Сприйняття та роль фільму
Сценарій «Людини з мармуру» Александра Сцібора-Рильського був готовий на початку 1960-х років. Анджей Вайда понад десять років домагався дозволу на його зйомки. Текст мав для нього особисте значення, оскільки, будучи активним режисером в епоху сталінізму, він добре пам'ятав, «як легко митець може стати політичним найманцем» (Давід Ансен, «Newsweek», 1981).
Він отримав дозвіл, коли міністром культури став Юзеф Тейхма. Історик Єжи Айслер, колишній активіст Союзу польської молоді й один з будівельників Нової Гути, стверджує, що у цьому сценарії побачив «історію про себе та своїх колег». Він дав зелене світло, не порадившись з іншими урядовцями або надавши їм лише загальну інформацію про проєкт. Вайда зібрав знімальну групу: Едвард Клосінський (пізніше чоловік Янди) відповідав за операторську роботу, Аллан Старський – за сценографію, не дійшли згоди лише щодо кандидатури Аґнєшки Голланд як асистентки режисера. Роботу над фільмом завершили наприкінці 1976 року і, за дозволом міністра Тейхми, його показали глядачам наступного року.
Звичайно, стрічка обурила решту представників влади. Юзеф Тейхма, не лише міністр культури, а й віце-прем'єр-міністр, займав міцні позиції, тому свою посаду зберіг – натомість посаду втратив Мечислав Войтчак, голова Комітету з питань кінематографії. Прем'єр-міністр Пйотр Ярошевич наказав публікувати в пресі лише негативні рецензії. Повідомляли, що покази фільму вже «заброньовані». Незважаючи на це, стрічку, за різними даними, переглянули понад два мільйони поляків. Цей приклад опору в прекрасному кінематографічному костюмі (з погляду 2026 року можна сказати, що формально фільм зовсім не постарів!) успішно поширився по всій країні.
Із часом фільм став доступний і на Заході. Журналісти тепло його оцінили і на Каннському кінофестивалі 1978 року «Людина з мармуру» отримала нагороду FIPRESCI. Коли через два роки Вайда розпочне роботу над продовженням, виявиться, що «Людина із заліза» матиме готову знімальну групу й відданого глядача як у Польщі, так і за кордоном. Зміст фільму режисерові вкотре підкаже сама Історія.
Переклад: Тарас Лильо
