Окрім побудови теорій слов’янського етногенезу, Оскраґєлло перекладав трактати представників західноєвропейської вегетаріанської думки, а також писав власні. Його «Природні харчові продукти людини та їх вплив на людську долю» («Przyrodzone pokarmy człowieka i ich wpływ na dole ludzką», 1888) були перекладені російською мовою і набули серед місцевих читачів більшої популярності, ніж у Польщі. Лев Толстой, один із найбільших пропагандистів вегетаріанства того часу, писав, що читання цього твору приносило йому надзвичайну радість. Проте не обійшлося і без насмішок і критики. Оскраґєлло навіть видав власним коштом брошуру «Відповідь на наклепи на вегетаріанство» («Odpowiedź na omowy jarstwa», 1885), де сперечався з такими думками як ця, опублікована у виданні «Tygodnik Powieści i Romansów»:
Зі [...] Львова [...] чуємо про те, що там повстає вегетаріанська кухня, тобто кухня для рослиноїдів, яскравим представником якої на наших теренах є пан Моес-Оскраґєлло. Я пишу про це тому, що, враховуючи нинішню стагнацію, ми, ймовірно, незабаром станемо не лише вегетаріанцями, а й людьми, які будуть змушені харчуватися лише повітрям.
Через неприхильне ставлення преси вегетаріанські кола почали публікувати власні видання. Так у 1912 році виходить «Вегетаріанське життя. Етичний місячник відродницько-етичного напрямку» («Jarskie Życie. Miesięcznik etyczny o kierunku odrodzeńczo-wyzwolennym»). Часопис був створений з ініціативи подружжя Марії та Авґустина Чарновських, видавався польською мовою в Берліні, а звідти поширювався в трьох країнах, під владою яких була Польща. Усередині можна було знайти філософські статті, світові вегетаріанські новинки, а також рецепти та цикл фотографій спортсменів-вегетаріанців, наприклад, німецького силача Ліонеля Стронґорта, який тримає на собі міст, по якому рухається машина з шістьма людьми.
«Пануй над собою». Від вегетаріанства до надлюдини
В епоху сцієнтизму в дієтетичних суперечках більшу силу мали наукові, а не етичні аргументи, тому в дебатах брали участь багато лікарів-м’ясоскептиків. Серед них можна згадати Юзефу Йотейко (1866–1928) — видатну дитячу психологиню, творчиню спеціальної педагогіки, яка також видала книгу «Вегетаріанське дитинство» («Dziecięctwo jarskie»), в якій доводила, що рослинна дієта є придатною для розвитку дитини. Іншим лікарем, який на початку ХХ століття присвятив свою творчість популяризації вегетаріанства, був доктор Юзеф Джевецький (1860–1907), автор праць із такими чарівними назвами, як «Вегетаріанство як основа нового здорового, гарного і щасливого життя» («Jarstwo podstawą nowego życia w zdrowiu, piękności i szczęściu»). Він також писав наукові передмови до кулінарних книг Марії Чарновської.
Надзвичайно популярним був також доктор Аполінарій Тарнавський (1851–1943). У розташованому біля підніжжя Карпат мальовничому Косові Гуцульському він заснував заклад природної медицини, яким керував з 1891 по 1939 рік (з перервою на Першу світову війну). Осередок заслужив репутацію другого після Закопаного улюбленого курорту польської інтелігенції, а з огляду на те, хто його відвідував, люди жартували, що там відбувався справжній «похід на Вавель». Серед інших, там відпочивали: Ґабріеля Запольська, Марія Домбровська, Мельхіор Ванькович, Станіслав Диґат, Юліуш Остерва, Ксаверій Дуніковський, Юзеф Панкевич, Едвард Абрамовський. Особливо захоплювалися курортом націонал-демократи на чолі з Романом Дмовським, хоча було чимало і їхніх ідейних противників. Мабуть, домашня атмосфера, яка там панувала, тамувала політичні суперечки.
З одного боку, на гостей чекала ідилічна аура заміської садиби, з іншого — доводилося дотримуватись залізної суворості правил, про які сповіщала табличка на вході до закладу: «Пануй над собою». Лікування проводилося без застосування медикаментів, а заповіді Тарнавського щодо здоров’я зводилися до твердження: «більше рухатися, менше їсти». Лікування включало регулярну гімнастику, фізичну роботу в саду, нудистські сонячні та повітряні ванни, біг по росі на світанку, гідротерапію в крижаному водоспаді, масажі, голодування і, звичайно, дотримання вегетаріанського меню.
Те, що подавалося на санаторний стіл, походило з власних садів, городів і виноградників лікаря, який разом із дружиною Ромуальдою Тарнавською видавав популярні кулінарні книги, як-от «Косівська вегетаріанська кухня» («Kosowska kuchnia jarska») 1929 року. Мрією Тарнавського було зцілення нації, а досягти цієї мети він хотів через мережу університетів загальної гігієни.
