5 польських письменників, які отримали Нобелівську премію з літератури
Зараз у Польщі є п’ять лауреатів Нобелівської премії з літератури. Востаннє ця премія поїхала зі Швеції до Польщі в 2019 році. Хто ж ці письменники?
З моменту заснування Нобелівської премії з літератури 1901 року п'ять разів її володарями ставали польські письменники. Якби Нобелівська премія з літератури була змаганням команд із різних країн, Польща зайняла б у ньому досить високе місце.
Якщо додати письменників, які народилися в Польщі (або на колишніх польських землях), то список був би значно довшим. До нього увійшли б і такі імена, як Ісаак Башевіс Зінґер (народився в мазовецькому селі Леонцін, писав на ідиші) та Ґюнтер Ґрасс (народився в Ґданську, писав німецькою). Але ми обмежимося тими, хто писав польською.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Генрик Сенкевич, фот. Piotr Mecik / Forum
Picture image
henryk_sienkiewicz_forum_portret.jpg
Всупереч загальноприйнятій думці Генрік Сенкевич отримав Нобелівську премію не за свій роман-епопею про древній Рим «Quo Vadis» (1896 рік, в українському перекладі — «Куди ідеш, Господи»). Причина цієї частої помилки криється у величезній популярності роману. Журі присудило Сенкевичу премію за «видатний талант епічного письменника».
Коли Карл Давид аф Вірсен, секретар Шведської академії, вручав йому нагороду, він кілька разів наголосив на важливості та значенні іншого твору Сенкевича — «Потоп». Ця частина історичної трилогії, дія якої розгортається у Польщі XVII століття за часів великих історичних потрясінь, оспівувала сарматську традицію та підживлювала польські патріотичні сподівання.
У своїй промові на урочистій церемонії Сенкевич сказав, що Нобелівська премія має особливе значення для сина Польщі — країни, якої на той момент навіть не було на карті. Письменник зазначив:
Text
Кажуть, Польща мертва, виснажена, поневолена, але ось доказ її життя та тріумфу. Зараз, коли світ став свідком визнання досягнень Польщі та її генія, хочеться вигукнути, як Галілео: “E pur si muove”.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Владислав Реймонт, портрет Яцека Мальчевського, 1905, полотно, олія, репродукція: FoKa / Forum; праворуч: диплом лауреата Нобелівської премії Владислава Реймонта, фот. FoKa / Forum
Picture image
full_wladyslaw_reymont_forumff_portret_nobel_770.jpg
Цікаво, що на початку 1920-х одним із основних «нобелівських» суперників Владислава Реймонта був інший польський письменник, Стефан Жеромський. Більше того, багато хто вважав, що у Жеромського кращі шанси здобути премію, але жорстка критика, що полилася на нього після виходу його нібито антинімецького роману 1922 року «Вітер з моря», разом із германофілією шведського журі вивели вперед Реймонта. Переможець обійшов і таких фаворитів, як Томас Манн (йому довелося чекати на свою премію ще 5 років), Максим Горький і Томас Гарді.
Реймонт отримав премію за свою чотиритомну «велику національну епопею» «Селяни», що представила один рік із життя селян маленького села неподалік Лодзі. Роман був написаний у 1901-1908 роках, а шведською перекладений лише у 1921 році (інший відомий роман Реймонта – «Земля обітована», за екранізацію якого Анджей Вайда був номінований на Оскара – переклали ще раніше). На той момент Реймонт лікувався в Ніцці і не зміг приїхати до Стокгольма на церемонію вручення премії, оскільки стан його здоров'я різко погіршився. Письменник помер наступного року в Польщі у віці 58 років. Незадовго до смерті він написав у листі до друга:
Text
Яка іронія: Нобелівська премія, гроші, всесвітня слава – і людина, для якої необхідність роздягтися стає тортурами. Ось вона, квінтесенція іронії життя.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Швеція, церемонія вручення Нобелівської премії, 1980. Чеслав Мілош отримує Нобелівську премію з рук шведського короля Карла XVI Густава, фот. Bertil Ericson / SCANPIX SWEDEN / Forum
Picture image
full_czeslaw_milosz_forum__770.jpg
Присудження Нобелівської премії з літератури 1980 року Чеславу Мілошу розцінювали як політичний жест. Рішення журі присудити премію польському поетові-емігранту (Мілош втік на Захід у 1951 і з 1960 року жив у США) того ж року, коли виник польський профспілковий рух «Солідарність», визнали західною підтримкою політичних змін у країнах «совєтського блоку».
