Польські гуру сексу: подружня терапія, комуністична цензура та польська камасутра
У 1960-х роках новаторські дослідження Альфреда Кінсі в США надихнули групу відважних поляків відкрито говорити про «це» в Польщі.
Незважаючи на шалений спротив держави та католицької церкви, такі науковці, як Міхаліна Віслоцька, вибороли право допомагати тисячам співвітчизників, які відчайдушно потребували поради щодо свого інтимного життя.
Перший ліцензований сексолог у світі
Мало хто знає, що саме в Польщі з'явився перший у світі ліцензований сексолог. Його звали Казімєж Імєлінський, і на той час, у 1963 році, він був єдиним спеціалістом у цій галузі. Імєлінський перший очолив польську школу сексології: у 1960-1980-х роках група польських науковців розробила оригінальні наукові концепції сексуальності та навчала тисячі пацієнтів і мільйони читачів у країні, де про секс не говорили вголос.
Буквально через кілька років після скандального «Звіту Кінсі» польські лікарі та педагоги заснували Товариство свідомого материнства, пізніше перейменоване в Товариство розвитку сім’ї, яке існує донині. Черпаючи натхнення в західних дослідженнях і створюючи власні теорії, вони займалися сімейними та подружніми консультаціями, відповідали на запитання, які люди багато років не наважувалися ставити публічно. Це допомогло змінити життя багатьох поляків. Спираючись на відкриття таких дослідників, як Мастерс і Джонсон, польські науковці заснували міждисциплінарну школу, яка зосереджується менше на біологічних питаннях, а більше на суспільних і культурних проблемах.
У кращих традиціях інтелектуалів вони розглядали освіту як головний інструмент суспільних змін. Можна з упевненістю сказати, що їм було нелегко: комуністичному уряду не подобалися як їхнє захоплення західними ідеями, так й інтерес до особистого життя та кохання, а не до роботи та класових конфліктів. Церква також не схвалювала всі ці передові ідеї про контроль народжуваності та планування сім'ї. Проте, отримавши відгуки від пересічних поляків, дослідники переконалися, що ці питання надзвичайно актуальні.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Ілюстрація Мірослава Покори з книжки «Майже ідеальний шлюб» Міколая Козакевича, вид-во Iskry, 1972, фот. Dagmara Smolna
Picture image
ilustracja_z_ksiazki_malzenstwo_22.jpg
Усе, що ви хотіли знати про секс, але боялися запитати
Імєлінський був автором і співавтором близько 70 книжок і 260 наукових статей. Йому вдалося узагальнити все, що на той час було відомо про сексуальність. Разом із колегами з різних країн він опублікував три величезні томи, які досі вважають важливими працями в цій галузі: «Біологічна сексологія», «Соціальна сексологія» та «Культурна сексологія» (а також «Клінічна сексологія»).
У той час як Кінслі вимірював гетеросексуальність і гомосексуальність за шкалою від 1 до 6, а Мастерс і Джонсон спостерігали за незліченною кількістю оргазмів, щоб вивести універсальну формулу статевого акту, поляки застосовували зовсім інший підхід: вони вірили в єдину систему знань про людину, яка полягає в об’єднанні зусиль різних спеціалістів для кращого розуміння людської поведінки та мотивації.
Польські лікарі співпрацювали з соціологами, літературознавцями, психологами і навіть юристами, щоб створити повнішу картину того, що назвали «сексуальною культурою». Вони ніколи не розглядали секс поза контекстом міжлюдських стосунків і ніколи не трактували його як суто біологічну функцію. Це не означає, що дослідники були дуже консервативними (хоча надаючи перевагу гетеросексуальності та не сприймаючи дошлюбний секс, безумовно, вони сьогодні виглядали б такими), але науковці не ставилися до людей, як до піддослідних кроликів.
