Картоплини, яйця, галька, каміння, кокони, голови, животи, сигари, кулі, моржі, ембріони – такі асоціації може викликати загадкова «Ембріологія», багатокомпонентна монументальна інсталяція Маґдалени Абаканович, створена у 1978–1980 роках.
У 1978 році Маґдалена Абаканович разом зі своєю командою розпочала підготовку до персональної виставки, запланованої на два роки пізніше, – експозиції мисткині в Польському павільйоні під час 39-ї Венеційської бієнале. «Ембріологія» – одна з робіт, створених спеціально для цієї нагоди й представлених на виставці.
Спочатку цикл складався з понад шестисот окремих скульптур, і саме в такому вигляді його показали у Венеції. У 1982 році роботу представили на персональній виставці Абаканович у паризькому Musée d’Art Moderne, а згодом мисткиня розділила її на частини, які потрапили до колекцій Національного музею у Вроцлаві та лондонської Tate Modern, де зберігаються й досі.
Через багато років після створення оригінальної «Ембріології», у 2005 році, Абаканович повернулася до цього проєкту й почала працювати над новими, цього разу сталевими, версіями скульптур.
Цікаво, що Абаканович не вважала, ніби «Ембріологія» – серія м’яких скульптур, що складається із сотень окремих об’єктів різної форми й розміру, розкладених на підлозі нерівномірними групами, – повинна мати чітко визначену й остаточну кількість елементів. Менші «грудки» «Ембріології» нагадують щойно викопану з землі картоплю або кокони невідомого походження. Більші схожі на гальку чи м’ячі, а найбільші – на пуфи або, як можна прочитати на сайті Національного музею у Вроцлаві, на «моржів, що лежать на пляжі».
Робота витримана в землистій кольоровій гамі, зумовленій природними відтінками використаних матеріалів: полотна, сизалю, нейлону, джуту, мотузки, лляного й конопляного клоччя. Округла форма цих м’яких об’єктів тримається завдяки металевому каркасу, невидимому для глядача.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Магдалена Абаканович, «Ембріологія» (1978–1980), мішковина, конопляна мотузка, сизаль, нейлон, металеві каркаси, 200 об’єктів розміром від 5 × 7 до 200 × 50 см, у колекції Національного музею у Вроцлаві, вигляд експозиції «Abakanowicz Totalna», Павільйон чотирьох куполів, Національний музей у Вроцлаві, 29 липня 2022 року, фот. Марек Зайдлер / East News
Picture image
abakanowicz_en_01546544_0030.jpg
В одному зі своїх текстів 1979 року мисткиня згадувала, як у дитинстві її заворожували роздуті пуголовки в калюжі. Зацікавлена внутрішніми органами земноводних, що просвічували крізь тонку шкіру, маленька Абаканович проткнула одного з них палицею й дивилася, як із пуголовка, що корчився «в конвульсіях і вузлах», витікає якась речовина, – видовище водночас моторошне й привабливе.
У тексті мисткиня зазначає, що багато років потому саме цю м’якість жаб’ячих животів вона наново відкрила для себе у скульптурних матеріалах, а їхня складна, волокниста природа стала основою її робіт. Це виразно видно у формах «Ембріології»: деякі кокони матові, наче мішки, наповнені загадковим вмістом, інші – напівпрозорі, зроблені з нейлону й марлі, крізь які проступають делікатні нутрощі. Подекуди вони розірвані, а сплутані нутрощі вивалюються назовні.
У контексті всієї творчості мисткині «Ембріологія» стала черговим кроком на шляху її послідовного відходу від образу ткалі. Якщо в 1960-х роках революційні текстильні роботи, зокрема «Абакани», принесли Абаканович славу, то наступне десятиліття стало для неї часом змін. Мисткиня цілком свідомо вирішила стати скульпторкою.
У 1972 році, втомлена від величезних розмірів «Абаканів» і від того, що критики вперто зараховували їх до художнього текстилю, сорокарічна Абаканович розпочала новий цикл уже цілком скульптурних робіт під назвою «Альтерації». Вона писала:
Text
Більшість робіт із циклу «Альтерації» ніби вростають у підлогу. Вони виростають із цієї горизонтальної поверхні, немов нашарування землі. Їхні кольори нагадують барви природи, залишеної самій собі, а форми асоціюються із залишками археологічних розкопок. Вони схожі на речі, залишені часом, які знову, непомітно, занурюються в землю.
Роботи, створені впродовж наступних років, були завбільшки з людину й розповідали про людське існування та його зв’язок із природою. Мисткиня й далі зверталася до текстилю, але вже зовсім по-іншому, використовуючи нові матеріали – джутові мішки, шнури й мотузки, бавовну чи марлю.
З огляду на величезний масштаб задуму «Ембріологію» можна вважати кульмінацією циклу «Альтерації». Безпосередньо їй передувала серія «Голови», створена у 1973–1975 роках. Вона складається з 16 овальних форм заввишки близько метра, вертикально встановлених на підлозі.
«Голови» стали важливим етапом на шляху до «Ембріології»: перевернуті, зменшені або збільшені, помножені до сотень і розкидані в просторі, вони виразно передбачали майбутні ембріони. Обидва цикли витримані в подібній кольоровій гамі й створені з тих самих матеріалів, однак відрізняються розмірами елементів і способом їх розміщення на підлозі.
І в «Головах», і в найбільших елементах «Ембріології» використано металевий каркас, обтягнутий текстильними мішками, наповненими шнурками, клаптями тканини й марлею, а потім зшитими грубими, виразно помітними, нерівними стібками. Подібним є й звернення до природних форм – в обох роботах це овальні, неправильні, м’які об’єми з шорсткою фактурою.