Політичні мотиви відчутні й в обґрунтуванні цього рішення: премія присуджується поетові, «який із безстрашним ясновидінням показав незахищеність людини у світі, що роздирається конфліктами». Тоді Мілоша знали на Заході передусім як автора «Поневоленого розуму».
Утім така точка зору несправедлива, оскільки Мілош — можливо, більше, ніж будь-хто з польських нобелівських лауреатів, — заслужив цю премію саме за літературні здобутки. У Нобелівській промові Мілош уникав політичних тем. Натомість ключовою фігурою своєї промови він зробив Нільса Гольґерсона, головного героя «Чудової подорожі Нільса з дикими гусаками» Сельми Лагерлеф, улюбленої книжки Мілоша в дитинстві. За словами нобелівського лауреата, цей маленький хлопчик, який подорожує на спині гусака і дивиться на світ з величезної відстані, але при цьому помічає найдрібніші деталі, символізує роль поета. Розвиваючи цю метафору і розмірковуючи про своїх улюблених письменників, Сімону Вейль та Вільяма Блейка, Мілош висловив власне поетичне кредо:
Text
Таким чином і Земля, побачена зверху у вічному зараз, і Земля, яка перебуває у набутому часі, можуть бути матеріалом для поезії.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Шимборська у мить, коли почула про присудження їй Нобелівської премії з літератури, Закопане, 1996, фот. Adam Golec / AG
Picture image
full_szymborska_wislawa_agolec_ag_770.jpg
Через шістнадцять років після присудження Нобелівської премії Мілошу її володарем знову став польський поет, а точніше, поетеса. Віслава Шимборська здобула премію «за поезію, яка з граничною точністю описує історичні та біологічні явища в контексті людської реальності». Порівняно з Мілошем Шимборською може здатися поетом меншого інтелектуального масштабу та амбіцій. Її сфера — це повсякденність, маленькі радощі та прикрощі звичайного дня, і все це з теплою іронією, що стала прикментою рисою її поезії.
Поетеса, відома своєю сором'язливістю і нелюбов'ю до публічності, спершу була приголомшена галасом, що здійнявся в ЗМІ у зв'язку з присудженням їй Нобелівської премії (кажуть, що першою її реакцією було: «О, Господи, чому я?..»). І все-таки їй вдалося пережити Нобелівську метушню (або, за її словами, Нобелівську трагедію) з властивим їй шармом та інтелігентністю. Вона розпочала свою Нобелівську промову словами:
Text
Найважчою, коли виголошуєш промову, вважається перша фраза. У мене це вже позаду.
Протягом наступних п'ятнадцяти років аж до своєї смерті у 2012 році Шимборська рідко з'являлася на публіці. Ноблістка вела досить самітницький, якщо не брати до уваги спілкування з близькими людьми, спосіб життя.
2018 (2019): Oльга Токарчук
Picture display
standardowy (864px desktop)
Ольга Токарчук, фот. Кшиштоф Дубель для Польського інституту книги
Picture image
tokarczuk_2000_flesz.jpg
П’ята Нобелівська премія з літератури до Польщі потрапила у 2019 році, але її присудили за 2018 рік (причиною став скандал із Нобелівським комітетом, у результаті якого рішення відклали на наступний рік). Тому у 2019 році було присуджено дві Нобелівські премії з літератури: одну отримав австрійський письменник Петер Гандке (за 2019 рік), іншу — польська письменниця Ольга Токарчук (за 2018 рік).
Токарчук отримала нагороду із формулюванням «за уяву оповідача, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перетин кордонів як форму життя». Голова Нобелівського комітету з літератури Андерс Ульссон наголосив на майстерності та витонченості її творів, головна тема яких — межі та культурні переходи.
Embeded gallery style
display gallery as slider
Серед найвідоміших книжок Ольги Токарчук: «Книги Якова» (2014), «Веди свій плуг понад кістками мертвих» (2009), «Бігуни» (2007), «Правік та інші часи» (1996), та ін.
Найвідоміший роман Ольги Токарчук «Книги Якова» в Україні видали у 2020 році (видавництво Фоліо, переклад Остапа Сливинського).