Місця Вайди
Творчі шляхи Анджея Вайди, для якого натхненням були як живопис Анджея Врублевського, так і вітражі в краківському костелі францисканців, вели із Сувалок до Канн, із Жолібожа до Парижа. Перевіряємо, де в Польщі та Франції сьогодні можна знайти сліди видатного режисера.
Кожен митець залишає по собі не лише доробок, а й сліди у просторі. Для шанувальників артиста пройти його слідами може стати практикою, що значно збагачує сприйняття твору. Шукаючи джерела натхнення та пейзажі, які залишили свій відбиток на мистецькій чутливості Анджея Вайди, ми дійдемо і до камерного маєтку, де нині розводять коней, і до найвидатніших європейських храмів кіно.
Режисер народився 6 березня 1926 року в Сувалках. Перші роки життя він провів у офіцерському будинку на теперішній вулиці Польського війська, 27 у цьому місті. Батько майбутнього режисера, Якуб Вайда, був поручником, а згодом капітаном піхотного полку в Сувалках, звідси й квартира в казарменій будівлі на околиці місцевої військової частини. У Сувалках майбутній режисер також розпочав шкільну освіту. Хоч родина Вайдів виїхала з міста, коли Анджеєві ще не виповнилося вісім років, майбутній творець «Людини з мармуру» зберіг зв’язки з рідними місцями. У 1989 році режисер балотувався до сенату від сувальського округу. Здобувши 105 тисяч голосів, він отримав мандат і в першій каденції, до 1991 року, засідав у парламенті від імені Громадянського комітету «Солідарність». Того ж 1989 року режисер посприяв відновленню прапора школи, до якої ходив на початку 30-х років.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Меморіальна таблиця, присвячена Анджею Вайді, Почесному громадянину міста Сувалки. Таблиця розміщена на будинку на вул. Польського війська, 27, фот. Forum
Picture image
wajda_and_suwalki_forum-0629951686.jpg
У 2017 році Кристина Захватович-Вайда, дружина режисера, який помер роком раніше, відкрила присвячену йому пам’ятну таблицю. Її було вмуровано в стіну будинку, де Анджей Вайда провів перші кілька років життя.
Дитинство по сусідству з казармами
Родини військових часто переїжджали слідом за призначенням солдата до частини. У 1934 році родина Якуба Вайди переїхала до Радома. Вони оселилися в будинку на вулиці Мальчевського, 20 у Середмісті, знову поблизу військової частини; тут майбутній режисер закінчив початкову школу і в 1939 році склав іспит до гімназії. «Радом став для мене домом, у якому я прожив десять найсприйнятливіших років», — зазначав він пізніше. І тут родина Вайдів пережила значну частину війни: тут митець закінчив гімназію, відвідував підпільні заняття, склав іспит на атестат зрілості. З Радомом пов’язана також родинна легенда Вайдів: коли батько Анджея та його брата Лешека вирушив на війну, хлопці закопали на подвір’ї будинку на Мальчевського його легіонерську шаблю. Якуб Вайда так і не повернувся — його розстріляли совєти в Харкові. Однак у 2011 році, під час урочистості вмурування пам’ятної таблиці в стіну будинку на Мальчевського, нинішні мешканці передали режисерові знайдену зброю, у якій митець упізнав пам’ятку про батька.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Режисер Анджей Вайда на вернісажі виставки: «Анджей Вайда —"Кпт. Якуб Вайда Катинь. Документи і фотографії"» в кам’яниці на вул. Мальчевського, 20, Радом, 2011. На виставці було представлено репродукції архівних світлин із родинних збірок Анджея Вайди, фот. Пьотр Поляк /PAP
Picture image
andrzej_wajda_radom_tablica_pap_20111014_0mz.jpg
У дорослому житті режисер пов’язаний не тільки із Сувалками, але також із Радомом. Він бував у місті, знімав тут фільми – найбільше радомських локацій можна побачити у створеному в 1979 році фільмі «Диригент». У 2000 році Анджей Вайда став Почесним громадянином Радома, а через три роки запропонував збудувати в місті новий виставковий павільйон місцевого Музею імені Яцека Мальчевського, який не мав де експонувати збори сучасного мистецтва. Тоді разом із дружиною режисер запропонував подарувати новій установі також свою колекцію творів. Цей жест започаткував процес організації Мазовєцького центру сучасного мистецтва «Електровня» – нової інституції, для якої створили осідок у відреставрованій постіндустріальній будівлі. Першу виставку в MCSW «Електровня» відкрито 4 березня 2006 року, на 80-ту річницю народження режисера – ініціатора побудови музею..
