Млинне, 1897 рік. Ліворуч стоять: Ядвіґа, Богдан, Славомір, Януш, Зиґмунт, Єжи. Сидять: Казімєж та Юзефа, фото з родинного архіву
Єжи Жулавський
Єжи Жулавський під час своїх мандрівок наодинці Італією, Францією та Німеччиною у 1903–1907 роках, фото з родинного архіву
Єжи Жулавський (1874–1915) – письменник, поет, перекладач, драматург періоду «Молодої Польщі», доктор філософії. Вояк Польських легіонів, співредактор часопису «Do broni» («До зброї»). Представник краківської богеми, декадентства й катастрофізму.
Відомий насамперед як автор «місячної трилогії»: «На срібній планеті. Рукопис з Місяця» (1903), «Переможець» (1910) і «Стара Земля» (1911), в якій він поєднав наукову фантастику з антиутопічною візією розвитку цивілізації. Поряд з Владиславом Умінським та Антонієм Ланг’єром його вважають одним із предтеч польської науково-фантастичної літератури. У книжці «Ескіз до автопортрета» («Studium do autoportretu», Варшава, 1980) Марек Жулавський писав:
Батько інтелектуально переріс своє оточення. Його розум випереджав час. Окрім Станіслава Бжозовського, він був єдиним письменником «Молодої Польщі», якого більше цікавили загальнолюдські справи, аніж суто польські, тобто дещо провінційні проблеми. Жоден із відомих польських авторів того періоду не зміг вирватися із зачарованого кола так званої польської справи – не кажучи вже про те, щоб вийти за межі нашої планети.
Вдома у сім’ї Каспровичів, cело Поронін, зліва направо: Леопольд Стафф, Владислав Оркан, Ян Каспрович, Єжи Жулавський, 1911 рік, фото з родинного архіву Жулавських
«Місячна трилогія», перекладена чеською, німецькою, російською та угорською мовами, стала джерелом натхнення для багатьох польських (Станіслав Лем) та іноземних письменників. За її мотивами Анджей Жулавський, двоюрідний внук письменника, зняв фільм «На срібній планеті». Крім новаторської прози, Єжи Жулавський писав вірші, алегоричні драми, есе та новели, перекладав польською мовою вірші французьких символістів.
З кінця 1909 року письменник разом із дружиною Казимирою Жулавською (дівоче прізвище Ганіцька) жив у Закопаному на віллі «Лада», де й зростали троє його синів Юліуш, Марек і Вавжинець. У цьому домі часто гостювали Казімеж Пшерва-Тетмаєр, Ян Каспрович, Леопольд Стафф, Станіслав Іґнацій Віткевич, Тадеуш Бой-Желенський, Станіслав Пшибишевський.
Єжи Жулавський та Ян Каспрович, 1911 рік, фото з родинного архіву Жулавських
Єжи Жулавський був великим любителем, дослідником і знавцем Татр, він торував незнані до нього шляхи та підкорював вершини, брав участь у створенні Татранської добровольчої служби порятунку (TOPR). Коли йому виповнилося сорок років, приєднався до Легіонів Пілсудського. Там, в окопах, захворів на тиф і згодом помер. Його не стало 9 серпня 1915 року, рівно через рік після вступу до Легіонів. Упродовж останніх десяти днів дружина Казимира не відходила від його ложа. У своїх спогадах «З дому» (Варшава, 1978) Юліуш Жулавський зазначав:
Пам’ятаю раптовий від’їзд матері до Дембіци та її драматичне повернення: було спекотне закопанське літо, на незастелених бруківкою вулицях лежав густий пил, темні смереки, які закривали силуети будинків, стояли того дня нерухомо, наче статуї, а їхні верхівки контрастували на тлі неба. На вокзалі маму чекав фіакр, ми ж із тіткою Юзею рушили пішки до вокзалу вулицею Яґеллонською. По дорозі – вже на початку цієї вулиці – я побачив свою маму, яка поверталася з вокзалу: вона сиділа у фіакрі, витягнута, вся в чорному, із закритим вуаллю обличчям, на колінах у неї виблискувала срібна шабля з портупеєю.
Його любов до гір успадкували три винятково обдаровані сини: Марек, Юліуш та Вавжинець.
Марек Жулавський
Марек Жулавський, фото з родинного архіву
Марек Жулавський (1908–1985) – живописець, графік, письменник, есеїст і мистецтвознавець. Народився в Римі, дитинство провів у Закопаному. У 1926–1933 роках – студент варшавської Академії образотворчих мистецтв. Тут пізнавав секрети живопису в майстернях спершу професора Кароля Тіхого, а потім професора Феліціана Коварського. Марек Жулавський часто повертався в гори, де прекрасно почувався. Завдяки татринізму (альпінізм в Татрах) він, за його ж словами, глибше «зрозумів свою польськість». Марек Жулавський першим піднявся гірським схилом Галерея Ґанкова.
У 1935 році він отримав стипендію на навчання в Парижі й відтоді постійно жив за кордоном; з 1937 року мешкав у Лондоні. Під час війни малював плакати із закликами допомагати варшавським повстанцям. Після придушення повстання йому вдалося побачити столицю в руїнах, а серія його малюнків є цінним свідченням тих часів.
Незважаючи на еміграцію, Марек Жулавський підтримував зв’язки з Польщею, де після війни неодноразово організовували виставки його картин (Національний музей – 1946, Національна галерея мистецтв «Zachęta» – 1957, галерея «Zapiecek» – 1976, галерея «Interpress» – 1980).
