Шляхетський дизайн: як жили сармати

dwor-szlachecki-forum.jpg, full-width, Шляхетський двір, Новий Сонч, фот. Marek Skorupski/Forum, Шляхетський дизайн: як жили сармати

#дизайн

Походження слов’ян від давнього народу сарматів — один із найважливіших міфів, що сформувалися в польській культурі. Він вплинув як на політичну ситуацію країни, так і на культуру, мистецтво та повсякденне життя.

Сарматизм — це ідейний напрям і ідеологія, які найбільше проявилися в польській культурі у XVII столітті (хоча виникли ще в середині XVI й фактично існували до другої половини XVIII століття). Дослідник культури бароко Маріуш Карпович у книзі «Мистецтво освіченого сарматизму» писав:

На теренах Польщі сарматська легенда була проявом пробудження національної свідомості та прагнення знайти собі гідне місце серед народів Європи. Лицарська й героїчна історія сарматів, яких античні автори прославляли за хоробрість, ідеально відповідала цьому запиту.

Картина Корнеля Шлеґеля, XIX століття. Зображує польських шляхтичів, які танцюють полонез просто неба; джерело: Wikimedia/CC

Пошук коріння серед стародавніх народів був характерним для націй, що формували свою ідентичність у добу Просвітництва (подібні явища тоді спостерігалися у Франції, Німеччині, Швеції тощо) — генеалогія, що сягала глибокої давнини, надавала шляхетності й об’єднувала спільноти. Сьогодні ми знаємо, що ідеологія сарматизму не вплинула позитивно на долю Польщі (хибне розуміння польською шляхтою свободи спричинилася до поділів країни), однак сформовані тоді тренди в мистецтві, архітектурі й дизайні стали важливим елементом барокової культури.

Як польський шляхтич став сарматом?

«Портрет невідомого сармата», XVIII століття, олія на полотні, Окружний музей у Тарнові, фот. пресматеріали BWA Tarnów

Сармати — це стародавній кочовий і скотарський народ, який, згідно з дослідженнями, у IV–III століттях до н.е. жив на території сучасного Ірану; вже в I столітті до н.е. войовничі сармати почали захоплювати землі над Дунаєм і воювати з Римською імперією. Саме мужність, бойовий дух і любов до свободи польські шляхтичі мали «успадкувати» від прадавніх предків, і це стало основою ідеології сарматизму.

Роман Кшивий у виданій Музеєм палацу короля Яна ІІІ Собеського у Вілянуві публікації «Сарматська культура» писав:

Сарматський міф ґрунтується на характерному для допросвітницьких епох ставленні до минулого. Часи лицарських предків — це період, своєрідно освячений, час, у якому слід шукати зразків чи чинних законів. Усілякі викривлення сучасності можна виправити лише шляхом відновлення ідеального стану, а не через нововведення. Це стосується також етичних і особистих настанов, досконалим втіленням яких є предки.

Проте ця ідеологія еволюціонувала: спершу вона стосувалася насамперед поваги до батьківщини й традицій та готовності їх (навіть зі зброєю) захищати. Першопочатково сарматська доктрина не суперечила толерантності й пошані до багатонаціонального характеру Речі Посполитої — навпаки, сприяла інтеграції різнорідного народу. З часом — і під впливом важливих подій, як-от шведський потоп — польський сармат став замкненим у собі ксенофобом і фанатиком, який волів усамітнитися у своєму маєтку. Саме тоді сарматська культура звернулася до прославлення переваг сільського життя на лоні природи та в колі родини, відсуваючи на другий план державні справи й політику.

Де жили сармати

Замок родини Конєцпольських у Підгірцях. Фотографія бл. 1880 р.; джерело: Polona.pl

Сарматом міг бути як середньозаможний шляхтич, так і магнат, заможніший за короля. Перший зазвичай мав дерев’яний двір, розташований на території маєтку, яким переважно управляв. Другий міг собі дозволити зведення вражаючої резиденції. Замок Конєцпольських у Підгірцях, Любомирських у Вішничу, Кжижтопур Кшиштофа Оссолінського в Уєзді — це будівлі, в яких архітектура відіграє водночас роль своєрідної сценографії, оформлення, що підкреслює статус господаря. Це споруди, які вже не мають оборонного характеру, вони оздоблені, але водночас монументальні. Сармати певною мірою відповідальні за трансформацію польського будівництва — за відхід від оборонних резиденцій на користь палацових комплексів, де бастіони перетворювалися на садові тераси. Це й стало входженням бароко в польську архітектуру.

