10 польських книжок, які варто прочитати
Цей список охоплює понад двісті років польської літератури – від шляхетських історій XVIII століття до детективів XXI-го. Тут є романи, що ламали жанрові правила, поезія, яка відповідала на виклики свого часу, і репортажі, які стають історичними документами.
Польська література часто потрапляє в тінь більш відомих європейських традицій, хоча в ній не бракує текстів, здатних здивувати навіть досвідченого читача. Тут є і химерні багатошарові сюжети, і жорстка документальність, і експерименти з формою.
Перелічені нижче книжки показують, як польські письменники розмовляли з Європою, сперечалися з власним суспільством і залишали по собі тексти, що досі не втратили гостроти.
1. Ян Потоцький «Рукопис, знайдений у Сарагосі» (1804, 1810)
Збіґнєв Цибульський у фільмі Войцеха Гаса «Рукопис, знайдений у Сарагосі». Мартін Скорсезе, Френсіс Форд Коппола та Девід Лінч вважали цей фільм одним із найвидатніших в історії кіно, фот. Polfilm / East News
Це, мабуть, не просто найвідоміша, а й найзагадковіша книжка, написана польським автором. Події роману розгортаються в Іспанії XVIII століття. Головний герой, іспанський офіцер Альфонс ван Ворден, намагається розгадати таємницю старовинного роду Гомелес. Невдовзі оповідь перетворюється на клубок заплутаних історій із циганами, східними принцесами, послідовниками Кабали, злодіями та інквізиторами...
Польський аристократ Ян Потоцький написав «Рукопис…» французькою мовою на зламі XVIII–XIX століть. За життя автора твір жодного разу не було видано повністю. Як тільки не називали «Рукопис»: перший фантастичний роман або, навпаки, останній роман Просвітництва (хоча в ньому чітко вгадуються риси майбутнього похмурого романтизму). Доля рукопису не менш заплутана, ніж сам роман: нині відомо дві чи навіть три рівноправні версії твору.
Одне можна сказати напевно: роман Потоцького не схожий ні на який інший. Сучасні шанувальники «Рукопису» вважають його попередником творів таких постмодерністських авторів, як Томас Пінчон та Умберто Еко. Тим, хто не горить бажанням долати 600 сторінок тексту, радимо подивитися екранізацію роману 1965 року у режисурі Войцеха Єжи Хаса. Але попереджаємо: відірватися неможливо!
2. Болеслав Прус «Лялька» (1890)
Обкладинка книжки та кадр із фільму «Лялька» Войцеха Єжи Хаса, 1968, фот. Studio Filmowe Kadr / Filmoteka Narodowa/www.fototeka.fn.org.pl
«Лялька» – безперечно найвидатніший польський реалістичний роман. Багато хто – серед них і Чеслав Мілош – вважають, що це взагалі найвеличніший польський роман усіх часів. «Лялька» – це польська «Анна Кареніна» та «Мадам Боварі», хоча польська Анна/Емма – чоловік із різкими манерами та великими червоними руками. Сюжет роману вибудуваний довкола історії пристрасного кохання честолюбного купця Станіслава Вокульського до красуні-аристократки Ізабелли Ленцької. У центрі уваги Пруса – неможливість їхніх стосунків і драматична непереборність станових упереджень.
Від класичного європейського психологічного реалістичного роману «Ляльку» вирізняє прагнення до ідеалу об’єктивності. Поліфонія роману ставить під сумнів саму можливість об’єктивного відображення істини. Книжку часто називають прообразом «постколоніального» роману XX століття, «у якому персонажі наслідують людей, а ляльководи відсутні». «Лялька» – це портрет польського суспільства XIX століття: польської аристократії, буржуазії, пролетаріату, а також єврейської та німецької меншин у Польщі.
3. Зофія Налковська, «Choucas»(1927)
Обкладинка книжки «Choucas» та портрет Зофії Налковської, фот. Władysław Sławny / Forum
Роман Зофії Налковської «Choucas», події якого розгортаються в санаторії в Швейцарських Альпах у 1920-ті роки, порівнюють із «Чарівною горою» Томаса Манна. У частково алегоричному романі Налковської перед читачем постає строката низка персонажів – мешканців села та пацієнтів санаторію, кожен з яких уособлює різні країни та політичні погляди. Польський роман, написаний приблизно в той самий час, що й magnum opus Манна та також порушує тему зростаючого європейського націоналізму, значно «стисліший», а отже, ймовірно, доступніший для читача.
4. Бруно Шульц «Санаторій під клепсидрою» (1937)
Батько в санаторії – ілюстрація Бруно Шульца до власного твору, фот. суспільне надбання
«Санаторій під клепсидрою» було опубліковано 1937 року. Це друга й остання збірка оповідань Бруно Шульца. У ній автор повертається до властивих йому мотивів: повсякденного життя провінційного містечка в Галичині та його бідних єврейських мешканців, чиє існування осяює Міф. В однойменному оповіданні оповідач відвідує свого старіючого (а чи вже померлого?) батька в санаторії, загубленому в закутках часу.
Творчістю Шульца захоплювалися такі письменники, як Джон Апдайк, Філіп Рот та І.Б. Зінґер, який сказав про нього:
Іноді він писав, як Кафка, іноді – як Пруст, а часом сягав глибин, недосяжних ні для одного, ні для іншого.
5. Мирон Бялошевський «Щоденник Варшавського повстання» (1970)
Обкладинка книжки «Щоденник Варшавського повстання» Мирона Бялошевського та портрет письменника photo: Janusz Sobolewski / Forum
Докладна розповідь Бялошевського про шістдесят три дні Варшавського повстання – це найточніший антигероїчний опис загибелі великого міста в хаосі війни. Про повсякденне життя учасників і свідків повстання Бялошевський писав розмовною мовою, позбавленою будь-якого пафосу чи фальшивої надії. Він дивиться на події з буденного й водночас універсального погляду громадян, більшість із яких загинула у дні повстання.
