Коли вони довго не бачилися, писали листи. Чапський – довші, Вайда – коротші, часто підписані спільно з Кристиною Захватович. Від руки, на машинці, у формі листівки, телеграми. Художник – із Мезон-Лаффіт, режисер – із Варшави, Сайї під Парижем, Відня чи Берліна.
Коли Вайда і його дружина переглянули виставку Сутіна, вони надіслали Чапському листівку з репродукцією картини Enfant de choeur і дописом: «Дякуємо тобі за те, що ти є! І за те, що малюєш!». (У пізнішому есеї «Прогулянки Лувром» режисер згадає: «Колись мені пощастило дивитися з Чапським виставку Бейкона. Я бачив, як він уміє дивитися. Чапський вдивлявся з такою увагою, що ніби зливався з картиною, наче був її частиною»).
Коли Чапський відкрив привітальний конверт із Мадрида, то знайшов у ньому не лише листівку з побажаннями, а й медальйон із зображенням Божої Матері. Своєю чергою, посилка з Японії містила загорнуті в срібний папір солодощі, рисового смаку яких він не зміг оцінити (про що прямо написав друзям), і лупу, якою, однак, не міг користуватися, бо його зір уже був для неї надто слабкий.
Коли Вайда під час роботи над «Хронікою любовних випадків» потрапив до майстерні Тадеуша Прушковського, художника, чиє Братство святого Луки ненавиділо капістів, він переписав другові їхній віршик про Паризький комітет:
Є такий різновид павіана,
що шанує тільки Сезанна.
Є такий різновид бульдога,
що шанує тільки ван Гога.
Є така банда дурилюдів,
що шанує тільки французів…
Коли Чапський уже не міг писати, він диктував листи й перепрошував адресатів за балакучість. Іноді повертався до минулого («Той мій перший Париж із капістами був, мабуть, одним із найтяжчих періодів мого життя»). Частіше звітував про щоденність («У мене ще була виставка у Швейцарії, яка дуже вдалася мені фінансово, завдяки якій, але передусім завдяки Ешліманнові, моєму агентові й другові, я маю з чого жити»).
Він шкодував, що не розрізняє кольорів, а його бачення неможливо передати. Зате далі нотував у щоденнику, хоча не бачив літер. «Від мене втікають не лише очі, а й струмені слів», – написав він у недатованому, а отже, можливо, останньому листі до друзів.
***