Що ще будували сармати

JОдним з важливих напрямів діяльності найвпливовіших шляхетських родів були фундації; а оскільки сармати вважали себе глибоко віруючими людьми, вони найбільш охоче фінансували будівництво костелів. Саме завдяки могутнім родам ми маємо безцінні пам’ятки барокової архітектури та декоративного мистецтва.

Головний вівтар у костелі бернардинів на Чернякові, Варшава, проєкт: Тильман ван Ґамерен, виконання: Андреас Шлютер, бл. 1690 р. — вигляд спереду, фот. Бартек Сита

Серед магнатських фундацій того часу варто згадати костел св. Петра і Павла на Антоколі у Вільнюсі, який вражає масштабом і багатством декору (фундатором храму був Міхал Казімєж Пац, великий гетьман литовський), а також дещо скромніший костел Святої Трійці в Тикоцині — Ян Клеменс Браницький тут профінансував не лише святиню, а й встановлений перед нею один із перших світських пам’ятників — статую гетьмана Стефана Чарнецького. Станіслав Гераклій Любомирський у 1680-х роках заснував костел св. Антонія в Чернякові — видатну працю Тильмана ван Ґамерен, споруду невеликих розмірів, але великої мистецької цінності.

Як одягалися

Станіслав Антоній Щука на класичному сарматському портреті; джерело: Wikimedia / Музей палацу у Вілянові

Дослідники називають сарматську культуру синкретичною, бо вона являє собою унікальне поєднання впливів Сходу і Заходу. Це поєднання найкраще видно в сарматському вбранні, яке було надзвичайно важливим символом ідентичності цього соціального прошарку. Мода сарматів досягла свого апогею на межі XVII–XVIII століть, коли стали популярними прикраси та зброя з Туреччини (вони асоціювалися з трофеями, здобутими, зокрема, під час віденської відсічі).

У вже згаданій публікації «Сарматська культура» Ярослав Думановський писав:

У часи турецьких воєн образ сармата в кунтуші набув особливого значення — його пов’язували із захистом віри та лицарськими чеснотами.

Справжній сармат носив жупан —довгу сукнеподібну одежу (жупани шили з сукна, святкові — з шовку чи дамаску), яка застібалася на ґудзики. Із середини XVII століття поверх жупана стали вдягати ще й кунтуш — щось середнє між плащем і жилетом, з довгими розрізаними від ліктів рукавами, перев’язаний декоративним кунтушовим поясом.

Елементами сарматського гардеробу могли бути також ферезія — зазвичай яскрава, довга до землі сукня та делія — вовняна накидка, обтисла до пояса, вільна і розрізана нижче, яку носили поверх жупана або — з хутряною підкладкою — як верхній одяг, своєрідний плащ

Кунтушевий пояс – розпізнавальний знак сармата

Сарматські кунтуші, Національний музей у Кракові, фот. Маріуш Маковський / Forum

Кунтушевий пояс прийшов до Польщі з Туреччини та Персії — саме звідти їх спершу привозили; згодом у Польщі з’явилися мануфактури, де виготовляли такі пояси — найвідоміші були розташовані в Слуцьку та Кобилці (ці майстерні називалися персярнями).
Типовий кунтушевий пояс мав 40 см завширшки та довжину від 3 до 4,5 метра (шляхтич міг обмотати його навколо себе кілька разів). Пояси зазвичай шилися з шовку й прикрашалися вишивкою або золотими й срібними нитками. Якість оздоблення кунтушевого пояса свідчила про статус і заможність його власника, а кольори та спосіб зав’язування могли містити інформацію про погляди чи релігію того, хто його носив.

Як упізнати сармата?

Портрет Лукашa Венґлінського, XVIII ст., олія на полотні, зі зборів Окружного музею в Тарнові

Окрім перев’язаного кунтушем пояса, сармат завжди мав при собі карабелу — різновид шаблі, що символізувала його хоробрість, войовничість і постійну готовність захищати батьківщину, віру, найважливіші ідеали. Образ сармата часто доповнював капелюх із пір’ям (часто головний убір мав форму загостреної турецької шапки — колпака). Польських шляхтичів XVII століття ми найчастіше уявляємо як вусатих, кремезних чоловіків із виголеними скронями. І хоча сармати не мали суворих правил щодо бороди, саме така зачіска була найпопулярнішою (сармат міг мати бороду, а міг і бути повністю поголеним).