Мистецькі школи як кузня творчої чутливості
Picture display
standardowy (864px desktop)
Національний Старий театр імені Гелени Моджеєвської у Кракові, фот. Уляна Олійник / Getty Images
Picture image
teatr_stary_gettyimages-1256284632.jpg
Анджей Вайда бував у Кракові ще наприкінці Другої світової війни, переховувався там у квартирі дядька. У 1944 році він потайки переглянув відкриту німцями в краківських Суконних рядах виставку японських дереворитів зі збірки Фелікса «Мангґи» Ясеньського. Сьогодні ми знаємо, що ця подія згодом мала важливі наслідки для польської музейної та мистецької сцени.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Анджей Вайда під час відкриття пам’ятної таблички на знаменитих сходах, Державна вища школа кіно, телебачення і театру імені Леона Шиллера в Лодзі, 2009, фот. Міхал Тулінський / Forum
Picture image
wajda_szkola_filmowa_lodz_forum-0429361934.jpg
Восени 1946 року Анджей Вайда переїхав до столиці Малопольщі, щоб розпочати навчання в краківській Академії образотворчих мистецтв. Це не був випадковий вибір: митець навчався рисунку ще в Радомі, із захопленням відвідував виставки, а також театри, де особливу увагу звертав на сценографію. В академії він записався на курс сценографії, який вів професор Кароль Фрич, і почав створювати власні проєкти. Водночас він належав до «гуртка самоосвіти» Союзу академічної польської молоді – своєрідного наукового кола Академії, в якому брали участь також, зокрема, Анджей Врублевський, Анджей Струмілло, Ян Тарасін та Конрад Наленцький. Багато знайомств того часу сформували майбутнього митця – однією з дуже важливих інспірацій стане живопис Анджея Врублевського. Завдяки дружбі з Конрадом Наленцьким (майбутнім творцем серіалу «Чотири танкісти і пес») у 1948 році Вайда вирішив змінити напрям навчання — обидва перевелися до Вищої кіношколи в Лодзі, щоб вивчати режисуру. І обидва в тому ж 1953 році завершили навчання (Наленцький одразу захистив диплом, Вайда зробив це лише через сім років). Після Кіношколи Вайда почав працювати на знімальних майданчиках, і саме вони на багато років стали його найважливішим простором. Режисер спершу став асистентом Александра Форда, зокрема на знімальному майданчику фільму «П’ятірка з вулиці Барської» 1953 року. Уже через рік він дебютував самостійною постановкою – фільмом «Покоління».
Picture display
standardowy (864px desktop)
Анджей Вайда на репетиції вистави «Біси» за Федором Достоєвським, 1971, Старий театр у Кракові, фот. Войцєх Плевінський / Forum
Picture image
Andrzej Wajda na próbie przedstawienia "Biesy" według Fiodora Dostojewskiego, 1971, Teatr Stary w Krakowie, fot. Wojciech Plewiński / Forum
Із початком режисерської кар’єри Анджей Вайда перестав бути пов’язаним із конкретним місцем. Він мешкав у Варшаві та подорожував, рухаючись за черговими проєктами. Як відомо, він охоче підтримував зв’язки з містами минулого, і це також стосувалося Кракова. Він багато разів згадував, що саме тут відкрив для себе творчість Станіслава Виспянського, яка стала для нього однією з найважливіших мистецьких інспірацій (велике враження на режисера справляли, наприклад, вітражі костелу францисканців), тут він також бував у театрах. Зокрема в Старому театрі в Кракові, де поставив багато вистав, серед яких – одна з перших і широко коментованих, «Весілля» Станіслава Виспянського (прем’єра відбулася в жовтні 1963 року; Вайда був тут не лише режисером, а й автором костюмів та сценографії). 1973 року Вайда став штатним режисером Старого театру, і саме на його сцені ставив п’єси Мрожека, Шекспіра та Достоєвського..
