Багато Валленродів
«Надзвичайне різноманіття реальних і літературних постатей, що кружляли навколо Конрада Валленрода, свідчить про таємничу, просто неймовірну силу цього твору, міць, яку часто називали "магнетичною"», – писала дослідниця, яка також відчувала на собі магнетичну силу героя Міцкевича. Валленроду та його впливу на польську історію і реальність вона присвятила численні дослідження, а її головною працею стала незвичайна монографія «Посмертне життя Конрада Валленрода» (1990).
Серед постатей, біографії та зв’язки яких дослідниця аналізувала в контексті валленродівського зразка, є політики та діячі, як-от Юзеф Бем чи Міхал Чайковський. У своїй тривалій боротьбі за батьківщину вони не вагалися змінювати політичні альянси чи приймати іншу релігію, переходячи в іслам або православ’я. Проте особливу увагу Яньон привертають постаті, пов’язані зі змовницькими організаціями, які в ХІХ столітті стояли за польськими повстаннями та міжнародними таємними об’єднаннями. Саме ці люди, певною мірою, вимушені були розвивати у собі валленродівські риси й позиції: етика конспіратора поєднувалася з готовністю до найбільшої самопожертви.
І все ж, як показує Яньон, не сама змовницька діяльність створювала Валленрода. Ключовим елементом міцкевичевого зразка була важлива обставина, за якої герой досягає високого становища в ієрархії держави, яку потім намагається зруйнувати. Об’єктивно, така кар’єра у бюрократичній реальності репресивної поліцейської держави, якою була Росія ХІХ століття (а також інші держави-загарбники), робила цей шлях винятково складним, якщо не неможливим.
Здається, сприятливіші умови для Валленродів почали формуватися приблизно в середині ХІХ століття, і кульмінацією цього процесу стали події Січневого повстання. Історики доводять, що повстання 1863 року було б неможливим без участі офіцерського складу, вихованого та навченого у військових академіях Російської імперії. Як зазначає Яньон, плани військових дій повстання були значною мірою розроблені польськими офіцерами російської армії.
Ключовим тут став той факт, що дещо раніше в доросле життя вступило нове покоління поляків, цього разу вже значно зросійщене. Виховані після поразки Листопадового повстання на колишніх землях Речі Посполитої, вони здобули освіту в російських школах і військових академіях, а також служили в російській армії. В результаті їх часто пов’язувало з Польщею дуже мало, і для багатьох навіть польська мова була чужою. Проте саме цей аспект робив їхні біографії правдоподібними, створюючи можливості для справжнього валленродівського способу дій.
Марія Яньон описує біографії кількох польських офіцерів російської армії, які зіграли важливу роль у підготовці повстання, таких як Юзеф Гауке-Босак чи Ярослав Домбровський, а також тих, хто, як Ромуальд Трауґутт, взяв на себе тягар керівництва. Серед них на особливу увагу заслуговує Зиґмунт Сєраковський.