Своє завдання вони бачили не лише в описі сексуальності, а й у просвітництві суспільства, що було нелегко – бракувало інституцій та коштів. Лікар Кшиштоф Куля писав, що кожну книжку про секс сприймали як порнографію, бо «комуністи перевершили папу в святості». У 1982 році в Польщі було лише дев'ятнадцять центрів подружніх консультацій. Деякі з них користувалися величезною популярністю, як, наприклад, на площі Трьох Хрестів у Варшаві. Співробітниця клініки Анна Садовська згадувала:
Text
заклад оточували натовпи жінок і чоловіків, які глибоко вірили, що це єдине місце, де можна отримати достовірну інформацію про контрацепцію. Вони швидко зрозуміли, що такі лікарі, як Міхаліна Віслоцька, не тільки допомагають вирішити дуже інтимні проблеми, а й надають фахові медичні поради, підкріплені досвідом і здоровим глуздом. Люди відчайдушно шукали інформацію про функціонування сім’ї та секс.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Обкладинки двох книжок: «Майже ідеальний шлюб» Міколая Козакевича та «Мистецтво кохання» Міхаліни Віслоцької, фот. Dagmara Smolna
Picture image
sztuka_kochania_malzenstwo_okladki_kol.jpg
Приголомшливий успіх одного з найвідоміших бестселерів в історії польської літератури свідчить про нагальну потребу в сексуальних порадах. «Маю десь науковий ступінь, інформацію про який можу лише вигравіювати на надгробку. Ось вже кілька днів я пишу книжку», — зазначала гінекологиня Міхаліна Віслоцька у своєму щоденнику в 1964 році. Через цензуру для публікації книжки знадобилося більше десяти років, але коли Віслоцька нарешті опублікувала її, то виявила, що пішла у своїх дослідженнях далі, ніж американці Мастерс і Джонсон. Успіх книжки був несподіваним і неймовірним.
«Мистецтво кохання» розійшлося накладом близько семи мільйонів. Точну кількість доступних примірників назвати важко: у Польщі не було ні вільного ринку, ні офіційної статистики, ні списку бестселерів «New York Times». Книжки передруковували вдома на друкарських машинках (що в країні з розвиненим самвидавом було не так вже й складно зробити) і поширювали всіма доступними способами. Кажуть, що примірник книжки Віслоцької можна знайти в кожній оселі. Чимало народжених у 1970-1980-х роках дітей читали її вночі, потай від батьків.
Опублікувати «Мистецтво кохання» виявилося непросто: як уже згадувалося, «пуританство» комуністичних цензорів не дозволяло друкувати нічого про сексуальність, не кажучи вже про те, що можна було назвати порадником із сексу. Офіційно книжка Віслоцької вийшла друком у 1976 році, але на чорному ринку вона з’явилася значно раніше: за легендою, дружина одного з цензорів викрала рукопис і сама зробила перший нелегальний примірник. Історія боротьби з цензурою стала основою фільму «Мистецтво кохання. Історія Міхаліни Віслоцької».
Embeded gallery style
display gallery as slider
Віслоцька хотіла проілюструвати книжку фотографіями, але цензура вважали їх надто відвертими. Коли авторка побачила малюнки, вона обурилася – на вимогу цензора ілюстрації були крихітними, не більшими за поштові марки. Віслоцька попросила ілюстратора книжки розфарбувати одну з постатей чорним кольором, щоб зображені позиції виглядали чіткішими, але в результаті її замучили питанням: «Чому біла жінка займається сексом з темношкірим чоловіком?»
Читаючи «Мистецтво кохання», починаєш розуміти, що книжка адресована насамперед молодим людям, які замислюються про шлюб. Зосередження уваги на еротичній стороні стосунків має на меті допомогти читачам встановити глибший зв’язок зі своїм партнером. Автор — професійна лікарка, вона багато пише про секс і цитує Кінсі, але також посилається на Стендаля та Фромма й нагадує читачам про важливість романтики в житті. Цікаво, що вона згадує про небезпеку телефону та телеграфу (!) у тогочасному житті з його шаленим ритмом (хоча порівняно з сьогоденням ритм життя в соціалістичній Польщі був досить поміркованим).