Подібну мету переслідувало певне товариство, яке регулярно збиралася в його закладі. «Елевсин», заснований у 1902 році, мав стати кузнею еліт відродженої польської держави, а його члени мали своїм прикладом започаткувати соціальне моральне оновлення. Девізом був грецький вислів Eleutheroi laon soteres — вільні звільнятимуть народи. За першими літерами цих слів учасники групи називали себе ельсами. Гуру товариства був філософ-містик Вінцентій Лютославський (1863–1954), який працював над створенням національного філософського стилю, що поєднував платонівський ідеалізм із романтичним месіанізмом.
Ельси пропагували почетверене утримання: від алкоголю, тютюну, азартних ігор і розпусти. Вони поєднували католицьку побожність із захопленням індійською філософією, заняття йогою з читанням творів Міцкевича з метою пошуків закодованого езотеричного сенсу. Все це в національно-релігійному ключі — євреїв, іновірців і соціалістів до організації не допускали (хоча й підтримували створення ними власних груп з подібними принципами).
Важливим елементом пропагованого способу життя було вегетаріанство. Як писав Лютославський у своїй книзі «Розвиток сили волі» («Rozwój potęgi woli», 1905): «молочні продукти, горіхи і фрукти найбільше підходять для тих, хто хоче розвинути вищі сили духу».
Члени «Елевсину» мали великий вплив на становлення польського гарцерства, багато з них брали участь у створенні його структур. Саме завдяки ельсівським інструкторам було запроваджено унікальне для світового скаутингу правило «гарцер не п’є і не курить». Символ польських скаутів — гарцерський хрест — розробив брат Вінцентія, Казімєж Лютославський, а першу жіночу дружину створила Ольґа Драгоновська, яка також належала до цього середовища.
Проти первородного гріха і капіталізму
Незважаючи на певну зацікавленість у молодих націоналістичних колах, польське вегетаріанство на початку свого існування не мало конкретної політичної приналежності. У Кракові, наприклад, у той же час вегетаріанську пропаганду поширювали антиклерикальний соціаліст Яніслав Ястжембовський і священик Вінцентій Пікса (1836–1927), сповідник костелу Пресвятої Діви Марії, який також очолював палку антивакцинальну кампанію. Раймунд Янковський у брошурі «На захист Закону Божого» («W obronie Zakonu Bożego») з 1912 року проаналізував Святе Письмо з вегетаріанської точки зору. Читаємо там, наприклад:
Адам і Єва в раю були покликані працювати в загальному саду. Умовою райського життя було харчування сирими продуктами матері-землі, що були доступні серед зеленої рослинності рослинного царства.
Відповідно до цієї теорії, порушення заборони на вживання м’яса призводило до вигнання з раю. З цієї причини сироїдство, тобто вживання тільки сирих рослин, тоді називали райською кухнею.
У свою чергу, вищезгаданий Ястшембовський у своїй книзі «Геть м’ясоїдство!» («Precz z mięsożerstwem!», 1907) висміював релігійні тлумачення або рухи на кшталт «Елевсину». Він бачив вегетаріанство більше як інструмент визвольної боротьби польського робітничого класу:
Як і соціалізм, ідеальний анархізм, так і вегетаріанство більше не є утопією. Це три великі ідеї , які рано чи пізно повинні відродити людський Дух, змучений капіталістичною культурою. Що стосується вегетаріанства, то це особливо варто нашої уваги і актуально для нас, поляків, що жоден окупаційний уряд не може заборонити нам «жити по-вегетаріанськи» , тобто без м’яса, пива, горілки, тютюну тощо, а гроші, заощаджені на цих отрутах, можуть бути використані для освіти народу, для заснування садів, парків і фабрик, необхідних для вдосконалення сільськогосподарських знарядь, які сьогодні ми мусимо імпортувати з Німеччини за шалені гроші!
Вегетаріанське життя
Наприкінці відпочиньмо від світу великих ідей і просто поговорімо про їжу та повсякденне вегетаріанське життя. У часи своїх витоків польське вегетаріанство було виключно активною нішею. На початку ХХ століття вегетаріанська пропаганда бере своє: рослинна дієта більше не розглядається як повна дивина і навіть входить у кулінарний мейнстрім. У надзвичайно популярній «Універсальній кулінарній книзі» («Uniwersalna książka kucharska») Марії Охорович-Монатової, вперше виданій у 1910 році та згодом багаторазово перевиданій, авторка наводить 500 рецептів, присвячених вегетаріанській кухні. Крім того, в розділі, присвяченому дієтології, вона представляє переваги рослинної дієти в лікуванні багатьох захворювань і розвіює деякі міфи, що про неї побутують.