Малярські цитати в кіно Анджея Вайди
Він черпав натхнення з творчості європейських майстрів і з живопису Гоппера. Перед камерою відтворював полотна Врублевського та патріотичні картини вітчизняних класиків, звертався до символістів Молодої Польщі й вступав у діалог із митцями соціалістичного реалізму. Ось вибрані малярські цитати з фільмів Анджея Вайди.
В історії польського кіно, мабуть, не було режисера більш чутливого до живопису – такого, який, цитуючи твори класиків, будував би з їхньою допомогою власні оповіді, значення й метафори. Анджей Вайда, шлях якого до Х музи пролягав саме через Академію мистецтв, був не лише хронікером польської історії та діагностом національних болів, але й митцем, який, як ніхто інший, увічнив на целулоїдній плівці майстрів польського – хоча не тільки – живопису.
«Канал» / «Голова чоловіка» («Райдужна голова») Анджея Врублевського
Photo before
03._kanal_andrzeja_wajdy.jpg
Photo after
03._andrzej-wroblewski-glowa-mezczyzny-teczowa-glowa-1957-mnk.jpg
Podpis obrazka
«Голова чоловіка» («Райдужна голова») Анджея Врублевського, фот. Національний музей у Кракові
Анджей Врублевський був одним із його найважливіших натхненників і причиною, через яку Вайда вирішив покинути малярство на користь кіно. Через багато років режисер так згадував цю зустріч:
Коли я його побачив, то подумав, що те, що я хотів би намалювати, вже намальовано.
Сам він дуже часто повертався до його творчості, бачачи у Врублевському митця, який свідчив про поколіннєву воєнну травму. Зокрема у «Каналі», де він звертався до однієї з незвичайних картин художника – «Голова чоловіка» 1957 року.
«Попіл і діамант» / «Розстріли» Анджея Врублевського
Photo before
wajda-popiol.jpg
Photo after
wroblewski.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Попіл і діамант», режисер: Анджей Вайда, 1958. На фото: Збіґнєв Цибульський, фот. Вєслав Здорт / Studio Filmowe Kadr / Фототека Національної фільмотеки / www.fototeka.fn.org.pl; Анджей Врублевський, «Розстріли», 1949, олія на полотні, фот. Музей Війська Польського у Варшаві.
До творчості Врублевського він повертався неодноразово. Його картини він згадував у фільмі «Все на продаж», у сцені з коропами з «Льотної» прямо цитував «Картину на тему жахіть війни», а про самого митця зняв пізніше документальний фільм.
Відлуння найважливіших робіт Врублевського можна знайти і в найвідомішому фільмі Вайди – «Попелі і діаманті». Сцена смерті Мацєка Хелміцького виглядала б інакше, якби не картини з циклу «Розстріли» – пронизливі малярські оповіді про зустріч життя і смерті.
«Попіл і діамант» / «Земля» Фердинанда Рущиця
Photo before
05._popiol-i-diament.jpg
Photo after
05-ruszczyc_ziemia_mnw_6149218.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Попіл і діамант», режисер: Анджей Вайда, 1958. фот. Вєслав Здорт / Studio Filmowe Kadr / Фототека Національної фільмотеки //www.fototeka.fn.org.pl. / Фердинанд Рущиц, «Земля», 1898, олія на полотні, 164 × 219 см, власність: Національний музей у Варшаві, фот. MNW
І хоча патроном «Попелу…» був саме Врублевський, Вайда цитував тут також інших митців. Достатньо згадати «Землю» Фердинанда Рущица. Полотно, яке дочекалося десятків дуже різних інтерпретацій, у Вайди оживає і стає частиною оповіді про повоєнні зміни. Плуг, який веде селянин у «Попелі…», є символом політичних перетворень, що перевертають усталений суспільний порядок.
