Влада не хотіла, щоб інформація про шкідливий вплив металургійного заводу ширилася суспільством. І хоча Вадовській-Круль не дозволили захистити докторську дисертацію, а місцеві можновладці погрожували їй ув'язненням, лікарка розпочала героїчну боротьбу за здоров'я своїх молодих пацієнтів.
Її історія, описана в книжці Міхала Єндрики «Свинцеві діти. Забута епідемія», стала основою для шестисерійного серіалу, в якому розповідь про патології ПНР і про мужню лікарку переплітається з цілком сучасними випадками протистояння між екологією та економікою. Відповідальний за сценарій Якуб Корольчук (автор серіалу «Крук») хоч і надає проблемі історичних рис, але, шукаючи для неї оптимального ракурсу, будує мости між минулим і сьогоденням. У історії «Матері Божої Шопеніцької» він розповідає про жертв жадібності, а також про суспільство, яке шматують класові розбіжності, і в якому бідні є непотребом для тих, хто тягне за ниточки бізнесу й політики.
ПНР у ретро-відтінках
Серіал Мацєя Пепшиці – це ще один польський кінопродукт останніх років, що використовує явище ретростальгії, тобто сентиментального почуття, з яким сучасна авдиторія сприймає як часи ПНР, так і 1990-ті роки (про це згодом). Через тридцять сім років після падіння комунізму польський глядач вже не очікує на грандіозні, героїчні стрічки про події польської історії, яких було вдосталь ще 15 років тому (наприклад, «80 мільйонів» Солідарності Вальдемара Кшистека), а трактує ПНР-івську епоху як щось, що викликає почуття й започатковує зворушливі розповіді про «звичайних людей». Історія тут є лише тлом – вражаючим, однак часто відверто кітчевим. Меблеві «стінки», кришталеві вази, панельні будинки – все це стало частиною кінематографічного всесвіту, де, як у музеї, ми можемо трепетно спостерігати, як жили люди в ті минулі, дещо комічні часи. В останні десятиліття кінематограф в ПНР перестав бути простором політичного поневолення і став барвистою модою.