Валентин Сильвестров – «Симфонія № 6» («ECM», 2007)
Розмірковуючи про те, які альбоми ми включимо до українського огляду компакт-дисків, я вирішив, що неодмінно маю додати кілька польських інтерпретацій пісень Миколи Лисенка. Я не знав таких записів, але припускав, що польський митець чи мисткиня напевно записали свої виконання музики найбільшого українського романтика. Однак прорахувався – сподіваюся, що погано шукав. Або що в найближчі місяці чи роки такі записи з’являться. Замість Лисенка послухаймо Валентина Сильвестров у виконанні Симфонічного оркестру Штутгартського радіо під диригуванням Анджея Борейки, польсько-російського диригента, а з 2019 року – художнього керівника Національної філармонії у Варшаві. Зв'язок диригента з українським композитором починається з 1989 року. Скориставшись з послаблення політично-культурної напруженості в Радянському Союзі часів Горбачова, Борейко вирішив організувати у філармонії Свердловська (сьогодні Єкатеринбург) фестиваль, присвячений творчості Валентина Сильвестрова.
Майже годинна «Симфонія № 6» (1994/1995) складається з п'яти безперервно виконуваних частин. Композитор описав її форму як таку, що «народжується з лабіринтових структур, з кінцем творчого «ніщо», яке набуває форми «чогось». Звучання симфонії переносить нас у звукові світи пізнього романтизму, Брукнера чи Малера. Елегійний настрій зливається з пасторальним, драматичний порив мажорного звучання оркестру переходить у затяжні мінорні фрагменти, виконувані в pianissimo possibile. Слухаючи музику Сильвестрова, можемо мати враження, що мотиви постійно повторюються, – однак це варіації, ніщо не повторюється.
(Філіп Лех)
The Ukrainians – «Live In Czeremcha» («KOKA», 2007)
Фольк-панк – питання досить контроверсійне. Небагатьом гуртам із цього напряму вдалося не впасти у розважальність і простоту в поганому сенсі цього слова. Одним із помітних винятків є група «The Ukrainians».
Історія створення гурту досить своєрідна. Його заснували музиканти з постпанкового гурту «Wedding Present» з Лідса: гітарист Петро Соловка, який походить з родини українських емігрантів, і відомий серед місцевого андеграунду англієць Лен Ліґґінс, який захопився українською культурою і виконував у гурті роль скрипаля, вокаліста та головного редактора текстів (усі тексти, часто навіяні народною поезією, звичайно, написані українською мовою). Записати україномовний матеріал їх переконав легендарний журналіст BBC Джон Піл, який почув, як Соловка награє для своїх колег народні пісні, очікуючи на запис. Результатом цього став альбом «Українські виступи в Івана Піла», ще один з українськими інтерпретаціями пісень «The Smiths», аж врешті другорядний проєкт став першоплановим гуртом музикантів. У 1990-х роках група була дуже популярна в Польщі, вона неодноразово концертувала тут, а під час своїх гастролей виступала й у менших населених пунктах. Альбом «Live In Czeremcha», виданий у Польщі лейблом «KOKA Records», є записом концерту, який відбувся у 2005 році в рамках Фестивалю багатьох культур і народів «З сільського двору» в Черемсі на Підляшші.
Записаний на фестивалі матеріал є своєрідними «greatest hits» («найкращими хітами») гурту Петра Соловки, його окраса – два україномовні кавери: перероблений на думку «Venus in Furs» групи «Velvet Underground» та «Anarchy in the UK» гурту «Sex Pistols» (один із двох найцікавіших, «екзотисних» каверів цієї пісні, поряд із виконанням «Dragons», який був випущений у Франції на вініловій платівці разом із польськими групами «Kryzys» і Deadlock – цей нібито перший китайський панк-гурт багато років потому виявився містифікацією французького синолога та журналіст Марка Буле). Типовим рок-інструментам складає компанію скрипка, мандоліна, ліра та бандура. Я не бачив відео того концерту, але припускаю, що пил, який піднявся під час танцю пого, ще довго опадав під сценою.