Якщо «Голови» були своєрідним передвісником, то «Вагітну» – скульптуру з 23 елементів, виготовлену з березових гілок, дроту й мотузки, – вважають художнім продовженням «Ембріології» і водночас її своєрідною антитезою. Тверда, крихка й висохла скульптура вже не несе в собі потенційного життя, закладеного в ембріонах. Після створення «Вагітної» Абаканович почала працювати з іншим волокнистим і природним матеріалом – деревом, відкривши таким чином новий розділ у своїй творчості.
Хоча «Ембріологія» має абстрактну форму, вона викликає цілком конкретні, тілесні асоціації – уже хоча б через саму назву. Про цю напругу між абстракцією і впізнаваними образами Абаканович пише у своєму тексті 1979 року, що має ту саму назву, що й проєкт:
Text
Форми, які давно живуть в уяві, дозрівають. Коли через накопичену напругу вони мусять вивільнитися, я стаю єдиним цілим зі створюваним предметом. Моє тіло викликає огиду, виснажене народженням образу. Воно позбувається чогось, що було його частиною – від уяви аж до шкіри. Зусилля, потрібне для цього вивільнення, робить його потворним.
У моєму лоні ніколи не зароджувалося життя; мої руки формують об’єкти, шукаючи підтвердження цінності кожного окремого екземпляра. Як у стаді, де одиниця підпорядковується цілому, як у безлічі листків, що їх породжує дерево.
У цій поетичній розповіді Абаканович вводить читача у свій творчий процес. По-перше, він постає як неминучий – форми ніби самі вимагають вивільнення. По-друге, цей процес тілесний – твори виходять із тіла мисткині, з-під її рук. По-третє, у ньому немає нічого прекрасного – скульпторка говорить про зусилля й виснаження, пов’язані зі створенням мистецтва.
Особливо привертає увагу згадка про лоно. В інших текстах Абаканович відверто говорила, що ніколи не хотіла мати дітей і вважала материнство перешкодою для мистецької праці. Однак це не означає відмови від самої ідеї плідності – навпаки. Саме руки, як частина тіла, що творить, стають її носієм і водночас символом.
Таємниче й метафоричне речення, яким завершується цей фрагмент, своєю чергою вказує на зацікавлення множинністю та спільнотою – темами, які мисткиня досліджувала в багатьох своїх роботах, побудованих на повторенні форм, зокрема в «Ембріології».
Picture display
standardowy (864px desktop)
Магдалена Абаканович, «Ембріологія», 1978–1980, Музей сучасного мистецтва, відділ скульптури, інвентарний номер: MNWr XXII-223/1-126, фот. Цифровий музей / Національний музей у Вроцлаві
Picture image
Magdalena-Abakanowicz-embriologia-23.jpg
Інсталяція створювалася впродовж двох років, і Абаканович аж ніяк не «народжувала» її сама. Як проходила щоденна робота над скульптурою?
Text
Я приходжу до майстерні ще до восьмої. Мої асистентки, Стефа і Крися, приходять о восьмій. Робота просувається повільно й складається з багатьох простих дій. […] У випадку проєкту «Ембріологія» спершу треба підготувати нитку. Її потрібно замочити, пофарбувати, виполоскати й висушити. Готової нитки потрібного кольору немає. Треба фарбувати марлю, кроїти мішковину – і лише тоді можна починати формувати об’єкт. Це я роблю сама. Потім ми разом його покриваємо. Далі я вношу зміни, щось виправляю, а тим часом Стефа і Крися готують матеріал для наступної форми.
Цей цілком практичний і реалістичний опис різко контрастує з наведеним раніше поетичним, сповненим метафор фрагментом. Згадані Стефа і Крися – це Стефанія Зґудка та Кристина Кішкєль, асистентки Абаканович, які багато років працювали разом із мисткинею. У роботі над твором, що складався із сотень елементів, додаткові руки, без сумніву, були великою підтримкою. Тим більше заслуговують на згадку й належне визнання співробітниці Абаканович, яким у попередніх дослідженнях приділяли лише побіжну увагу.
У цьому світлі «Ембріологія» постає як цикл про народження і зростання – як людини, так і природи, – а також про існування окремої особи всередині стада, групи. Важливу роль тут відіграє м’якість, про яку Абаканович писала як про властивість, що дає «відчуття близькості та зв’язку зі світом». М’якість, яку мисткиня водночас сприймала як одну з основ власного існування:
Text
Я торкаюся свого тіла. […] Під шкірою тканина має чітку форму. Вона пружна. Усюди – в цій цілковито замкненій, пористій оболонці шкіри, під якою пульсує життя. Усе рівномірно зігріте, просякнуте вологою, густим червоним соком, білим слизом, желеподібними виділеннями. Усе натягнуте на кістках. Усередині них – канали, переплетені сітками й нитками, м’які й ніжні. Гарячі, жирні. Це належить мені. Це я. Саме це дає мені змогу існувати.
Як цикли «Спини» чи «Сидячі постаті» звертаються до оболонки, своєрідного негативу людського тіла, так «Ембріологія» апелює до прихованих від ока нутрощів, щоб розповісти про зв’язок із тією частиною себе, яка лежить найглибше. Таємничі нутрощі «Ембріології» водночас глибоко особисті й по-справжньому універсальні, що, на мою думку, і стало запорукою безсумнівного успіху цієї роботи.
