Зашифрований Львів
Воєнна реальність з'являється уже в першому романі Станіслава Лема. «Шпиталь Преображення» — це реалістичний роман, дія якого відбувається під час війни в психіатричній клініці, де лікарі готуються до неминучого приходу нацистів. Головний герой, доктор Стефан Тшинецький, — поляк такого віку, як і сам Лем на момент написання роману. В тексті не раз повторюється, що досить Тшинецькому перестати голитися, як він стає схожим на єврея.
Ґаєвська зауважила ще одну (архітектурну) деталь, яка на перший взгляд здається несуттєвою — «вежу чи то в турецькому, чи то в мавританському стилі», що височіє над дальшим корпусом лікарні, призначення якої так і залишається незрозумілим. Ґаєвська впізнала в ній львівський шпиталь Мавриція Лазаруса. Збудована у неомавританському стилі в кінці XIX століття неподалік від будинку Лема вежа становила впізнаваний елемент міського пейзажу.
Дослідниця вважає, що в такий зашифрований спосіб у романі Лема відображена не тільки воєнна трагедія пацієнтів психіатричної клініки, але й доля єврейського населення Львова. Крім того, як зауважує Ґаєвська, це ще і частина складної гри з комуністичною цензурою в повоєнній Польщі.
Отож історію ліквідації психіатричної лікарні можна вважати не просто іносказанням чи філософською притчею, але й розповіддю про долю єврейських мешканців Львова, захопленого Совєтським Союзом, людей, про яких не можна писати, про страждання яких ніхто не бажає чути.
Тема війни і Голокосту звучить і в двох інших романах Лема, які разом зі «Шпиталем Преображення» увійшли до трилогії під назвою «Невтрачений час». До одного із них Лем включив псевдодокументальний розділ під назвою «Операція “Рейнгард”», в якому докладно описано концтабір Белжець, де, ймовірно, загинуло багато родичів письменника. Ґаєвська доходить висновку, що трилогію можна розглядати як зашифровану розповідь про життя на так званому арійському боці: спробу сховатися від нацистів і втекти із гетто.
Тим більше дивно, що в автобіографії «Високий Замок», яка розповідає про дитячі роки, проведені у Львові, Лем з незрозумілих причин замовчує єврейські аспекти свого дитинства, як і присутність євреїв у місті загалом. Причини такої внутрішньої цензури очевидно були складні, можливо, свою роль відіграла і реальна цензура в комуністичній Польщі (скажімо, назва Львів на сторінках книги зовсім не з'являється), та Ґаєвська вважає, що Лем свідомо вибрав таку стратегію — не згадувати про своє єврейське минуле.
Астронавти зі синдромом вцілілого
У подібний спосіб Ґаєвська виявила сліди львівських воєнних спогадів у більш відомих творах Лема. Виявити ці сліди було не так уже й просто, оскільки, за словами дослідниці, вони приховані «у вигляді алюзій, асоціацій і порівнянь, до того ж замаскованих обставинами космічних подорожей та альтернативним часом». У такому варіанті читачеві годі їх помітити... Можна сказати, що Лем контрабандою проніс Голокост і свої спогади про нього у космос, щоб ми змогли знайти їх через багато років. Відтепер це свідчення вцілілого.
Ґаєвська досліджує сліди воєнного досвіду Лема, застосовуючи категорії свідка і вцілілого з наукових досліджень Голокосту. Воєнні мотиви у Лема не зводяться до сцен воєнного насильства – вони охоплюють і такі аспекти, як примусові переміщення, відлуння яких Ґаєвська знаходить у прозі Лема, а саме в образах головних героїв, котрі не раз нагадують біженців у далеких галактиках. «З'являється відчуття, ніби їм нікуди повертатися», — пише Ґаєвська.
Герой одного із ранніх науково-фантастичних романів Лема «Повернення із зірок» на ім'я Ел Бреґ повертається на Землю із космічної експедиції і не може впізнати рідну планету (через релятивістське сповільнення часу він повертається на Землю через 127 років, хоча для нього подорож зайняла всього лише десять років). Елові не дають спокою спогади про загибель його колег-астронавтів. Психіатр, якого Ґаєвська вважає alter ego самого Лема, радить йому ні з ким не ділитися цими спогадами, бо розповідаючи іншим про пережите, він лише поглиблює свою ізоляцію. Це зближує поведінку Бреґа із поведінкою вцілілих у Шоа. Здається, що він не зможе жити нормальним життям...