Марек Жулавський у своїй майстерні, фото з сімейного архіву
Перші картини малював у дусі постімпресіонізму. Після війни він виробив власний стиль, характерною ознакою якого були спрощена форма та приглушені кольори. У центрі уваги митця – людина та її конфлікти з навколишньою дійсністю. Серед тих, хто позував Жулавському, була британська королева. Художник заявляв:
Мій живопис сповнений алюзій. Його мета – створити настрій, клімат і атмосферу, які спонукають глядача до роздумів. Я прагну, щоб картина була чимось більшим, ніж арифметичною сумою її частин, аби вона була візуальною інтерпретацією переживань.
Марек Жулавський під час роботи над «The Baptism of Jesus Christ» («Хрещення Ісуса Христа») в костелі, район Сент-Джонс-Вуд, 1982 р., фото з приватного сімейного архіву
Марек Жулавський залишив багату творчу спадщину: малюнки, живописні полотна, настінні розписи, а також кілька присвячених мистецтву книжок: «Dawn Noon And Night», Arnolfini Press, Londyn 1958, «Od Hogharta do Bacona», Arkady, Warszawa 1973, «Romantyzm, klasycyzm i z powrotem», Wydawnictwo Literackie, Kraków 1976, «Studium do autoportretu», Czytelnik, Warszawa 1980, «Studium do autoportretu II», Czytelnik, Warszawa 1990. У вступі до каталогу однієї з його виставок Анда Роттенберґ у 1989 році написала:
Перед нами художник-естет, громадянин Європи, який у душі, мабуть, вважає себе спадкоємцем її культурних надбань; знавець мистецтва, який часто стикається з шедеврами, що прикрашають музеї в цій частині світу; привабливий і вишуканий чоловік, який любить життя, жінок і те, що вважалося прекрасним у часи формальної естетики [...]. [...] цей митець із небаченою простотою майже день за днем бере на себе обов’язок літописця – свідчити історію і навіть намагається вплинути на долю саме тоді, коли в багатьох затремтіли руки й виникали сумніви, що зводилися до одного загального питання: чи можлива поезія після Освенціма?
Марек Жулавський, «Без назви», 1957, фот. Muzeum Uniwersyteckie w Toruniu
Частину колекції картин художника його дружина Мариля Жулавська передала до Татранського музею в Закопаному. Велика колекція полотен, малюнків і графіки Марека Жулавського також зберігається в Університетському музеї у Торуні, а його архів – в Архіві еміграції університетської бібліотеки в Торуні.
Юліуш Жулавський
Юліуш Жулавський, фото з приватного архіву родини художника
Юліуш Жулавський (1910–1999) – поет, прозаїк, есеїст, драматург, редактор, перекладач англомовної літератури, альпініст, яхтсмен. Вивчав архітектуру у Варшавському політехнічному університеті.
Свідок майже всього ХХ століття. В останні роки перед Другою світовою війною – лондонський кореспондент видань «Polonia» та «Piast», «Wiadomości Literackie» та інших журналів. Брав участь у Вересневій кампанії як офіцер-фронтовик, а потім був в’язнем німецьких офлагів – у таборах для військовополонених займався театральною та просвітницькою діяльністю, – звідки у лютому 1945 року повернувся до Польщі.
Працював у редакціях видань «Kuźnica», «Twórczość» та місячника «Europa», випуск якого призупинила влада, що у 1957 році стало причиною виходу Юліуша Жулавського з Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) разом із групою інших письменників. Писав для таких тижневиків як «Przegląd Kulturalny» та «Tygodnik Powszechny». Був членом правління Спілки польських письменників (1947–1950 та 1956–1959) та Польського ПЕН-клубу (з 1966), а також його головою (1978–1983 та 1988–1991).
Юліуш і Марек Жулавські в Лондоні, біля каміна в художній майстерні в Ледброк Ґров, фото з сімейного архіву
Свою поезію та прозу публікував з 1933 року. Видав резонансний роман «Експедиція в сутінках» (1936), а після війни – книжки «Час минулий недосконалий» (1962), «Байрон, який не позує» (1964), «Велика подорож Волта Вітмена» (1971), «Подорожні записки» (1975), «З дому» (1978), «Повернутий час» (1982), «Сучасність, що затягнулася» (1992). Крім того, видав кілька томів поезії, численні переклади віршів англійських та американських поетів, творів Байрона та – як співредактор – антологію «Англомовні поети».
Лавреат премії ПЕН-клубу за перекладацьку працю (1970) та премії ім. Южиковського за творчі заслуги (1971). Як і його брати, Юліуш пройшов Татри вздовж і впоперек.
Дружина Юліуша, Пауліна Жулавська (1918–2008), була дизайнеркою, співзасновницею Інституту промислового дизайну у Варшаві. Їхні доньки – Аґнєшка та Єва.
Аґнєшка Жулавська-Умеда – японістка, перекладачка з японської мови, доктор гуманітарних наук, ад’юнкт кафедри японознавства Варшавського університету. Її чоловік Йосіхо Умеда, який помер у 2012 році, був діячем демократичної опозиції в Польщі, радником Леха Валенси та «Солідарності». Їхня дочка Хана Умеда, перформерка та інструкторка, популяризує на берегах Вісли японську культуру, навчаючи поляків танцю ніхон-буйо.
Ева Жулавська-Богацька творить у техніці живопису і графіки. Її чоловік, піаніст Януш Богацький, джазмен і аранжувальник, є автором музики для багатьох театральних вистав. Їхній син Томаш Богацький також музикант – гітарист, композитор, аранжувальник і музичний продюсер. Слідами матері, Єви Жулавської-Богацької, пішла Аґата Богацька, художниця, яка займається переважно живописом, але також рисунком, фотографією, створює арт-об’єкти та інсталяції.