Яким мистецтвом вони себе оточували

Портрет Станіслава Красінського, автор невідомий, до 1654 р., з колекції Національного музею у Варшаві

Сармат потребував поважних предків — їхні портрети були ключовим елементом оформлення інтер’єру кожної резиденції. Якщо справжніх предків не було, польський шляхтич міг їх вигадати — головне, щоб їхні поважні образи були зафіксовані. За винятком кількох прикладів, портретне малярство того часу не отримало високих оцінок дослідників — його вважають наївним і малореалістичним. Серед художників, яких історія все ж оцінила, — Даніель Шульц із Ґданська, придворний живописець Яна ІІ Казимира, згодом Михайла Корибута Вишневецького, а потім Яна ІІІ Собєського.

Розворот із книги Єжи Ласкариса — «Пригоди Яна Хризостома Пасека», фот. Polona / www.polona.pl

Сармат дбав про належну репрезентацію предків, але також вірив у власну велич, тому надзвичайної популярності набула мемуаристика. Записували свої життєві досягнення, а також описували буденне життя. Завдяки сарматським мемуарам ми знаємо більше про тогочасне світосприйняття, культуру, спосіб життя. А записи Яна Хризостома Пасека та Вацлава Потоцького і сьогодні вважаються надзвичайно цінними пам’ятками барокової літератури.

Посмертний портрет і ставлення до смерті

Посмертний портрет Станіслава Войші, джерело: Національний музей у Варшаві

Церемонії, пов’язані зі смертю, мали для сарматів особливе значення — їх називали pompa funebris. Іноді на підготовку похорону йшли місяці, а його пишна, театралізована форма опрацьовувалася до найменших деталей. Саме з похоронної традиції походить посмертний портрет — різновид живопису, що розвинувся виключно на теренах Польщі. Такий портрет кріпився до коротшого боку труни (звідси характерна шестикутна форма полотна) і зображав обличчя покійного в спрощеній манері, з акцентом лише на найвиразніші риси. Посмертний портрет мав бути впізнаваним навіть із великої відстані: під час похорону труну з таким портретом виставляли на прикрашених катафалках (castrum doloris), носили в процесії — зображення похованої особи мало бути видимим для всіх учасників урочистості.

Сармати багато розмірковували про смерть — у їхній релігійності концепція «memento mori» («пам’ятай про смерть») відігравала важливу роль. Цікавим проявом цього є тогочасні образи самої смерті.

Фрагмент ліпного оздоблення каплиці Ісуса Христа в костелі Пресвятої Трійці у Тарлові, після 1655 р., так звана майстерня Тарловського майстра, фот. Якуб Яґелло

У костелі Пресвятої Трійці в Тарлові, зведеному у 1647–1655 роках за фундацією Збіґнєва Олесьницького, зберігся багатий оздобний декор у двох бічних каплицях. Він зображає так званий Танець смерті — наповнений символами тлінності й нагадуванням, що смерть може спіткати людину в будь-якому віці, і від неї не вбережуть ні багатство, ні походження.

Серед оздоб Тарловського костелу можна побачити напис, який тримають два путто:

Чого ж ми вихваляємось? / Хіба ж людина — не з глини? / З глини людина постала / Смерті ніхто не уникне / Ми — глина землі / Земля, мов глина / Тож маємо старатись / Щоб подобатися Богові.

A де ж сарматки?

«Портрет Кароліни Радзивілл», XVIII ст., олія на полотні, зі збірки Окружного музею в Тарнові, фот. пресматеріали BWA Tarnów

Шляхтянки та магнатки не мали так чітко закріпленого способу одягання чи зачісок, їхній спосіб життя не став частиною своєрідної міфології. Дружини й дочки сарматів значно охочіше зверталися до західноєвропейських зразків — саме звідти походили моделі їхніх суконь і зачісок. Жінки навіть не брали участі в організації бенкетів, які сармати так обожнювали. Автор порадника XVII століття з організації прийомів, Станіслав Герцій, радив лише:

Якщо хтось, маючи вільний час, хотів би повеселитися з друзями й запросити їх до свого дому, спершу має про це заздалегідь поговорити з дружиною.

Політична ідеологія й культурний напрям, яким був сарматизм, у значно більшій мірі стосувався чоловіків. Це значною мірою пов’язано з тим, що у XVII–XVIII століттях роль жінки в суспільстві була дуже обмеженою.

Переклад Марії Шагурі

Мова Ukrainian

шляхта