«Камінь, який відкинули будівничі»
Поки члени Братства в тюрмах Києва і Петербурга чекали вироку, Адам Міцкевич на заході Європи брав участь у черговій битві за свободу народів, долучаючись до визвольної боротьби Італії і створюючи там польський легіон. У цей час він написав один із своїх найрадикальніших творів – «Збірка принципів», у якому поет формулював засади майбутнього демократичного суспільства, що передбачало свободу слова й віросповідання, рівність статей і народів. Трохи раніше, у «Паризьких лекціях», як зауважує Міхал Кузяк, Міцкевич окреслював своє бачення Європи як спільноти суверенних народів, заснованої на християнстві. Зразком і символом такої майбутньої європейської спільноти для Міцкевича була польсько-литовська унія.
У радикальних концепціях солідарної й демократичної Європи Міцкевича можна побачити аналогію з програмою слов’янської федерації Костомарова. У «Книзі буття» та інших працях Братства читаємо про слов’янську федерацію, до якої зараховували «південних русів, північних русів, білорусів, поляків, чехів, словенців, лужичан, ілліро-сербів, хорватів, болгар», і в межах якої кожен народ мав би самостійність, національний уряд та дотримувався принципу рівності громадян. Планувалося існування загальнослов’янського сейму, що складався б із представників усіх слов’янських народів. Як доповнює Стефан Козак, у цих документах «говориться про народовладдя, що виключає будь-які монархічні та авторитарні форми управління [...] Слов’янська федерація мала бути організована за зразком давніх грецьких республік або Сполучених Штатів Америки, з єдиними автономними, правовими, освітніми, торговельними, митними і релігійними принципами».
Сам Костомаров пізніше писав у «Автобіографії»:
Ми не могли точно окреслити мапу, на якій мала з’явитися запланована нами федерація держав, створення такого образу ми залишили історії. У всіх частинах федерації ми пропонували однакові головні закони і права, уніфікацію ваги, мір і монети, ліквідацію мит і свободу ринку, повне скасування панщини й рабства в будь-якій його формі, одну центральну владу, яка керувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотом, але з повною автономією щодо внутрішнього управління, адміністрації, судочинства та народної освіти.
Це унікальне й абсолютно новаторське політичне бачення союзу рівних, солідарних і суверенних народів Центрально-Східної Європи, об’єднаних спільними цінностями й принципами та не підпорядкованих гегемонії жодної імперії, безперечно заслуговує на увагу й сьогодні. Воно виступає прототипом політичної спільноти, яка після Другої світової війни об’єднала демократичні країни Західної Європи й у XXI столітті поширилася також на країни Центральної та Східної Європи.
Свою «Книгу» Костомаров завершував баченням вільної України як «незалежної республіки у федерації слов’янській». А далі, перефразовуючи євангельську притчу, він завершував словами, які набувають нових значень у наші дні – у контексті Європи 2024 року, її ідентичності та можливості подальшого існування:
Тоді всі народи, вказуючи на мапі на те місце, де зображена Україна, скажуть: «Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем».
Ці пророчі слова мали, за задумом автора, вказувати на майбутню роль України у формуванні вільної політичної спільноти слов’янських народів. У 1847 році це бачення було жорстоко зруйноване Росією – жандармом деспотизму тогочасної Європи. У 2024 році ці самі слова та завдання, що за ним стоїть – створення спільної вільної Європи солідарних, рівних і демократичних держав – знову піддаються випробуванню Росією у її черговому імперському втіленні. Лише від нас залежить, чи цього разу ми зможемо ефективно протистояти агресору та чи Україна дійсно стане фундаментом сильнішої та більш солідарної спільноти вільних народів Європи.
Переклад: Марія Шагурі
Автор: Міколай Ґлінський, листопад 2023
Джерела: Stefan Kozak, “Ukraińscy spiskowcy i mesjaniści. Bractwo Cyryla i Metodego”, 1990.
