Ця картина наповнена численними знаками, символами та міфами, що відсилають як до національної історії Польщі, так і до місця та ролі художника. Цей неоднозначний твір постійно інтерпретується дослідниками, серед яких не має однозначної думки щодо значення окремих фігур та їхніх реквізитів, а внаслідок цього і всієї сцени, що розігрується в майстерні художника, або, можливо, лише в його уяві. Окрім історіософських мотивів, на картині присутні автотематичні сюжети, що стосуються творчого процесу, а також мотиви ванітас (vanitas (лат.) – «марнота» (існування), прим.пер.). Попри численні інтерпретації, мистецтвознавці сходяться на думці, що картина досі не має вичерпного тлумачення.
Твір Мальчевського вписується в багату традицію зображення національної історії, особливого значення якій у польському мистецтві надав Ян Матейко. Як і його вчитель, Мальчевський пропонує історіософську візію, але в нього замість реконструкції історичних реалій того часу з'являється оніричний (такий, що пов’язаний зі сном та сновидіннями – прим.пер.) простір на межі реальностей. Процесія фігур, серед яких ми впізнаємо косинерів (солдатів, озброєних косами – прим.пер.) та повстанців, нагадує про період поневолення, про багаторазові збройні повстання, що закінчувалися поразками. Водночас, це виразне відсилання до сну чи апатії, в які занурилася ціла нація, не тільки за песередництвом оніричної атмосфери і примар, що заповнюють майстерню художника, але передусім з огляду на чорну фігуру Меланхолії, що стоїть біля вікна. Подібні роздуми про стан духу нації з'являються наприкінці XIX століття у творах інших модерністів – Станіслава Виспянського і, згодом, Станіслава Бжозовського. Вони усвідомлювали існування прокляття, що тяжіє над поляками, і водночас стверджували необхідність подолання фатального диктату історії.
Меланхолія постає на цій картині як стан душі польської нації після втрати незалежності. Почуття втрати, що невпинно підживлювалося, домінувало в думках і діях, аж поки не перетворилося на хронічний стан, небезпечний для спільноти, що загрожував її ідентичності. Можливо, саме тому в картині Яцека Мальчевського атмосфера апатії та безпомічності супроводжується відчуттям сили і творчої енергії, і навіть закликом до активних дій. Їх втілює, зокрема, постать художника перед мольбертом, зображеного в динамічному і спонтанному акті творчості. Крім того, тут змальовується бачення майбутнього, символом якого є сонячний пейзаж за вікном, що відділяється фігурою Меланхолії, яка стоїть на межі двох дійсностей, із поглядом, спрямованим у далекий простір. Тісній, задушливій атмосфері студії та хаосу, створеному фігурами, протиставляється вітальність, життєдайність сил природи.
«Меланхолію» також можна інтерпретувати як алегорію творчого процесу. Таким чином картина вписувалася б у довгу традицію зображення митців як «дітей Сатурна», де стан меланхолії є невід'ємним аспектом творчої особистості. На автотематичний вимір картини вказує й місце дії – майстерня художника. Як зазначив Анджей Пєнькос, «Меланхолія» – це «картина майстерні, картина в майстерні і картина про майстерню». Пєнькос вказує на можливість іншої інтерпретації твору, окрім як через призму іконографічних ребусів чи спроб розшифровування символів національної міфології. У традиції зображення майстерень художників картина Мальчевського є символом ускладнення традиційно зрозумілого творчого процесу. Починаючи з ХІХ століття, художник радше творить, аніж реконструює дійсність, і робить це у просторі, який на той час вже відокремлений від законів зовнішнього світу, а саме – у майстерні. Цим можна пояснити примарний, оніричний характер полотна Мальчевського, де натовп фантомів, що виходять з-під пензля художника, складно звести до набору символів, звичних носіїв закодованих смислів.
Певною мірою, прочитанню окремих алегорій і знаків заважає сама композиція полотна, де перевага хаосу через присутні тут фігури та їхні реквізити, позбавляє сенсу саме зосередження на окремих елементах. Значущим тут є скоріше гамір постатей, що складаються в динамічну структуру, передня частина якої неначе виступає з картини. Сама ідея процесії фігур, що зливаються в одне ціле, дуже поширена в тогочасному мистецтві. Вона з'являється в іншій роботі Мальчевського «Порочне коло», як і в дещо пізніших роботах модерністів «Танець (Одержимість)» Войцєха Вайсса та «Похід на Вавель» Вацлава Шимановського. Процесія фігур не має безпосередньо відсилати до національної історії, її можна віднести до процесу творення, його експансивного характеру, на що в даному випадку вказує враження про розширення простору майстерні та структури картини завдяки візії художника. Динамічна композиція картини була предметом багатьох досліджень, які відкривали нові аспекти картини, наприклад, багатозначний зв'язок цього твору з мистецькою традицією, визначеною, насамперед, картинами Яна Матейка.
Джерела:
"Melancholia Jacka Malczewskiego. Materiały seminarium Instytutu Historii Sztuki UAM i Muzeum Narodowego w Poznaniu", red. Piotr Juszkiewicz, Poznań 2002;Agnieszka Ławniczakowa, "Jacek Malczewski. Wystawa dzieł z lat 1890-1926", katalog wystawy, Muzeum Narodowe w Poznaniu, 1990.
Авторка: Маґдалєна Врублєвська, грудень 2009