PS. Нещодавно музиканти «The Ukrainians» разом із легендарним басистом Джа Вобблем (відомим, зокрема, як учасник рок-групи «Public Image Ltd.») записали дабову версію гімну України, а кошти від продажу цифрових копій призначені для гуманітарної допомоги Україні.
(Патрик Закшевський)
«Співи Полісся. Україна» («Muzyka Odnaleziona», 2008)
Ой, на горі, горі
Церковця стояла.
Там молода дівчина
З нелюбом шлюб брала.
– співає Катерина Репета на записі, зробленому Анджеєм і Малгожатою Бєньковськими у 2007 році на Поліссі (Рівненщина). Важко переоцінити внесок Анджея Бєньковського – художника та професора Академії образотворчого мистецтва у Варшаві – в архівування та популяризацію польської сільської музики. Його етнологічна діяльність почалася випадково, коли шукав натхнення для своїх робіт, роблячи замальовки в селі. Він дізнався, що в ближньому селі живе музикант – Юзеф Кедзерський. «Я ніколи не чув нічого подібного, ніби я відкрив Атлантиду», — каже Бєньковський, який тоді розпочав свою приватну працю зі збирання музичного фольклору. Щоправда, на відміну від Акції 1950-х років, ніким не фінансованої. У 2007 році разом зі своєю дружиною Малгожатою вони заснували лейбл, який невпинно випускав польові записи зі свого величезного архіву (а також студійні альбоми сучасних колективів, що грають сільський репертуар – «Tęgie Chłopy», «Janusz Prusinowski Kompania», «Kapela Niwińskich» чи «Kapela Brodów»). Сільська музика в центральній Польщі, де почалася пригода художника з цією музикою, вмирала. Його пошуки переносилися на схід, на Люблінщину, на Розточчя. У 2003 році Бєньковські дісталися України.
Короткий день і жахливе очікування на корумпованих кордонах. Ніч застала нас на якомусь розбитому узбіччі. Будь-яка спроба розвинути швидкість понад 40 км/год закінчується ударом днища автомобіля об каміння. Пізно ввечері ми потрапляємо в темне, таємниче, вже ніби спляче село. […] Розповідаємо про себе, що робимо, навіщо приїхали. Приходять співаки, п’ємо по одній «хлібній», тобто самогон. Поступово видно, що ми на одній хвилі, здружилися. Жінки самі пропонують заспівати. Напружено чекаю, про поліські співи нічого не знаю.
– згадує свій перший приїзд в Україну, куди вони з дружиною поверталися потім неодноразово. За кілька років подружжя записало 40 співочих ансамблів, кілька весільних колективів, багато співаків і ще більше співачок. У 26 записах на компакт-диску можна знайти майже все. Обрядові та козацькі пісні, народні повір'я (запис гурту Поліни Сидоренко, пов'язаний з обрядом проводів русалок з села – один із моїх улюблених фрагментів альбому), труднощі життя та злидні (пісня у виконанні Івана Петровця, яка починається словами: «Сину, сину, дитино моя, кинь горілку пити, бо коня проп’єш», мабуть, найбільш пронизливий фрагмент альбому). Записи сирі – чуємо звуки довкілля, покашлювання, помилки співаків.
Насамкінець я хотів би процитувати історію, яку Анджей Бєньковський розповів мені під час інтерв’ю в 2014 році. Чимало музикантів, записаних Бєньковським, виконували репертуар довоєнних часів, коли Польща була багатоетнічною та значно більшою за розмірами країною. У 1980 році під час Національного фестивалю фольклорних гуртів і співаків у Казімєжі Дольному увагу Бєньковського привернув жіночий колектив, який співав українським діалектом – він був у захваті, бо ніколи раніше такого не чув. Беньковський хотів записати жінок, але вони не погодилися, оскільки керівничка колективу не давала дозволу. Після довгих переговорів таки згодилися і перейшли у сусідній сквер. Під час запису з-під землі з’явилася пані з журі фестивалю. Вона сказала: «Тут – Польща! Тут співають польською». «Жінки остовпіли, я остовпів», – сказав Бєньковський, – «Я би радо скинув її зі сходів, але вони мені б того не пробачили».
(Філіп Лех)