«Весілля» Анджея Вайди / «Автопортрет у обладунках» Яцека Мальчевського
Photo before
06._wesele.jpg
Photo after
06._malczewski-autoportret-w-zbroi_nkdxrqr.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Весілля», реж. Анджей Вайда, на фото Марек Вальчевський, фот. Фототека Національної фільмотеки/fototeka.fn.org.pl. Яцек Мальчевський, «Автопортрет у обладунках», 1914, Національний музей у Варшаві
Поруч із Врублевським саме малярство епохи Молодої Польщі найсильніше позначило творчість Вайди, а особливим доказом його любові до цієї доби стало «Весілля» – майстерна екранізація національної драми Станіслава Виспянського.
Вайда не лише переносив на екран літературні твори Виспянського, але й звертався до його картин. Кінематографічні дружки мали золотисто-помаранчеві стрічки, подібні до тих, що на портреті Елізи Паренської пензля Виспянського, а Ева Зьонтек і Даніель Ольбрихський завдяки костюмам і гриму були стилізовані під героїв його «Автопортрета з дружиною».
У «Весіллі», що є справжньою скарбницею малярських цитат, Вайда знайшов місце і для ще одного зі своїх улюблених митців – Яцека Мальчевського. Не випадково вуса Марека Вальчевського у «Весіллі» підкрутили так, щоб актор нагадував героя «Автопортрета в обладунках».
«Березина» / «Автопортрет із Танатосом» Яцека Мальчевського
Photo before
wajda-brzezina-fn.jpg
Photo after
jacek-malczewski-autoportret-thanatosem.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Березина», режисер Анджей Вайда, 1970. На фото: Емілія Краковська і Даніель Ольбрихський, фот. Рената Пайхель / Studio Filmowe Kadr / Фототека Національної фільмотеки/www.fototeka.fn.org.pl. Яцек Мальчевський, «Автопортрет із Танатосом», 1919, фот. приватна колекція.
Мальчевський став також патроном іншого великого фільму Вайди – «Березини». У цій оповіді про любов і смерть режисер щедро черпав із творчості польських символістів. У сцені за участю Емілії Краковської та Даніеля Ольбрихського він оживляв знаменитий «Автопортрет із Танатосом»…
«Березина» / «Смерть» Яцека Мальчевського
Photo before
04._kadr-z-filmu-brzezina1.jpg
Photo after
04-smierc-malczewski.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Березина», режисер Анджей Вайда, 1970. На фото: Ольґерд Лукашевич, фот. Рената Пайхель / Studio Filmowe Kadr / Фототека Національної фільмотеки //www.fototeka.fn.org.pl. JЯцек Мальчевський, «Смерть», 1902, Національний музей у Варшаві
… а героя, якого грав Ольґерд Лукашевич, робив персонажем «Смерті» Мальчевського – картини, що зображає смерть як ту, яка визволяє людину від страждань земного життя.
«Березина» / «Отруєна криниця» Яцека Мальчевського
Photo before
7_brzezina-wajda.jpg
Photo after
07_zatruta-studnia-v-1906-muzeum-narodowe-poznann.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Березина», реж. Анджей Вайда, фот. Рената Пайхель / Studio Filmowe Kadr / Фототека Національної фільмотеки/fototeka.fn.org.pl/ Яцек Мальчевський, «Отруєна криниця», 1906, Національний музей у Познані
У чудових кадрах Зиґмунта Самосюка та Едварда Клосінського режисер безпомилково відтворював символічні полотна Мальчевського. У наступних сценах він звертався до «Отруєної криниці», «Нарциса» та кількох інших знаменитих картин Мальчевського, який у Вайди ставав співтворцем оповіді про плинність часу і пристрасть.
«Весілля» / «Рейтан – падіння Польщі» Яна Матейка
Photo before
wesele-wajda.jpg
Photo after
rejtan_upadek_polski_matejko.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Весілля», режисер Анджей Вайда, 1972, фот. Рената Пайхель/Studio Filmowe Zebra/Filmoteka/fototeka.fn.org.pl. Ян Матейко, деталь картини «Рейтан – падіння Польщі», 1866, Королівський замок у Варшаві.
