Залишатися собою
Стасюк іронічно описує свою працю санітаром у психіатричній лікарні, де він так і не знав до кінця, на чиєму він боці — хворих чи тих, хто їх лікує. З цього огляду показовим є його сприйняття медсестер як «якихось гітлерівок» і надання переваги шизофренікам, які «завжди віддавалися містиці і поезії» перед алкоголікам, котрі були «виразно приземленішими».
Після того, як автор залишив роботу санітара, він дуже швидко потрапив до Шкільного Осередка Соціотерапії, який мав неофіційну назву «культової школи варшавської контркультури» і в якому, як виявилося, можна було курити траву, грати музику, читати, займатися тим, що тобі подобається.
Посвідчення приналежності до такого осередка рятувало оповідача перед поліцією, однак зустріч з професійним психологом й безпомильний діагноз від останнього показав, що власник посвідчення цілком здорова особа, просто воліє вдавати ненормального, адже саме суспільство є ненормальним.
Ще один іронічний, ба навіть саркастичний прийом можна знайти в аналогії перегляду передач по телебаченню із вживанням героїну. Оцінка владного дискурсу та культурного мейнстріму тут вельми жорстка й однозначна.
Жартів та іронії в Стасюковому тексті багато, що є свідченням доброго самопочуття героя, його вміння вловлювати тенденції й підтексти ситуації, бачити відмінність між тим, що є, і тим, що має бути.
*****
Загалом Стасюкова «спроба інтелектуальної автобіографії» належить до важливих текстів, які показують, що можна залишатися собою — попри суспільно-політичний морок, що існує навколо. В тоталітарному суспільстві культурний мейнстрім «зачищається», але на маргінесах можуть існувати відносно вільні контркультурні рухи.
Стасюк пробує якнайтісніше поєднати життя та літературу, бо життя має саме себе показувати — із найменшим втручанням автора-посередника.
«Спроба інтелектуальної біографії» Стасюка — це насправді твір про позачасове, універсальне; про те, як залишатися собою за будь-яких обставин.
Обставини можуть змінюватися, але потреба бути собою — ні.
Тарас Пастух