Потім Бреґ випадково стає свідком селекції роботів для пізнішого знищення, і ця сцена, на думку Ґаєвської, дуже нагадує події середини ХХ століття. Побачена «механічна агонія» доводить Бреґа до нервового зриву. Отож можна вважати, що Елі Бреґ — це образ вцілілого в Шоа, який повертається у світ, де йому немає місця, і доводиться якось із цим жити.
Голокост роботів і робот-дибук
Ґаєвська виявила багато прихованих алюзій на Голокост у найвідомішому науково-фантастичному циклі Лема «Розповіді про пілота Піркса».
Дослідниця доводить, що одне з оповідань — в якому група людей на космічному кораблі мимовільно стає свідком смерті екіпажу іншого космічного корабля, після чого спокійно повертається до танцювальної зали, — можна вважати порушенням теми байдужості обивателів до страждань людей під час Голокосту, що відбувався просто у них на очах. Ґаєвська називає це оповідання Лема «космічною версією “Campo di Fiori”», відсилаючи читача до відомого вірша Чеслава Мілоша про Шоа.
В іншому класичному творі Лема, «Зоряні щоденники Ійона Тихого» («Подорож одинадцята»), Ійон Тихий прибуває на планету, якою керують збунтовані роботи, котрі, судячи зі всього, навчилися страшної жорстокості від людей. Кульмінаційною стає макабрична сцена, яка нагадує селекцію в таборах смерті, коли роботи, озброєні сокирами, проводять відбір людських дітей.
На думку Ґаєвської, в цьому фрагменті, написаному стилізованою бароковою мовою, автор вдався до іронічної дистанції, щоб уникнути можливих асоціацій з геноцидом євреїв. Це жахливе і гротескне зображення Голокосту не має рівних в польській літературі. Далі читачеві відкривається справжня причина жажливої поведінки роботів (виявляється, це люди, які вдають роботів), а в кінці звучить гіркий іронічний висновок:
Все-таки думка, що лише людина здатна бути негідником, заспокоює.
В іншому оповіданні із циклу «Розповіді про пілота Піркса» («Термінус») перед нами робот, що є єдиним уцілілим свідком загибелі всіх членів екіпажу космічного корабля внаслідок зіткнення з метеоритним потоком. Виявляється, що в пам'яті травмованого робота збереглися останні записи членів екіпажу, котрі, перебуваючи в різних відсіках, спілкувалися один з одним азбукою Морзе. Цей аудіозапис стає свого роду запискою у пляшці загиблих астронавтів. Та, як пише Ґаєвська, загиблі члени екіпажу далі живуть всередині робота, тим самим він чимось нагадує дибук. Перед Пірксом постає моральна дилема: чи повинен він виключити (або радше «знищити») робота, тим самим стерши жахливі спогади, та разом з ними і сліди існування тих людей, чи дозволити йому залишитися носієм пам'яті про загиблих.
Голос Господа: говорить Лем
Мабуть, найяскравіший приклад зашифрованого особистого досвіду в науково-фантастичних творах Лема — це його роман 1968 року «Голос Господа». Головний герой, професор Гоґарт (судячи зі всього, alter ego Лема), розповідає про те, що сталося з його другом, професором Раппапортом, в роки війни. На перший погляд, ця історія ніяк не пов'язана з основним сюжетом роману про встановлення контактів з позаземними цивілізаціями.
Історія, яку Раппапорт розповів Гоґарту, містить жахливу сцену розстрілу євреїв у внутрішньому дворі тюрми в його рідному місті 1942 року. Раппапорт кілька годин чекав під стіною своєї черги, коли раптом через несподіваний приїзд у місто знімальної групи страту скасували. За цей час він став свідком гротескної сцени, коли якийсь єврей намагався переконати німців, що він також німець, говорячи при цьому мовою їдиш. У той момент ця сцена видалася Раппапорту дуже забавною. Далі, стоячи перед розстрільною командою в очікуванні власної смерті, він вирішує звернути свої думки до реінкарнації.
І лише через кілька років, у 1972-му, в листі до свого американського перекладача Майкла Кендла, Лем уперше признався, що історія Раппапорта з розповіді Гоґарта, — це його власна історія.
Лем і кінець людини