Простір малярських натхнень, до яких звертався режисер «Попелу і діаманту», не обмежувався Молодою Польщею. Трохи рідше Вайда звертався і до давніших майстрів. У «Весіллі» наречений, якого грав Даніель Ольбрихський, у сцені роздирання сорочки виглядав як Рейтан із картини Яна Матейка, а наступні постаті нагадували героїв важливих полотен, водночас уособлюючи національні вади й слабкості.
«Весілля» / «Селянська труна» Александра Ґєримського
Photo before
02._kadr_z_wesela_-_trumna_chlopska.jpg
Photo after
02._aleksander_gierymski_trumna_chlopska.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Весілля», реж. Анджей Вайда, фот. Національна фільмотека./fototeka.fn.org.pl. Александер Ґєримський, «Селянська труна», 1894, Національний музей у Варшаві.
Звертаючись до класиків живопису, Вайда віддавав шану вітчизняному мистецтву і показував, звідки походить його художня чутливість, а поруч із Мальчевським знаходив місце також, зокрема, для Александра Ґєримського, «Селянську труну» якого відтворив в одному з кадрів «Весілля».
«Льотна» / «Смерть Стефана Чарнецького» Леопольда Льоффлера
Photo before
01.lotna-wajda.jpg
Photo after
01._smierc_czarnieckiego_leopold_loffler.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Льотна», реж. Анджей Вайда, фот. Фототека Національної фільмотеки/ http://fototeka.fn.org.pl / Леопольд Льоффлер, «Смерть Стефана Чарнецького», 1860, олія на полотні, 124,5 × 165 см, Національний музей, Вроцлав.
До майстрів XIX століття він звертався також в інших фільмах. У «Попелах» він, зокрема, згадував «Пейзаж із хрестом» Хелмонського, а також картини Суходольського, Жеріко чи Ґої.
У «Льотній» він звертався до «Вірного товариша» Юліуша Коссaка, а також до патріотичних картин його сина – Войцеха. В одній зі сцен навіть відтворив «Смерть Стефана Чарнецького» Леопольда Льоффлера.
«Людина з мармуру» / «Подай цеглу» Александра Кобздeя
Photo before
czlowiek_z_marmuru_7_6777928.jpg
Photo after
aleksander_kobzdej_podaj_cegle.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Людина з мармуру», реж. Анджей Вайда, на фото: Єжи Радзівілович, фот. Фототека Національної фільмотеки/fototeka.fn.org.pl / Александер Кобзей, «Подай цеглу» (1950), олія на полотні, 133 × 162 см, Національний музей у Вроцлаві.
Також у своїх пізніших фільмах Вайда часто вступав у діалог із художниками, здійснюючи парафрази їхніх творів або використовуючи їх для побудови художніх метаконтекстів. Так само, як у «Поколінні» він звертався до живопису соціалістичного реалізму, у «Людині з мармуру», одному з найважливіших фільмів у його кар’єрі, він згадував пропагандистську картину Александра Кобзея, роблячи її частиною оповіді про фальш соціалістичних міфів і комуністичну ілюзію.
«Татарaк» / «Жінка на сонці» Едварда Гоппера
Photo before
tatarak-wajdy.jpg
Photo after
hopper-1952-morning_sun.jpg
Podpis obrazka
Кадр із фільму «Татарaк», режисер Анджей Вайда, 2007. На фото: Кристина Янда, фот. ITI Cinema / Едвард Гоппер, «Жінка на сонці», 1952, фот. Columbus Museum of Art
Хоча серед малярських натхнень Вайди більшість становили польські митці, у його кіно не бракує також відсилань до світової класики. Також і до сучасної, якій режисер віддавав шану, зокрема, у «Татарaку».
У сцені, що відкриває цей фільм, жінка стоїть із сигаретою в руці, дивлячись у вікно, залите полуденним світлом. Героїня у виконанні Кристини Яндa нагадує постать із «Жінки на сонці» Едварда Гоппера - картини, у якій сам режисер бачив найдосконаліший образ людської самотності. Разом із Павлом Едельманом і сценографкою Маґдаленою Діпон він відтворив на екрані знаменитий твір американського художника, зробивши його частиною оповіді про жалобу і самотність.