Хоча Беґін не коментує цю подію докладніше, можна припустити, що для двох в’язнів – поляка і єврея – ці рядки стали символом таємної солідарності, переданої через поетичний код, що слугував своєрідною «тюремною мовою». Ці слова, напівжартівливо натякаючи на змову проти ворога, підтримували надію на помсту, яка, безсумнівно, слугувала опорою для обох в’язнів у важкі часи.
У 1941 році, під час амністії, Беґінові вдалося залишити радянський табір. На підставі угоди Сікорського-Майського він вступив до формованої тоді Армії Андерса, з якою через Персію покинув Радянський Союз. У Палестині Беґін залишив армію і приєднався до діяльності Ірґуну – підпільної збройної організації, що боролася проти британської адміністрації в Палестині, нерідко вдаючись до методів терору. Беґін був пристрасним прихильником цих радикальних та суперечливих методів боротьби, які, зрештою, сприяли створенню держави Ізраїль у 1947 році. Яку роль у цьому відіграв Валленрод – герой Міцкевича, якому приписують ідею «виправдання будь-яких засобів»?
Читання Жаботинського та Беґіна підсумовують тривалу історію рецепції творчості Міцкевича і польського романтизму серед єврейських читачів. Хоча зв’язок цієї літератури з сіоністським політичним радикалізмом, що включав боротьбу терористичними методами, має гіпотетичний характер, у ньому можна побачити прояв глибоких взаємозв’язків двох націоналізмів. Не підлягає сумніву, що в процесі їхнього взаємного проникнення Міцкевич відіграв центральну роль.
Переклад: Марія Шагурі
Автор: Міколай Ґлінський, вересень 2023
Джерела: Menachem Begin, “Czas białych nocy”, tłum. Henryk Szafir, 2010; Ryszard Löw, “Mickiewicz w kręgu hebrajskim”, 1999; Jörg Schulte, “Saul Tchernichovsky (Crimean Sonnets)”, 2014.
