У 1908 році Австро-Угорщина завойовує Боснію, посилюється напруження між Росією та Австрією, особливо під час Балканської війни 1912–1913 років. Поляки, прагнучи використати політичну ситуацію для створення власної держави, організовують різні молодіжні й парамілітарні гуртки. Розвивається й реорганізовується діяльність польського гімнастичного товариства «Sokół», перший осередок якого постав у Львові ще 1867 року, у 1908 році у Львові з'являються «Drużyny Bartoszowe» — організація, яка мала займатися військовою підготовкою польської молоді, а у кінці 1910 року у Кракові постає гімнастично-спортове товариство «Strzelec».
Нові форми організації військового і патріотичного вишколу швидко перейняли й українці. Це був час, коли, як влучно висловився Іван Франко, «нові сили перли наперед», коли «жива сила ідей» формувала нову свідомість галичан.
Відтак з’являються українські молодіжні організації «Січ» (1900), згодом «Сокіл» та скаутська організація «Пласт» (1910), що мала служити патріотичному вихованню галицьких гімназистів і школярів. Назву останньої, за порадою Івана Боберського, впровадив молодий педагог, майбутній організатор летунського (авіаційного) відділу Української Галицької Армії, Петро Франко (1890–1941), син Івана Франка. Ця старе козацьке слово недвозначно пов’язувало виховання юнаків і дівчат з українською військовою традицією («пластунами» іменували себе вартові кубанських козаків). Найактивніші члени «Пласту» стали згодом відомими старшинами Українських Січових Стрільців (УСС): Василь Кучабський (1895–1945) — історик та публіцист, військова і громадська діячка Олена Степанів (1892–1963) — майбутня очільниця жіночої чоти УСС, Іван Чмола (1892–1939) — автор вправ для пластунів на зразок військової муштри, та Петро Франко. Роль «Січей», «Соколів», «Пласту» в масовій організації українців важко переоцінити.
У такій атмосфері зародилися і перші українські парамілітарні товариства «Січових Стрільців» (1913), активні члени якого стали ідейним ядром Легіону Українських Cічових Cтрільців (1914–1918). В цьому середовищі і постала стрілецька пісня.
Дослідник Адам Ролінський зазначає, що серед польських легіоністів було близько 40 відстотків інтелігенції, тоді як в інших польських військових формаціях відсоток освічених бійців такого числа не сягав. Те саме можна сказати і про українських січових стрільців: серед них відсоток молодих людей з доброю освітою також був доволі високий.
