Художник і рисувальник, пов’язаний із Краковом, найвидатніший представник історизму в польському живописі. Народився 1838 року в Кракові й помер там само 1893 року.
Матейко вважають одним із найвидатніших художників в історії польського мистецтва й творцем національної школи історичного живопису. У державі, позбавленій політичного суверенітету внаслідок поділів 1772–1795 років, він надавав мистецтву особливої суспільної ролі. Зображуючи колишню велич Речі Посполитої та її військові перемоги, художник прагнув зміцнювати віру поляків у відродження незалежної держави.
Його творчість здобула широке визнання також за кордоном. Матейко отримував найвищі нагороди на виставках у Парижі, Відні та Берліні, належав до престижних європейських академій і мистецьких інституцій.
Початок творчого шляху
Батько художника був чеським емігрантом, який оселився в Польщі приблизно 1807 року, мати походила зі сполонізованої німецької родини. У краківському домі Матейків панувала польська патріотична атмосфера – двоє братів Яна брали участь у Весні народів в Угорщині. На формування його історичних зацікавлень вплинув старший брат Францішек – історик і працівник Ягеллонської бібліотеки.
Не менш важливим був сам Краків – місто середньовічних пам’яток, Вавельського замку й королівських гробниць, де польські національні традиції можна було плекати вільніше, ніж у багатьох інших частинах поділеної країни.
1852 року Матейко вступив до краківської Школи образотворчих мистецтв. Він вивчав давні хроніки, копіював зображення польських королів і князів, замальовував пам’ятки архітектури, скульптури та художнього ремесла. Войцех Корнелі Статтлер прищепив йому дисципліну рисунка й переконання, що мистецтво є покликанням і своєрідною національною місією, а Владислав Лущкевич поглибив його інтерес до історії та пам’яток минулого.
У 1858 році Матейко отримав стипендію й поїхав до Мюнхена, де навчався в Академії образотворчих мистецтв і студіював твори старих майстрів та німецьких академістів. Особливо захоплювався історичним живописом Поля Делароша. Навчання у Віденській академії 1860 року тривало недовго – незадоволений порадами професора Крістіана Рубена, художник залишив її. На початку 1860-х його погляди формувалися також у середовищі краківської богеми. Тоді він заприятелював з істориком Юзефом Шуйським, який вплинув на ідейну концепцію його живопису.
Перші успіхи
Ян Матейко, «Проповідь Скарґи», 1864, олія на полотні, 224 x 397 см, власність Королівського замку у Варшаві, зберігається в Національному музеї у Варшаві, фото: East News
Ще до тридцяти років Матейко здобув міжнародну славу. 1865 року на Паризькому салоні він отримав золоту медаль за «Проповідь Скарги», а через два роки – золоту медаль першого класу на Всесвітній виставці в Парижі за картину «Рейтан на Варшавському сеймі 1773 року». Її придбав австрійський імператор Франц Йосиф.
Художник багато подорожував – відвідував Париж, Відень, Прагу, Будапешт та італійські міста. Кілька місяців 1872 року провів у Стамбулі, де створив єдині у своєму доробку роботи на орієнтально-пейзажну тематику.
1873 року Матейкові запропонували очолити Академію образотворчих мистецтв у Празі. Він відмовився, натомість став директором краківської Школи образотворчих мистецтв і керував нею до смерті. Серед його учнів були Яцек Мальчевський, Станіслав Виспянський та Юзеф Мегоффер.
Духовний володар народу
Ян Матейко, «Рейтан. Падіння Польщі», 1866, олія на полотні, 282 x 487 см, власність Королівського замку у Варшаві, фото надано Королівським замком у Варшаві
Матейко активно опікувався пам’ятками Кракова. Брав участь у реставрації вівтаря Віта Ствоша в Маріацькому костелі, Суконних рядів, Вавельського замку й самого Маріацького костелу. Під час відкриття гробниць Яна Казимира, королеви Ядвіґи та кардинала Олесницького у Вавельському соборі виконував документаційні рисунки. Створена за його проєктом у 1889–1891 роках поліхромія Маріацького костелу стала новаторським твором, важливим для відродження монументального малярства в Польщі.
Матейко регулярно представляв роботи на виставках у Кракові, Львові, Варшаві та найбільших мистецьких центрах Європи. 1878 року на Всесвітній виставці в Парижі його нагородили великою почесною золотою медаллю. Він був кавалером французького ордена Почесного легіону, членом Académie des Beaux-Arts, Institut de France та інших престижних інституцій.
Того ж 1878 року президент Кракова Миколай Зиблікевич урочисто вручив художникові скіпетр – символ його духовної влади над народом у часи безкоролів’я. Матейко став почесним громадянином Львова й Кракова, а 1887 року – почесним доктором Ягеллонського університету.
Зрілий живопис
Перші історичні полотна Матейка були досить описовими й статичними, з ретельно відтвореними костюмами, інтер’єрами та предметами. Згодом художник дедалі більше зосереджувався на індивідуальних реакціях персонажів і драматургії сцени.
Вирішальними стали роки напередодні Січневого повстання. Патріотичні маніфестації у Варшаві та відродження надій на незалежність глибоко вплинули на молодого художника.
«Станчик»
Ян Матейко, «Станчик», олія на полотні, 1862, фото надано Національним музеєм у Варшаві
Завершений 1862 року «Станчик» став переломним твором і своєрідним мистецьким кредо двадцятичотирирічного Матейка. Королівський блазень, який самотньо розмірковує над політичними наслідками втрати Смоленська у війні з Москвою 1514 року, постає символом політичної проникливості, громадянського сумління й турботи про долю держави.
Разом із «Проповіддю Скарги» (1864) та «Рейтаном на Варшавському сеймі 1773 року» (1866) картина утворює своєрідну історіософську послідовність – від передчуття катастрофи через застереження до її здійснення.
У «Проповіді Скарги» придворний проповідник короля Сигізмунда III засуджує сваволю та становий егоїзм шляхти й магнатів. «Рейтан» показує вже наслідок політичного занепаду – драматичний протест депутата Тадеуша Рейтана проти ратифікації договору про поділ Речі Посполитої. Картина викликала гостру реакцію, адже Матейко прямо звинувачував представників магнатерії у зраді держави.
«Грюнвальдська битва»
Ян Матейко, «Грюнвальдська битва», 1878, олія на полотні, 426 x 987 см, власність Національного музею у Варшаві, фот. надано Національним музеєм у Варшаві
Після поразки Січневого повстання Матейко змінив тон свого живопису. Відтоді він дедалі частіше звертався до моментів величі Речі Посполитої та її військових перемог, прагнучи підтримувати віру поляків у сенс боротьби за незалежність.
«Люблінська унія» (1869) нагадувала про об’єднання Польщі й Литви 1569 року. Матейко наголошував на колишній суверенності Литви, яка вступала в унію з Польщею як рівноправний партнер. Картина була реакцією на репресії після Січневого повстання та намагання російської влади представляти Литву як споконвічно російську землю.
«Грюнвальдська битва», створена в 1872–1878 роках, показує перемогу польсько-литовсько-руського війська над Тевтонським орденом 1410 року. Полотно виникло в час посилення Пруссії та германізаційного тиску на поляків. Натомість «Собеський під Віднем» (1883), подарований папі Леву XIII, мав нагадати Європі про народ, який двісті років перед тим допоміг урятувати Австрію та християнську Європу від Османської імперії, а згодом сам утратив державність, зокрема внаслідок політики Габсбургів.
