Жінки на кухні: архітекторки

brukalska-kuchnia.jpg, default, Барбара та Станіслав Брукальські, модель кухонної ніші з журналу «Дім. Житловий комплекс і квартира», №1, 1929 рік, видавництво «RÓJ», фото: репродукц

#архітектура

На зовнішній вигляд сучасних кухонь значний вплив мали архітекторки, які працювали на початку XX століття. Їхні проєкти стали результатом не лише практичної потреби, але й великих соціально-культурних змін.

Архітекторка, авторка знаменитого житлового комплексу «Сади Жолібожські» Галина Скібнєвська, у своїй книзі «Родина і квартира», виданій у 1974 році, писала:

У домашньому господарстві з другої половини XIX століття у зв’язку з соціально-економічною ситуацією виникла проблема вдосконалення організації процесу приготування їжі, що мало на меті, зокрема, зменшення тягаря домашньої праці. Цей процес був пов’язаний із боротьбою жінок за своє становище в суспільстві та вдома, зі скасуванням домашньої прислуги, зменшенням площі житла та характерною тенденцією до наукової організації праці.

Галина Скібнєвська, житловий комплекс «Сади Жолібожські» у Варшаві, 1969 рік, фот. Маріан Соколовський CAF/PAP

На початку XX століття соціальні зміни, що розпочалися під час промислової революції, закріпилися, впливаючи на спосіб життя, організацію міст та архітектуру. Тривала емансипація жінок, а Перша світова війна стимулювала розвиток техніки. Усі ці явища враховували найпрогресивніші архітектори (і небагато архітекторок, що працювали в професії), які включали їх у свої житлові концепції. На цій хвилі народився модернізм (із його найрозвиненішою формою — функціоналізмом), який пропонував нові форми архітектури, пристосовані до способу життя, який змінювався. Сьогодні ми знаємо, що створені тоді ідеї революціонізували будівництво практично по всьому світу, впливаючи як на велику візію — урбанізм, так і на дрібні рішення, як, наприклад, проєктування кухонь.

Трохи спрощуючи, можна сказати, що революція на кухні розпочалася у 1918 році. Саме тоді як перша жінка в історії Австрії своє навчання у Віденській Школі прикладного мистецтва (Kunstgewerbeschule) почала Марґарете Шютте-Ліхоцкі. Захистивши диплом, вона офіційно стала першою жінкою-архітекторкою у своїй країні. Уже під час навчання Марґарете цікавилася соціальним будівництвом, і в 1926 році німецький архітектор Ернст Мей, важливий представник модерністського авангарду, запропонував їй приєднатися до команди, яка розробляла концепцію дешевого і зручного комплексу у Франкфурті-на-Майні. Під його керівництвом архітекторка створювала плани дитячих садків, студентських гуртожитків і шкіл, але в історію увійшла завдяки тому, як запроєктувала там кухні. Вона надала їм форму мікроскопічної лабораторії (на площі 1,9 x 3,4 м), де всі пристрої розташувалися в логічній послідовності, щоб жоден рух не був зайвим, а всі дії виконувалися швидко і плавно. Стіни приміщення були заповнені системою шухляд, сховків та шафок, де на невеликій площі можна було зберігати багато речей (там навіть знайшлося місце для складаної прасувальної дошки).

Thumbnail — Франкфуртська кухня, проєкт Марґарете Шютте-Ліхоцкі, фот. Wikipedia / Реконструкція Франкфуртської кухні в Музеї прикладного мистецтва у Відні

Щоб краще зрозуміти значення проєкту Шютте-Ліхоцкі, варто пам’ятати, що в міщанських домах протягом століть кухня була відокремлена від житлової зони. Більше того, господарі рідко заходили в кухню, адже кухонними справами займалася прислуга. Разом із соціальними змінами професія служниці почала зникати: багатьом сім’ям більше не вистачало коштів на хатню допомогу, а в менших квартирах не було місця для кімнати прислуги. Жінки, які раніше виконували цю роботу, отримали більше можливостей для працевлаштування.

Коли в домашньому житті ми дедалі більше прагнемо зручності, ніж репрезентації, поступово зникають вітальні з великою кількістю м’яких меблів, вечірніх пейзажів та інших предметів, які свідчили про багатство дому. Центр ваги зміщується до функціональних кімнат, ванної, і, поступово, — до кухні.

Так у 1929 році писала архітекторка Барбара Брукальська у журналі «Дім. Житловий комплекс і квартира», що просував прогресивні рішення в житловому будівництві.

Два роки раніше, на замовлення Варшавської житлової кооперації, Барбара Брукальська розробила модель сучасної кухні для невеликої квартири в IV колонії ВЖК (Варшавська житлова кооперація — прим. пер.) на Жолібожі (Брукальська також була співпроєктанткою житлового комплексу разом зі своїм чоловіком, Станіславом). Вона визнавала, що надихалася проєктом австрійської колеги та порадами Ірени Шумляковської, редакторки журналу «Організація домашнього господарства», що видавався Секцією домашнього господарства при Інституті наукової організації.

Кухня Брукальської мала форму ніші з вікном розміром 2,20 х 1,37 м та була розрахована на сім’ю з 5–7 осіб для квартир з однією, двома або трьома кімнатами. Брукальська теж розглядала свою кухню як лабораторію. У згаданій вище статті з 1929 року вона писала:

Обладнання цієї лабораторії ми пристосовуємо до роботи, що в ній виконується. Ми розташовуємо меблі та прилади у такій послідовності, в якій відбувається робота, щоб максимально зменшити кількість непотрібних рухів. Ми також прагнемо згрупувати всі прилади, які служать для певних функцій, там, де ці функції виконуються: наприклад, мило, щітки, сода та відро для відходів розташовані біля мийки, а каструлі, черпаки тощо — біля плити.

