Один із найвидатніших творів Брандта, «Чарнецький під Колдингою», створений у 1870 році (після його успіху на Міжнародній художній виставці у Відні 1871 року, придбаний для колекції місцевої Академії красних мистецтв) має інший характер. Картину, що зображує епізод з Ютландського походу гетьмана Стефана Чарнецького 1658 року, вирізняє стриманий настрій зосередженості. Історична тема використовується не для ефектного зображення, а спонукає до суто живописного вирішення, від якого віє простотою, спокоєм та гармонією засобів вираження. Центральною фігурою цієї сцени є безіменний натовп солдатів, що переправляється на кораблях до засніженого морського берега. Важливу роль у цій картині відіграє атмосферне бачення природи. Похмурий краєвид і небо, вкрите важкими хмарами, зображені в туманній, вогкій аурі зимових сутінків, є суворою й непривітною сценографією, яка збільшує труднощі військової експедиції.
Однією із характерних ознак творчості Брандта було надзвичайне вміння передати за допомогою живопису акустичні враження. Цей аспект його живопису, який безсумнівно є наслідком музичних талантів митця, можна простежити в таких роботах, як: «Привітання степу» (1874), «Богородиця» (приблизно 1909), декілька варіантів «Козацького весілля» (1893). Усі вони створені згідно тієї ж композиційної схеми: під світлим, безхмарним небом по безкрайому степу іде переможний, радісний парад козаків, польських лицарів або весільний кортеж з інструментами в руках і співом на вустах. Розвіяні кінські гриви, прапори чи стрічки весільних убрань, що майорять на вітрі, постріли, що лунають під вітання, здається, підсилюють акустичні ефекти, що визначають експресію цих образів.
Починаючи з 1880-х років, у творчості Брандта починають домінувати композиції меншого формату, показуючи зблизька поодинокі епізоди боїв за участю анонімних солдатів — невеликих загонів або окремих вершників («Тривога», приблизно 1880; «Полон на аркані», 1882; «Сутичка зі шведами»; «Бій за турецький штандар»). Часто це також образи лицарів на конях на тлі великого простору степу, заповненого військом, що рухається вдалині («Бундючний», приблизно 1885; «Гусар», приблизно 1890; «Товариш панцерний», приблизно 1890) чи побутові сцени вояків «Стрільба з лука», приблизно 1885; «Складання знамен», 1905; «Повернення з Відня», приблизно 1890; «Запорізький табір», приблизно 1880). Ці легкі для сприйняття картини, що відрізняються цікавою фабулою, динамікою композиційних схем і віртуозним виконанням, користувалися незмінною популярністю. Іноземців вони захоплювали колоритною екзотикою, а в країні пробуджували спогади про славне минуле, розповідали про могутність колишньої Речі Посполитої та потужну силу сарматського темпераменту. Іншим, характерним для творчості Брандта, видом картин були композиції, що зображували невеликі групи солдатів, що стояли на переправі через річку, проїжджали сонними провінційними містечками або загони, що долали безкраї степові простори. У цих роботах, зазвичай, позбавлених наративної описовості, з особливою силою проявилася кольористична чутливість і майстерність відтворення пейзажів. Характерними для них є бідна земля, позбавлена рослинності, з далеким, туманним горизонтом, над яким панує безмежне захмарене небо. Це підсилює відчуття меланхолії, смутку і втоми від тягот солдатського життя. Завдяки простоті композиції та приглушеній гамі кольорів, від цих картин віє спокоєм, який демонструє зовсім інше обличчя Брандта – тонкого кольориста, чуйного до краси природи. До таких робіт можна зарахувати «Богоматір Почаївську» (відома також під назвами «Богоматір Вірменська», або «Молитва в степу» (приблизно 1890). Слід припустити, що йдеться про легенду про чудотворний образ Божої Матері, який зберігався у вірменському соборі в Кам’янці-Подільському і вірні сховали його в 1672 році перед наближенням турецької навали.
В цій картині домінує романтичний, ностальгійний настрій, який виражає емоційне ставлення художника до природи — місячний степ дихає поезією, як українська думка, викликає почуття безпідставної туги, яка чудово гармоніює з молитовною зосередженістю людей. Імпресіоністичне, детальне опрацювання пейзажних елеменів на полотнах Брандта далеке від його схильності до точного, часом навіть нудного, з надлишком деталей, опрацювання всіх елементів вбрання, чи озброєння персонажів. В пейзажах митець намагається перш за все зловити швидкоплинне враження, зафіксувати на полотні лише те, що найважливіше для зображення кольористики і світлової аури українського степу, чи Мазовії, залежно від пори року та часу доби.