Національні джерела
В епоху романтизму існувало загальне захоплення народною музикою. Це пов’язано з національно-визвольними рухами, які охопили в ХІХ столітті всю Східну Європу. Тож ідеї народності мали вирішальний вплив на формування світогляду Шопена і Лисенка і кожен створив своє коло національних образів.
Фридерик Шопен вразив світ своїми мазурками і полонезами. Ці жанри, з типовими для польського фольклору танцювальними ритмами і гармонічною мовою, вперше додали у західноєвропейську музику слов'янський елемент. Микола Лисенко взяв цей кейс за основу, бо розумів, що опираючись на жанрово-інтонаційну базу своєї країни, можна витворити власну національну професійну музику. Цей підхід Лисенко описує в одному з листів до молодого композитора та фольклориста Сергія Дрімцова (1907 р. ): «Для того, щоб краще оцінувати свою, треба добре приглянутись, зучити загальноєвропейську музику в різноманітних її напрямах — класичному, романтичному, еклектичному, реально-народному (як ось Гріг у норвегів). Все це добре розкуштувати, вивчити та й доплисти й до свого; отоді зрозумієш одміни свого галузя од загального кореня і всю красу оригінальну уподобаєш… Треба перейти попереду всі школи — класичну: Бах, Гайдн, Моцарт, Бетховен, Шуберт (теж народник в піснях), Шопен — народник-поляк (мазурки, полонези, пісні), Шуман, Гріг (дуже вел[икий] народник, норвег), тоді кажу, і своє здасться чимсь свіжим, молодим, красивим» (цит. за вид.: Лисенко М. В. Листи / М. В. Лисенко. – К. : Мистецтво, 1964. – с. 407).
Відтак Микола Лисенко працює з жанрами, викристалізуваними протягом минулих століть його попередниками, а за основу бере музичний тематизм, що ґрунтується на українському фольклорі — пісенному й інструментальному. Ось як аналізує точки перетину «національного–універсального» у творчості Лисенка його сучасник, галицький композитор Станіслав Людкевич: «В інструментальній сфері він обертається переважно у формах романтиків: рапсодіях, піснях і танцях, і в їх техніці, як в мотивах, вельми часто чути відгуки Ліста, Шопена і Чайковського. Але і в усіх інших «космополітичних» формах, як елегії, пісні без слів, навіть в чужих, як полонези, Лисенко, при всіх явних слідах чужих впливів, зберігає все-таки стільки своїх індивідуальних і національних ознак у мелодиці, що, чуючи їх, не скажеш, що це «чистий» Шопен або Ліст, а що це таки Лисенко» (цит. за вид.: Станіслав Людкевич. Дослідження, статті, рецензії, виступи: у 2 т. / Упор., ред., переклади, вступ. стаття і прим. З. Штундер. – Львів, 1999. – Т. 1. – с. 291).