Ніша-кухня у концепції Барбари Брукальської мала вбудовані меблі, адже, як писала архітекторка:

ніхто не зумів би розмістити на цій невеликій площі свої часто так нераціонально спроєктовані столи та серванти.

Логічно розташовані прилади (вугле-газова плита, мийка) були оточені численними полицями та прихованими відділеннями, а також вентильованою шафою, що виконувала функцію комори.

Кухня, спроєктована Барбарою Брукальською, була найбільш інноваційною ідеєю в організації інтер’єрів. Але в той час розроблялися й інші рішення, що полегшували життя в маленьких квартирах. У першому номері журналу «Praesens» Гелена Сиркус опублікувала свої проєкти складаних меблів (наприклад, відомий багатьом полякам через масове виробництво післявоєнних років «полицетапчан») як оптимальне рішення для невеликого «Дому професійної інтелігенції».

У другому номері того ж журналу Гелена і Шимон Сиркуси висловили високу оцінку кухням-лабораторіям:

Від раціонального проєктування функціональної кухонної стінки залежить продуктивність роботи жінки, яка займається домашніми справами, кількість її вільного та зайнятого часу, а отже, майже весь ритм домашнього життя.

З лютого по травень 2018 року у Національній галереї мистецтв Захента у Варшаві була представлена виставка «Майбутнє буде іншим. Візії та практики соціальної модернізації після 1918 року», присвячена прогресивним ідеям модернізації, реалізованим у Польщі після відновлення незалежності. Серед експонатів було представлено модель кухні, спроєктованої Барбарою Брукальською в 1927 році.

Цей проєкт допоміг кураторці виставки Йоанні Корд’як продемонструвати одну з ідей польського модернізму міжвоєнного періоду. Кураторка писала:

Міжвоєнні архітектори, як-от Гелена і Шимон Сиркуси та Барбара Брукальська, ставили собі за мету впливати на міжособистісні стосунки та соціальні відносини через організацію житлового простору для нової людини — як у масштабі міста чи району, так і на рівні дому чи квартири. «Краса — це організація простору, а не хаос зайвих прикрас» — гасло, сформульоване групою «Praesens» для виставки «Найменша квартира», що відбулася у 1930 році в поселенні ВЖК на Жолібожі, точно описує засади нової на той час галузі архітектури інтер’єрів.

Після Другої світової війни малі кухні та кухонні ніші стали стандартом. Невеликі квартири з панельних будинків, схожі на ті, що до війни розробляли польські функціоналісти, також вимагали раціоналізації простору. Однак, на відміну від цілісної концепції Брукальської, повоєнні кухні не оснащувалися спеціально розробленими меблями. Ідеї довоєнних модерністок намагалася продовжувати Галина Скібнєвська, яка в 1960–1970-х роках проєктувала панельні житлові райони. Вона була однією з небагатьох, хто враховував потреби сімей, поєднуючи їх із можливостями державної системи будівництва. Скібнєвська розробляла плани невеликих, але гнучких у плануванні квартир із можливістю зміни функціональної організації.

Для комплексу «Сади Жолібожські» Скібнєвська спроєктувала також меблі, адаптовані до розмірів квартир, але більшість залишилася на стадії прототипів. Архітекторка розуміла, що ідея малої кухні має сенс лише тоді, коли вона дійсно раціонально запроєктована. У квартирах епохи ПНР цього досягти не вдавалося. У своїй книзі «Родина і квартира» вона писала:

Низький рівень практичності малих кухонь був зумовлений не стільки обмеженою площею, скільки нерозумним розташуванням стаціонарних приладів, що унеможливлювало доповнення обладнання; відсутністю на ринку відповідних сегментів, труднощами з монтажем тощо. Якщо такі недоліки були допустимі у великих кухнях, то в маленьких вони призвели до хвилі справедливих протестів.

Повертаючись до кухні Брукальської: попри раціональний дизайн і сучасність, користувачі не сприйняли її добре. Мешканці колоній ВЖК на Жолібожі — службовці та інтелігенція — все ж очікували, що в квартирах буде місце для прислуги, і вимагали відокремлення кухонної ніші від житлової частини. Тож архітекторка була змушена адаптовувати свій прогресивний проєкт відповідно до побажань користувачів…

Зміна облаштування кухні та її розташування в квартирі часто розглядається не лише як практичне питання, але й як політичне. Сучасні кухні були створені для того, щоб полегшити приготування їжі та скоротити час на готування страв в епоху, коли слуг більше не буде. Однак було очевидно, що саме жінки залишалися відповідальними за домашнє господарство, тому дизайнери прагнули полегшити їхню працю, щоб жінки могли поєднувати домашні обов’язки, наприклад, із професійною діяльністю.

Оптимізація кухонного простору стала необхідністю у зв’язку з радикальним скороченням площі житла. Одночасно вона стала символом модернізму, коли в будинки почали проводити електрику (Франкфуртський житловий комплекс, де кухні проєктувала Марґарете Шютте-Ліхоцкі, був першим електрифікованим житловим комплексом у Німеччині) та газові установки. Проєкти кухонь 1920-х років — навіть якщо спочатку не зустрічали великого ентузіазму з боку користувачів — стали важливим елементом соціально-культурних змін початку XX століття, які вплинули на наше сучасне розуміння житлового простору.

Переклад Марії Шагурі

Мова Ukrainian

архітектура

Архітектура ПНР

Варшавa