Епічні вірші «Уступу» завершували драматичну Третю частину «Дзядів», у якій по-іншому реалізована критика Росії. Вона тут постає передусім як місце заслання, страждання і смерті польських героїв, «мучеників національної справи», а на духовному рівні – як одна зі сторін у великій конфронтації народів та цивілізацій, де свобода зіштовхується з деспотизмом. Причому цей конфлікт Міцкевич розглядає у майже метафізичних категоріях.
Важливо, що, створюючи свою новаторську драму, головною темою Міцкевич зробив сюжет поліцейського розслідування, а героями – групу молодих студентів (своїх друзів і знайомих юнацьких років). Сьогодні ми б назвали їх політичними в’язнями та жертвами репресивної поліцейської держави. До рангу негативного героя піднесена реальна постать сенатора Новосільцова, який став прототипом всіх надмірно ретельних представників репресивного апарату.
Політичне розслідування супроводжується тортурами, примусом до зізнань, самогубствами допитуваних, ув’язненням та засланнями – методами із залізного арсеналу репресивних режимів, за допомогою яких поліцейська держава (показана тут на початку своєї еволюції) ламає як особистість, так і суспільство. Водночас Міцкевич демонструє, як поліцейські методи, зіпсованість і зло катів отруюють також жертв насильства. Уся ця тема, як відомо, набула великого значення у ХХ (а також ХХІ) століттях, в епоху тоталітаризму, особливо у Центральній і Східній Європі. Роль Міцкевича тут безсумнівно першопрохідницька: він діагностував це явище на початковій, ще ніби невпевненій фазі.
Модель антиімперського поетичного дискурсу Міцкевича, що з’явилася у ІІІ Частині «Дзядів», мала широкий резонанс. Попри заборону царської цензури (твори поета були заборонені в усій імперії до кінця ХІХ століття), його антиімперський меседж вплинув на творчість багатьох поетів із підкорених народів. Згадаємо лише твори періоду «Трьох літ» Тараса Шевченка, поему «Дорога до Петербурга» Антанаса Баранаускаса чи творчість найважливішого білоруського поета другої половини ХІХ століття Францішека Багушевича. Пишучи свої безкомпромісні вірші, всі вони, як мешканці імперії, ризикували власним життям. Водночас вони формували нові стратегії опору та прокладали нові шляхи до правди і свободи для своїх народів.