Між маєтком, домом і музеєм
Picture display
standardowy (864px desktop)
Вітольд Лютославський із дружиною Данутoю Боґуславською та Анджей Вайда під час презентації макета Музею японського мистецтва і техніки Manggha у Кракові, 1993, Національний музей у Варшаві, фот. Теодор Вальчак / PAP
Picture image
wajda_lutoslawski_manggha_pap_19951015_00v.jpg
У 1987 році Анджей Вайда отримав Kyoto Prize — японську нагороду, що щороку присуджується за особливі заслуги перед світом у галузі науки й технологій та мистецтва і філософії. Окрім престижу, відзнака мала й матеріальний вимір: лауреат отримав 100 мільйонів єн (трохи менш ніж пів мільйона доларів). Анджей Вайда вирішив спрямувати цю суму на будівництво в Кракові окремого музею для японських мистецьких збірок із колекції Фелікса «Мангґи» Ясеньського, що тоді перебували у фондах Національного музею. Уже наступного року було створено фонд Kyoto–Kraków, покликаний реалізувати цю інвестицію. Проєкт будівлі, яка мала постати на березі Вісли, навпроти Вавельського пагорба, розробив відомий японський архітектор Арата Ісозакі (який у 2019 році отримав найважливішу світову архітектурну нагороду за життєві досягнення — Pritzker Prize) у співпраці з краківською майстернею JET Atelier Кшиштофа Інґардена і Яцека Еви. У травні 1993 року було закладено наріжний камінь під будівництво, а 30 листопада 1994 року принц Такамадо, племінник імператора Японії Акіхіто, та президент Польщі Лєх Валенса урочисто відкрили Центр японського мистецтва і техніки Manggha (нині Музей японського мистецтва і техніки Manggha). Заснована з ініціативи Анджея Вайди установа й донині є однією з важливіших на музейній мапі Польщі.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Кароліна Вайда перед маєтком Норвіда в Ґлухах, фот. Томаш Вєжейський / Fotonova / East News
Picture image
gluchy_dwor_wajda_en_00909352_1317.jpg
У 1966 році разом із тодішньою дружиною, акторкою Беатою Тишкевич, Вайда купив маєток у Ґлухах неподалік Варшави. Це виняткова споруда. Модриновий будинок із високим дахом і ґанком, що спирається на колони, є найархетипнішим прикладом польського шляхетського маєтку. 24 вересня 1821 року в цій будівлі народився Ципріан Каміль Норвід, що додатково підсилює її цінність. Сам режисер не жив тут довго, однак споруда й донині залишається у власності єдиної доньки режисера, Кароліни. Історичний маєток іноді здається в оренду для потреб кіновиробництва, в одній із кімнат створено місце пам’яті Ципріана Каміля Норвіда.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Будинок Анджея Вайди на вул. Гауке-Босака на Жолібожі Офіцерському, фот. Мацєк Яжвецький / AW
Picture image
dom_andrzeja_wajdy_aw_.jpg
У 1971 році Анджей Вайда також купив будинок у Варшаві, в якому мешкав до кінця життя. Він також має значну історичну й архітектурну цінність. Вілла, розташована на розі вулиць Гауке-Босака і Смялої на варшавському Жолібожі, була збудована в середині 20-х років ХХ століття за проєктом Казимєжа Толлочка. Будівля належить до більшого комплексу так званого Жолібожа Офіцерського — житлового комплексу, зведеного для потреб вищого офіцерського складу, відтвореного в межах відродженої польської армії. Усі будинки в цьому кварталі отримали історизовані форми — відлуння двірцевого стилю. У міжвоєнній Польщі саме до таких форм зверталися найохочіше, зводячи будинки для військової та чиновницької еліти. Невдовзі після відновлення незалежності саме двірцевий стиль асоціювався з польськістю, а її підкреслення було важливим елементом відбудови національної ідентичності після поділів. У 2020 році перед будинком відкрили пам’ятну таблицю, спроєктовану Мареком Модерау.
