П’ятого жовтня 1831 року він опинився в Парижі ‒ можна сказати en passant, мимохідь, а залишився до кінця життя. В оточенні поляків він пізнавав місто. Слухав опери Россіні, Обера, Герольда, захоплювався співачками ‒ Марією Малібран, Джудіттою Паста, Лаурою Чінті-Даморо та співаками ‒ Джованні Рубіні, Адольфом Нуррі, Луїджі Лаблашем. Дуже цікавими для нього були також концерти в Консерваторії. Париж жив новим порядком монархії Людовіка-Філіпа, був центром романтизму, але не забував про солідарність з поляками.
Завдяки рекомендаційному листу доктора Джованні Мальфатті з Відня, Шопен познайомився із Фердінандом Паером, який допоміг йому отримати дозвіл на проживання та познайомив його з багатьма відомими композиторами, такими як Россіні, Черубіні, Байо, Калькбреннер, Гіллер, Мендельсон і Ліст.
В організації першого концерту Шопена в Парижі допомагав Калькбреннер та Людвіг-Пьотр Норблін, віолончеліст польського походження, з учнем якого, Огюстом Франшоммом Шопен був у товариських відносинах. Концерт у Плейєлі відбувся 25 лютого 1832 року. Елементом програми, який мав би зацікавити публіку, був «Grande Polonaise précédee d’une Introduction et d’une Marche» для шести фортепіано (двоє солістів ‒ Калькбреннер і Шопен, та чотири партії супроводу ‒ Фердінанд Гіллер, Каміль-Марі Стаматі, Джордж Александр Осборн, Войчєх Совіньський). Шопен виконав «Концерт e-moll» при акомпанементі смичкового квінтету, пару ноктюрнів, мазурок та «Варіації» ор2.
Надзвичайно важливим для музичної та педагогічної кар’єри Шопена був його концерт 30 грудня 1832 року. Також він почав виступати на концертах з різними піаністами. 23 березня 1833 року разом із Геллером і Лістом він виконав «Аллегро» з «Концерту на три клавішні інструменти» Баха. На бенефісному концерті для Генрієтти Смітсон, нареченої Берліоза, 2 квітня 1833 року, він зіграв із Лістом «Сонату f-moll» на чотири руки Андре Онслова, а наступного дня на концерті Анрі Герца, разом із ним, його братом Жакуєм і Лістом виконав твір Герца для двох фортепіано на вісім рук на тему з «Хрестоносця» Меєрбера.
Виступи у Франції
У 1833 році, на зламі липня та серпня, Шопен провів кілька днів у Брюсселі. Їдучи туди, він відвідав Лілль. Плейєль прислав інструмент, але для Калькбреннера. Інформації щодо офіційного концерту Шопена ми не маємо, але відомо, що він грав на цьому інструменті ‒ можливо, в салоні.
Найновіші дослідження кажуть, що 3 вересня 1833 року відбувся концерт Шопена в Турі, в салоні ратуші. Після увертюри «La fête du village voisin» Буальдьє, зіграної оркестром Тура під диригуванням Іпполіта Феррана, в другій частині концерту Шопен зіграв «Романс» і «Рондо» з «Концерту e-moll», потім «Варіацію ор.2» на тему з Моцарта в супроводі оркестру, а потім ‒ варіацію на тему з «Робера-диявола» Меєрбера. Рецензії були амбівалентними: високо оцінювався талант Шопена, підкреслювалася унікальність його стилю, відмічалося, що він не пише для загалу, але в Шопена була відібрана пальма першості на користь інших.
В 1834 році Шопен дав три концерти, а в 1835 році ‒ виступив із Гіллером в його «Гранд Дуо ор. 135» для двох фортепіано та дав ще низку виступів, у тому числі ‒ на бенефісі польських емігрантів. Концертні виступи продовжувалися й наступного, 1836 року.
У 1837 Шопен взяв участь в ініціативі княгині Бельджойозо, яка стосувалася написання шістьма піаністами (Ліст, Тальберг, Черні, Герц, Піксіс і Шопен) варіацій на тему з «Пуритан» Беллині. Тож Шопен грав різні твори, не тільки власні, але одночасно творив нові. Перша половина 1830-х років була наповнена творчістю ‒ романтичними мініатюрами, мазурками, іншими творами.
Мандрівки Європою
Шопен також став популярним педагогом гри на фортепіано. В травні 1834 року він поїхав з Гіллером до Аахену на музичний фестиваль. Слухали там Гьойдля, «ІХ Симфонію» Бетховена та «Симфонію Йова» Моцарта. З Мендельсоном поїхали до його будинку в Дюссельдорфі, де грали та дискутували. Наступного дня Шопен і Шіллер поїхали по Рейну до Кобленца, а Мендельсон супроводжував їх до Кельна, де вони дивилися на церкви.
Початок 1835 року Шопен провів у санаторії Анґієну неподалік від Парижу. Там мешкав Нємцевич, якого Шопен охоче провідував. Також довідавшись, що батьки будуть у Карлсбаді, швидко вирішив з’їздити до них. Провів там три тижні. Радості не було кінця.
Потім Фридерик поїхав до Дрездена, до родини Воджиньських. Сини Вінцента та Терези ‒ Антоні, Фелікс і Казімеж ‒ були учнями Варшавського Ліцею й мешкали на пансіоні у Шопенів. Пані Воджиньська підтримувала стосунки із людьми пера та митцями. Підчас буття з дітьми в Женеві, в її молоденьку доньку Маринію закохався Юліуш Словацький. В Дрездені Шопен проводив із Маринією чимало часу, вони грали та балакали, Шопен і сам закохався в неї й обіцяв приїхати наступного року. Потім був у Лейпцигу, де із Мендельсоном вони грали твори один одного. Бачився там із Шуманном, Фрідріхом Віком та його донькою Кларою, що пізніше стала дружиною Шуманна. Дорогою заїхав ще й до Гейдельбергу до родини свого учня Адольфа Гутмана.
