Сексизм по-польськи
Якщо в зарубіжних виданнях термін мовний (або лінгвістичний) сексизм, який визначає приниження однієї зі статей (майже завжди жінок) за допомогою мови, відомий вже давно, то в Польщі зазвичай говорять про «статеву асиметрію». Розгляньмо кілька прикладів домінування чоловіків у польській мові.
І Реймонт у «Селянах», і Боґуславський у «Краков’яках і ґуралях» зображували цілі суспільні верстви, а не лише представників чоловічої статі. З іншого боку, «Емансипантки» Пруса чітко вказують на героїнь жіночої статі. Однією з головних вулиць Лодзі є Алея Текстильників, хоча в цій промисловості працювали переважно жінки, як нагадує Марта Мадейська у своєму репортажі «Алея Текстильниць». Таку універсальність особових іменників чоловічого роду обґрунтовують специфічністю або узагальненістю форм. У фразеології схоже: поляк може, а замовник завжди правий. А може, це просто такі бабські балачки?
Протиотруту цій нерівності деякі лінгвісти вбачають у спліттінгу, тобто вживанні чоловічого та жіночого роду одночасно. Бербель Міміц у статті 1993 року «Ким є "людина"?» розмірковує: «Слід запитати себе, хто відповідальний за цю явну асиметрію, яку ми бачимо в словникових статтях? Авторки та автори словника? Користувачі та користувачки мови? Авторки та автори уривків (чи перспектива «ретро» лексикографії)? Ймовірно, почасти всі». Цей дуалізм форм, як зазначає Ева Возняк, можна побачити вже в міжвоєнний період в офіційних листах і пресі. Це спокусливе рішення, однак, не відповідало би принципу економії мови.
Йдемо далі. Ми говоримо про «дядьків/вуйків», а не тіток (польською wujostwo), і до недавнього часу було прийнято називати дружин і дочок за прізвищем або професією чоловіка і батька: професор, тому професорова і професорівна; Одо Буйвід, тому Казимира Буйвідова (прізвища, похідні від чоловікових, зазвичай зустрічаються в академічному середовищі). А як щодо словотворення загальних іменників? «Художник» передував «художниці», «актор» був раніше, ніж «актриса», «майстриня» лінгвістично народилася від «майстра». А навпаки? «Вдівець» від «вдова», «гусак» від «гуски»...
Значення слів, що визначають пань, часто змінюється від нейтрального до пейоративного: слово «ляфіринда» колись означало елегантну жінку, яка сліпо слідувала паризькій моді, а «куртизанкою» називали придворну даму. «Жінка», як було показано раніше, тут є винятком.
Змінити рід за допомогою закінчення легко, але не всі вповні сприймають нову лексему. Декого ображає «naukowczyni» («науковиця»), хоча в польській мові лише формант -i(y)ni є однозначним. Популярний суфікс -ка нікого не дивує, але інколи викликає застереження: «режисерка» може бути кімнатою, «деканка» — деканською відпусткою, «секретарка» звучить не так гордо, як «секретар» (державний чи редакційний). Крім того, це закінчення також використовується для зменшувальних форм, назв діяльності, місць та інструментів. «Поетка», здається, сприймається краще, ніж «поетеса» (з французької), яка асоціюється ліричкою з «Молодої Польщі»
Непросте життя й у «філологинь» і «драматургинь», які, на думку авторок видання «Kultura języka polskiego», наражаються на глузування. Форми «соціоложка», «психоложка» та «етноложка» зареєстровані в «Універсальному словнику польської мови» Дубіша у 2006 році — з визначником: розмовне. З іншого боку, у «Словнику польської мови» Шимчака (1971), наприклад, «архітектка» з’являється без кваліфікаторів, незважаючи на важку для вимови групу приголосних. «Ад’юнкткам» ще треба набратися терпіння.
Чоловікам теж нелегко. Як показали Малґожата Карватовська та Йоланта Шпіра-Козловська в «Лінгвістиці статі», надзвичайно багатий словниковий запас, порівняно з жіночими аналогами, стосується, зокрема: чоловіків, зловживають алкоголем (маскулінність непитущих також ставиться під сумнів), бешкетників, порушників закону, безпорадних у житті, розумних по-іншому (експресивніші аналоги).
***
Мова відображає реальність, але соціокультурні зміни відбуваються швидше за кодифікації. У словниках польської мови ХІХ — першої половини ХХ століття частіше, ніж у пізніших лексиконах, представлені жіночі назви професій і функцій. «Чоловіче закінчення», яке пропагувалося в ПНР як універсальне, починає зникати в середині 1990-х років. Жіночих окреслень у польській мові стає все більше, повертаються ті, які давно не вживалися. Віхою на шляху відновлення мовної симетрії стала праця вроцлавських мовознавиць, які створили перший у польській лексикографії «Словник жіночих назв у польщизні» («Słownik nazw żeńskich polszczyzny», 2015). У ньому вони відзначають забуті, поширені та ще не зареєстровані, але вже усталені фемінітиви, наприклад, суб’єктка (Бруно Шульц використовував окреслення «суб’єктка» як синонім «продавчині»), менеджерка і гауз менеджерка (жінка, яка доглядає за домом), сламерка, фрілансерка, ґоустрайтерка.
Батько польської лінгвістики Бодуен де Куртене в 1907 році переконував, що мова є не недоторканним божеством, а «інструментом і діяльністю», а тому «ми маємо не тільки право, але й обов’язок вдосконалювати цей інструмент відповідно до його призначення». Врешті, польська мова звучить благородно, але хіба польщизна не краще?
Переклад: Марія Шагурі
Джерела:
- M. Karwatowska, J. Szpyra-Kozłowska, "Lingwistyka płci: ona i on w języku polskim", Lublin 2010
- M. Łaziński, "O panach i paniach: polskie rzeczowniki tytularne i ich asymetria rodzajowo-płciowa", Warszawa 2006
- "Równe prawa i nierówne szanse. Kobiety w Polsce międzywojennej", pod red. A. Żarnowskiej i A. Szwarca, Warszawa 2000
- E. Woźniak, "Język a emancypacja, feminizm, gender", Rozprawa Komisji Językowej ŁTN, t. LX, 2014
- czasopisma: "Poradnik Językowy", "Język Polski" oraz "Słownik nazw żeńskich polszczyzny" pod red. A. Małochy-Krupy, Wrocław 2015