Однак до того, як автор зайнявся літературою, він успішно займався мистецтвом (був самоуком, політехніки у Львові та Відні не закінчив). Використовуючи рідко вживану графічну техніку, cliché verre, він виконав, серед іншого, серію гравюр на садомазохістські теми «Книга ідолопоклонства» (близько 1920). Твори зі згаданої добірки першим високо оцінив Станіслав Ігнацій Віткевич, віднісши автора до категорії «демонологів». Найчастіше вони показують — у гротескній формі — жінок, які панують над чоловіками, котрі визнають свою роль нижчої істоти, обожнюють жінок усіма можливими способами і, зрештою, будують вівтарі на їхню честь. Жіночий садизм тут пов'язаний з чоловічим мазохізмом.
Шульц також створив карикатурні ілюстрації до першого видання «Фердидурке» (1938) Вітольда Ґомбровича (він був одним із перших шанувальників роману) та його оповідань із тому «Санаторій під клепсидрою». Крім цього Шульц залишив кілька сотень інших малюнків різного призначення та характеру (деякі з них — етюди олівцем і ескізи для гравюр або роботи, пов’язані з мотивами, присутніми в прозі; найбільшу колекцію — понад три сотні творів — зберігає Музей літератури ім. Адама Міцкевича у Варшаві).
Проте інформація про малярські роботи автора «Цинамонових крамниць» протягом багатьох років з’являлася епізодично, переважно у спогадах його родини та друзів та на кількох фотографіях. Оригінальна композиція потрапила на мистецький аукціон щойно в 1992 році, який ЮНЕСКО оголосило Роком Бруно Шульца (з нагоди 100-річчя від дня народження та 50-річчя від дня смерті митця). Зараз цей твір відомий під назвою, даною під час комерційної експертизи (автор не давав назв багатьом своїм творам, виняток у цьому плані становить «Книга ідолопоклонства»): «Зустріч. Єврейський юнак і дві жінки в міському провулку» (1920). Це один із варіантів мотиву, який часто використовує художник: зустріч двох світів, двох суперечливих сфер реальності, уособлених жінкою та чоловіком. Протиставлення обох сторін підкреслювалося тут, зокрема, через просторові розподіли та рішення костюмів; молодий хасид (зачіски, шаль, капелюх з широкими полями) схиляється, як це часто буває у Шульца, в смиренному поклоні перед такими ж молодими дамами в костюмах ар-деко. Сцена розгортається на фоні будівель маленького містечка, які видно внизу. Картина свідчить про вправну руку та значний художній досвід автора. Завдяки вмілому моделюванню тіл, використанню простору та смаку до кольору його можна вважати одним із найцікавіших художників міжвоєнного періоду. Це також зумовлено чутливістю до останніх або нових тенденцій у мистецтві (німецький експресіонізм, формізм, сюрреалізм), оброблені ремінісценції яких можна знайти у згаданій вище композиції. Несподівана знахідка «Зустрічі» дозволяє сподіватися, що такі ж сприятливі обставини допоможуть нам дізнатися й про інші картини художника. Картина була вперше публічно представлена Варшавським літературним музеєм на виставці «Ad memoriam. Бруно Шульц 1892-1942», організованій у 1992 році до 100-річчя від дня народження Шульца та 50-річчя від дня його смерті. Каталог виставки у двох частинах містить найповнішу інформацію про весь творчий доробок автора «Цинамонових крамниць».
Контроверсії
Виразність світу, представленого Шульцем – як у прозі, так і в образотворчому мистецтві – означає, що його твори не лише користуються незмінною, а навпаки – зростаючою популярністю. Інтригуючою є і його біографія, яку Єжи Фіцовський реконструйовав багато років тому насамперед на основі спогадів родини та друзів, але все ще повна таємниць. До сьогодні, наприклад, невідомо, чи роман «Месія», про який письменник згадував у листах, був насправді створений чи ні. У всякому разі, на сьогодні його слідів не знайдено.
Проте 2001 рік приніс розгадку ще однієї загадки: зроблені перед трагічною смертю (19 листопада 1942 р. письменника розстріляв один із гестапівців на вулиці Дрогобицькій), розписи на дрогобицькій «віллі Ландау» відкрив (і сфотографував) німецький кінорежисер Беньямін Гайслер, хоча майже п’ятдесят років їх вважали втраченими. На жаль, фрески знищили вже після відкриття, коли представники ізраїльського Інституту пам’яті Яд Вашем непомітно вивезли їхні великі фрагменти з України (рештки, що залишилися на місці, передали до Дрогобицького музею «Дрогобиччина»).
Міжнародний розголос, викликаний згаданою вище подією, нагадав про зв’язки Шульца з Дрогобичем, містом, яке зобов’язане йому тим, що потрапило – поряд із Дубліном, Прагою та Трієстом – до списку «магічних місць», увічнених на сторінках шедеврів світової літератури.
Авторка: Mалґожата Кітовська-Лисяк, Інститут історії мистецтва Люблінського католицького університету, січень 2003 р.
