Причиною такого антисемітського випаду, за словами Маріана Ґожковського, вірного прихильника Матейка та секретаря Школи, стало шахрайство, вчинене одним із єврейських учнів, хоча конкретних подробиць він не надавав. Утім, це жодним чином не виправдовує явного упередження й нападу на всю єврейську спільноту.
Александр Швєнтоховський рішуче засудив слова художника: «Це нелюдяно, це нешляхетно, це не гідно напівбогів». У відповідь на напад директора з’явився відкритий лист, опублікований у газеті «Час». «Слова, що виходять із таких серйозних вуст, негативно впливають на всю молодь, бо, відлунюючи тисячі разів, вони заражають принципи молодого покоління й сіють зерна ненависті та зневаги до товаришів», – заявляли підписанти.
Матейко відповів на протести позовом проти одного з єврейських фінансистів, Леона Ейбеншюца, який, зустрівши Ґожковського, нібито назвав Матейка «покидьком». Сам Ейбеншюц пояснював у суді цю ситуацію інакше. На відкритий лист Матейко відреагував власною публікацією – чи то пак, промовою свого адвоката, виданою власним коштом.
Цим адвокатом був Юзеф Мохнацький, який сам запропонував Ґожковському на благодійних засадах подати позов проти Ейбеншюца. Хоча Матейко виграв справу – суд присудив штраф, – адвокат на цьому не зупинився. Видані Матейком тези Мохнацького були настільки відкрито антисемітськими, що прокуратура конфіскувала майже весь тираж. Проте декілька примірників Ґожковський усе ж зберіг і розповсюджував. У цьому тексті Мохнацький, наприклад, стверджував, що «всюди й у всі часи євреї деградували мистецтво, перетворюючи його на найогиднішу спекуляцію».
Ейбеншюц відповів: «Так у Польщі ще ніхто не промовляв, ніхто не поширював таких антисемітських поглядів». І, на жаль, він мав рацію. У цьому випадку Матейко долучився до ксенофобської пропаганди, яка саме зароджувалась, навіть якщо в цю справу його певною мірою втягнули Ґожковський і Мохнацький. Однак ще через рік після вироку Матейко опублікував звернення в антисемітському тижневику «Rola» Яна Єленського. Ця публікація була трохи менш нападницькою, ніж промова його адвоката, але все одно викликала обурення, зокрема в Елізи Ожешко.
Про Ґожковського, секретаря Школи, Станіслав Віткевич відверто говорив, що той компрометує Матейка своїми поясненнями до його робіт, «бо не вміє ні думати, ні писати. Його брошури про картини майстра – це набір абсурдів, мовних каліцтв і пласких лестощів». Можливо, саме він відіграв ключову роль у цій справі, особливо враховуючи, що ще кілька років тому Матейко бачив свого наступника в польсько-єврейському художнику Маурицієві Ґоттлібі, про якого говорив, що той був «не лише людиною з надзвичайними здібностями, але й сповненим шляхетних прагнень, із природою, яка приваблювала добротою та безкорисливістю».
Ґоттліб також був одним із тих митців, яких до Кракова привабило магнетичне ім’я Матейка. Своє навчання він почав ще в 15-річному віці у Віденській академії. Саме в столиці імперії він побачив «Рейтана» Матейка, і, вражений експресією цієї роботи, яка різко виділялася на тлі академічного живопису, вирішив перевестися до краківської Школи мистецтв. Вплив Матейка на творчість Ґоттліба видно навіть у виборі тем – молодий єврейський художник із Дрогобича писав, зокрема, історичні сцени із золотої доби Речі Посполитої. Сам він заявляв у відповідь на звинувачення в наслідуванні формальних помилок Матейка, що «хоча й наслідує Матейка, проте все одно належить до найкращих в Академії». В цьому не було перебільшення – особливо з огляду на те, що, незважаючи на смерть у віці лише двадцяти трьох років, він встиг здобути творчу незалежність і став не епігоном Матейка, а автором оригінальних композицій на єврейську тематику та психологічно глибоких портретів у витонченій кольоровій палітрі, які виказували вплив Рембрандта. Проте захоплення вчителем ніколи не згасло. У 1878 році, зустрівши Матейка в Римі, Ґоттліб почув від нього слова про те, що він є найбільшим художником серед польських євреїв, і отримав від учителя пропозицію написати картину про надання Казимиром Великим прав євреям. Ґоттліб повернувся до Краківської школи та дійсно почав роботу над цією темою, але вже через рік помер.
Директор-привид