Французькі тріумфи, знайомства і лаври
Picture display
standardowy (864px desktop)
Анджей Вайда в Парижі, 1978, фот. Daniel SIMON / Gamma-Rapho via Getty Images
Picture image
andrzej_wajda_w_paryzu_1978_gettyimages-124131920.jpg
«Я говоритиму польською, бо хочу сказати те, що думаю, а думаю я завжди польською», — сказав Анджей Вайда, отримуючи у 2000 році премію «Оскар» за життєві досягнення. Польща, її краєвид, культура й історія завжди були для режисера найважливішими — з них виросла його творчість, їхній образ без труднощів можна побачити в його фільмах. Слава талановитого режисера значно раніше сягнула далеко за межі країни. Вже як молодий режисер, Анджей Вайда став митцем, упізнаваним у світі, а отже — почав бувати й творити поза Польщею.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Палац фестивалів і конгресів у Каннах, фот. Jean-Luc Farges / Getty Images
Picture image
palais_des_festivals_et_des_congres_gettyimages-1434333266.jpg
Особливо багато важливих для режисера місць знаходиться у Франції. Особливе значення має, безперечно, Палац фестивалів у Каннах. Осідок одного з найважливіших світових кінофестивалів багато разів був простором презентації й тріумфу творів Вайди. Уже в квітні 1957 року саме тут відбулася прем’єра фільму «Канал», а за кілька тижнів картина отримала Срібну пальмову гілку Каннського кінофестивалю ex aequo із «Сьомою печаттю» Інґмара Берґмана. Дев’ять років потому чергову едицію фестивалю відкривав «Попіл», знятий Вайдою за романом Стефана Жеромського. А зрештою, 28 травня 1981 року режисер отримав у Каннах головну фестивальну нагороду — Золоту пальмову гілку, присуджену за фільм «Людина із заліза».
Анджей Вайда на знімальному майданчику фільму «Дантон», 1981, Франція, фот. Films Du Losange / Entertainment Pictures / Forum
Франція завжди була місцем, прихильним до польського режисера. У 1981 році, в момент оголошення воєнного стану, Вайда саме працював над фільмом «Дантон» за п’єсою «Справа Дантона» Станіслави Пшибишевської. Політична ситуація поставила проєкт під знак запитання, щоб не переривати роботу, режисер вирішив перенести виробництво саме до Франції (фільм від початку створювався у співпраці з французькою студією, однак за першопочатковим задумом мав реалізовуватися в Польщі). У 1979 році в театрі в Нантері під Парижем Вайда режисував п’єсу «Вони» Віткаци (у ній зіграли Войцєх Пшоняк і Анджей Северин). Польсько-французькі зв’язки режисера – це також дружба з Юзефом Чапським і середовищем паризької «Культури», а також візити до Мезон-Лаффіт. Серед десятків медалей і відзнак, які він отримав упродовж життя, є також найвищі французькі нагороди: Орден Почесного легіону та Орден мистецтв і літератури. У 1999 році польський режисер став членом Французької академії; крісло в цьому престижному зібранні він зайняв після померлого у 1993 році Федеріко Фелліні.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Публічна початкова школа імені Анджея Вайди в Рудниках, фот. Forum
Picture image
rudniki_wajda_forum-0429778627.jpg
Вмуровані в стіни будинків у Сувалках і Радомі пам’ятні таблиці — не єдині місця в публічному просторі польських міст, що вшановують постать видатного режисера. Анджей Вайда, який помер у 2016 році, є патроном вулиць (Сувалки, Вроцлав) і скверів (Варшава, Краків, Ґрудзьондз). Уже в 2009 році творець «Невинних чарівників» став патроном гімназії (сьогодні це початкова школа) в Рудниках, на межі Опольського та Сілезького воєводств. Ініціатива вибору патрона походила від самих учнів. «Мені сподобалася наполегливість, з якою директор школи поновлював прохання, попри те, що я давав йому шанс знайти когось більш відповідного на роль патрона. Сподобалося мені й те, що саме молодь хотіла мене за патрона, що саме учні обрали мене в голосуванні», — розповідав місцевій пресі Анджей Вайда, який узяв участь в урочистості присвоєння школі його імені. Режисер є однією з найважливіших постатей в історії польської культури ХХ століття. Можна очікувати, що з’явиться більше місць, де вшановуватимуть його пам’ять. Тим більше, що фільми Вайди й надалі переглядають і вони залишаються актуальними, не втративши нічого зі своєї пластичної привабливості.
Переклад Марії Шагурі