Книжка Віслоцької старомодна в описі відмінностей між хлопцями (які під час статевого дозрівання прагнуть спілкуватися з дівчатами із «щенячою цікавістю») та дівчатами (чия вроджена потреба в сексуальному контакті менш розвинена). «Мистецтво кохання» наголошує на необхідності прелюдії, підкреслює рівні потреби обох партнерів і рекомендує «бій подушками». Важливо, що Віслоцька врахувала особливості соціалістичної дійсності, про які західна література просто не могла знати. Наприклад, що багатьом молодим парам доводиться жити з батьками, що квартири маленькі і грошей завжди не вистачає. Авторці не спало на думку радити читачам відправитися в навколосвітню подорож, щоб навчитися їсти, молитися і любити, але вона дає прості й цілком реалістичні поради – подарувати дружині квіти або приготувати разом вечерю (так, навіть на крихітній кухні і з небагатьох доступних в магазинах продуктів).
Picture display
standardowy (864px desktop)
Польська сексологиня Міхаліна Віслоцька, фот. Piotr Liszkiewicz / Agencja SE / East News
Picture image
east_news_michalina_wislocka.jpg
І Міхаліна Віслоцька, і Міколай Козакевич, ще один автор популярних посібників із серії «допоможи собі сам» (наприклад, «Майже ідеальний шлюб»), стикалися зі схожими проблемами у своїй щоденній роботі. Вони обоє усвідомлювали, що людям потрібна інформація про базову анатомію (наприклад, про те, як влаштовані статеві органи, коли жінка може завагітніти, які існують методи контрацепції). Іноді вони торкалися й інших, складніших питань: що таке оргазм і як його досягти (особливо жінкам); як здобути партнера і як відмовити йому в сексі, аби не поранити його почуттів; і, звичайно, чим зайнятися в ліжку, щоб добре розважитися.
Віслоцька та Козакевич мали на меті запропонувати мову, якою можна було б говорити про секс без медичної термінології та вульгарних виразів, які, як підкреслювали багато письменників, особливо погано звучать польською. Віслоцька писала: «Б’ю на сполох: збережімо мову любові та відкиньмо ганебне мовчання. Будьмо людьми!» На відміну від американців, книжки яких читали, незважаючи на складну медичну мову, польські сексологи намагалися достукатися до мас і це їм вдалося.
Останній гуру польської сексології – Збіґнєв Лев-Старович. Він був на десять років молодший за Віслоцьку та Козакевича, але багато писав, публікувався та виступав як експерт на різних медіа-платформах. Ніхто не може точно сказати, скільки книжок і статей написав Старович, хоча він явно прагнув потрапити до Книги рекордів Гіннеса як найбільш плідний автор.
Сучасні сексологи критикують його консервативні погляди на суперечливі питання сексуальності, але не можна заперечувати, що протягом кількох десятиліть він невтомно навчав молодих сексологів, а також усвідомлював масам, як вирішити їхні проблеми в ліжку та додати більше задоволення у своє життя.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Ілюстрація з книжки «Майже ідеальний шлюб» Міколая Козакевича, вид-во Iskry, 1972, фот. Dagmara Smolna
Picture image
ilustracja_z_ksiazki_malzenstwo5.jpg
Після падіння комунізму досягнення польської школи сексології все ще належно не оцінені . Її представники випередили час, але через свій консерватизм вони так і не стали лідерами сучасної науки, на яку великий вплив мали відкриття західних науковців у галузі гендерних досліджень.
Варто, однак, пам’ятати: польські сексологи зуміли зробити те, що не вдалося сучасним науковцям. Вони надали людям інформацію, не лише розповідаючи їм про практичні та медичні аспекти сексу та допомагаючи розв’язувати інтимні проблеми, а й трактуючи людину як холістичну, біологічну, психологічну, соціальну та сексуальну істоту.
Іншими словами, істоту повноцінну.
Переклад: Тарас Лильо
Джерела: K. Imieliński (red.), Seksuologia Biologiczna, PWN, Warszawa 1980; K. Imieliński (red.), Seksuologia Kulturowa, PWN, Warszawa 1984; K. Imieliński (red.), Seksuologia Społeczna, PWN, Warszawa 1974; A. Kościańska, Płeć, Przyjemność i Przemoc, WUW, 2014; M. Kozakiewicz, Małżeństwo Niemal Doskonałe, Iskry, Warszawa 1973; V. Ozminkowski, Sztuka Kochania Gorszycielki, Prószyński i S-ka, 2014; M. Wisłocka, Sztuka Kochania, Iskry, Warszawa 1978