6. Чеслав Мілош «Родинна Європа» (1959)
'Обкладинка книжки «Родинна Європа» Чеслава Мілоша та портрет письменника, фот. OZKOK / SIPA / East News
Обов’язкова книга для всіх, хто цікавиться складною історією та географією цієї частини Східної Європи. Чеслав Мілош народився на початку ХХ століття в Шетенях (неподалік від Каунаса) на території сучасної Литви. Колись це була частина польсько-литовської держави, і культурні та історичні особливості регіону значною мірою вплинули на формування майбутнього поета. Знання місцевої культурної специфіки є необхідним для розуміння творчості Мілоша, а також для усвідомлення того, що означає бути східноєвропейцем.
7. Станіслав Лем «Соляріс» (1961)
«Соляріс» Станіслава Лема, обкладинка американського паперового видання та кадр з екранізації Стівена Содерберґа 2002 року, фот. Tumblr / 20TH CENTURY FOX / East News
«Соляріс» – найвідоміший роман польського майстра наукової фантастики Станіслава Лема. Події відбуваються на космічній дослідницькій станції, що перебуває на орбіті планети Соляріс. Це історія вчених, які вивчають загадкову океанічну поверхню планети, але водночас самі стають об’єктом дослідження з боку розумної планети. Ситуація набуває небезпечного розвитку, коли Соляріс починає виявляти здатність, потенційно катастрофічну для людей, – матеріалізувати їхні приховані спогади й підсвідомі образи у вигляді людських істот.
«Соляріс» вважають однією з найоригінальніших спроб у світовій науковій фантастиці показати інопланетне життя, а також обмеженість людського розуму у спробах зрозуміти й налагодити контакт із чужими формами існування.
Роман Лема неодноразово екранізували. Спершу – двосерійний радянський телевізійний фільм (1968), згодом – артхаусна адаптація 1972 року культового режисера Андрія Тарковського. У 2002 році роман знову екранізували – цього разу режисером став Стівен Содерберґ, а головну роль виконав Джордж Клуні.
Після перегляду перших двох фільмів Лем висловив розчарування кіноверсіями свого твору, зауваживши, що жодна з них не передала належним чином виняткову фізичну й психологічну «чужість» океану Соляріса, яку він вважав справжнім предметом роману.
8. Вітольд Ґомбрович «Космос» (1965)
Обкладинка книжки «Космос» Вітольда Ґомбровича та портрет письменника, фот. SIPA PRESS / East News
Якщо ви хочете дізнатися, як звичайна поїздка за місто може вийти з-під контролю й призвести до нищівної екзистенційної кризи, ця книжка – саме для вас. «Космос» – це історія сумного студента Вітольда, який, попри застереження матері й батька, вирішує провести кілька днів у Закопаному… Однак підвішений птах, побачений дорогою додому, змінює все. Це виявиться лише першим ланцюжком у низці дивних подій, які поступово призведуть до руйнування психіки Вітольда й усього його світу.
Останній твір Вітольда Ґомбровича, на думку багатьох, є одним із найпрекрасніших і найпохмуріших у світовій літературі. Він передає весь жах того, як світ за певних обставин втрачає свою форму й сенс, розпадаючись на безліч порожніх знаків. Але остерігайтеся: читач «Космосу» і сам не уникне цього екзистенційного жаху. Після «Космосу» світ уже ніколи не буде таким, як раніше!
9. Ганна Краль «Випередити Господа Бога» (1976)
Ганна Краль, фот. Włodzimierz Wasyluk
В основу книжки лягли багатогодинні розмови Ганни Краль із Мареком Едельманом – останнім керівником повстання у Варшавському гетто. Едельман, на відміну від багатьох євреїв, які пережили Голокост, вирішив залишитися в Польщі після закінчення Другої світової війни й став видатним кардіологом у Лодзі. Він мав репутацію надзвичайно складного співрозмовника, який украй неохоче торкався важливих тем.
Книжка Краль – це свідчення про найбезжальніший час в історії й водночас пам’ятник людині, яка відмовилася бути героєм. Окрім того, читач зможе краще зрозуміти, в чому полягає секрет успіху польської школи репортажу. Як перетворити довгі години інтерв’ю з людиною, що не дуже прагне говорити, на захопливу й сповнену драматичної напруги оповідь?
10. Поезія Тадеуша Ружевича(2011)
Обкладинка книжки «Sobbing Superpower: Selected Poems of Tadeusz Różewicz» та портрет Тадеуша Ружевича, фот. Maciej Kulczynski / Reporter
Багато хто, безперечно, чув про Чеслава Мілоша та Віславу Шимборську – двох польських поетів, які отримали Нобелівську премію.
Тадеуш Ружевич, якого також вважали претендентом на цю нагороду і який належав до того ж покоління, що й згадані поети, відомий значно менше. Це не дивно, з огляду на радикальний характер його творчості. Ружевич – автор мінімалістичних віршів, поява яких стала рішучою відповіддю тим, хто вважав, що після Голокосту писати поезію неможливо. Його редукціоністський підхід викликав звинувачення в нігілізмі, зокрема й від Чеслава Мілоша.
Ружевич був не лише видатним поетом, а й блискучим драматургом і автором оповідань. До останніх днів свого життя він вів діалог із часом, коментуючи у віршах попкультуру, абсолютну нігілістичну природу якої, можливо, розумів краще, ніж будь-який інший польський поет, філософ чи письменник.