У 1848-1949 роках Шопен грав на фортепіано фірми «Pleyel», яке він вважав найкращим, «non plus ultra». Після його смерті Стірлінґ купила останнє фортепіано композитора, а потім відправила його сестрі Шопена, Людвіці. У 2021 році інструмент реставрували, щоб відновити його автентичне звучання.
Десь між 15 жовтня 1839 та 1846 роками, або в 1847 році, у поштову скриньку під номером 20 на вулиці Рошешуар, де розташовувався офіс компанії «Pleyel», потрапив лист з таким змістом:
Дорогий Друже,
Моє фортепіано звучить так погано, що я не можу давати уроки. Пан Шрайєр приходив вчора, щоб вставити струни, але сьогодні не повернувся, аби налаштувати інструмент. Тому я буду змушений завтра відпустити всіх своїх учнів, якщо до 10 ранку моє піаніно не буде налаштоване. Шлю вашій проклятій професії, а тепер для Вас, наймиліша людино, тисячі сердечних привітань від вашого відданого Шопена.
З червня 1839 року по червень 1847 року композитор використовував 22 інструменти фірми «Pleyel». Коли він більше не потребував якесь з фортепіано, його повертали виробнику, а потім наступному клієнту. Шопен зазвичай отримував 10-відсоткову винагороду з такого перепродажу.
Раніше, 25 лютого 1832 року, в залі фірми «Pleyel» відбувся перший паризький концерт Шопена. Більшість концертів відбувалися в салонах цієї компанії. Один з учасників музичного заходу запам’ятав «товариство, яке їздило на каретах», і яке за 15 або 20 франків «призначило собі зустріч у галереї фірми «Pleyel», освітленій понад п'ятьмастами свічками».
У 1815 році Каміль Плеєль став партнером фортепіанної імперії свого батька, а через дев'ять років — її власником. Він знайшов спільну мову з Шопеном: композитор цінував його виконання творів Моцарта, присвятив йому 24 Прелюдії, Op. 28, а дружині друга, також піаністці та композиторці, – свої 3 Ноктюрни, Op. 9. Разом вони вирушили до Лондона, де зустріли іншого виробника фортепіано, Бродвуда. Після смерті Шопена Плеєль ініціював створення комітету для будівництва пам'ятника на могилі приятеля.
Переклад: Тарас Лильо
Джерела: Chopin (nie)wysłowiony. Wokół listów Chopina, red. E. Hoffmann-Piotrowska, U. Kowalczuk, K. Stępień-Kutery, Warszawa 2024; Korespondencja Fryderyka Chopina, (t. I–III), red. Z. Helman, Z. Skowron, H. Wróblewska-Straus, Warszawa 2009–2024; I. Puchalska, M. Sokalska, „Prawdziwa Chopiniada”. Chopin w kontekstach literackich, Warszawa 2025; Nifc.pl.
