути поруч з тобою, з твоїм пожаданням, але скільки разів я волію вдивлятися в темряву вночі, цілувати стіни твого будинку, гніватися на самоті, ніж відчувати твою нехіть або, що ще гірше, те, як ти докладаєш зусиль, щоб мене не образити. [...] Чи варто нам припинити роман і розпочати «дружні стосунки», повні взаєморозуміння? Скажи мені, вирішуй» (31 березня 1944 р.).

Неприсутня

Інтимні стосунки письменниць були бурхливими, але гарними, сповненими відчаю, нерозуміння і водночас безмежної турботи. Хведорчук вказує на ритуал очікування листа: «відкриття конверта, читання. Лист не передавав лише інформацію, а був спробою подолати відсутність і тугу. Недосконалою, бо не рятував від неї».

Історія польської літератури знає схожі пари: Марію Конопницьку і Марію Дулембянку, Марію Родзевич та Ядвіґу Скірмунтт, Нарцизу Жміховську та Пауліну Збишевську – їхнє листування або було втрачене, або збереглися лише кілька листів та листівок. По-іншому все склалося зі стосунками Ярослава Івашкевича та Єжи Блешинського – вони записали в історії епістолографії 252 листи, хоча й односторонні (у книжці «Все, як хочеш. Про кохання Ярослава Івашкевича та Єжи Блешинського» опубліковані листи, які письменник надсилав своєму партнеру). Як наголошує авторка першого тому листів Домбровської і Ковальської, цього разу ми маємо справу з особливим явищем. Жінки «писали та зберігали двосторонні, надзвичайно довгі, дуже особисті та щирі листи, які були свідченням їхнього взаємного кохання, яке змінювалося з часом». Що ж чекає на нас у наступних томах? Знаючи біографії письменниць та перебіг їхніх стосунків – принаймні з книжки Хведорчук «Ковальська. Та від Домбровської», – багато ніжності, недомовок, претензій та обожнювання.

Марія Домбровська, Анна Ковальська

«Листи. Том I: 1940–1945»

Редакція та вступне слово: Сильвія Хведорчук

Видавництво Інституту літературних досліджень Польської академії наук, Варшава, 2025

Кількість сторінок: 700

ISBN: 978-83-6795-739-7

Переклад: Тарас Лильо

Мова Ukrainian

листування

література