Мистецький путівник по Тримісту

martin-z-wysoka-widok-jest-piexxkniejszy-1200x675.jpg, default, Гонората Мартін, «Вид прекрасніший з висоти», 2015, депозит муніципалітету міста Ґданська в межах Ґданської колекції сучасного мистецтва, фот. © Archi

#мультимедіа

Поміж морем і туристичними атракціями Ґданська, Ґдині та Сопота є цілий архіпелаг мистецьких ініціатив — від великих музеїв до альтернативних виставкових просторів і ефемерних подій. Розповідаємо, куди піти, коли втомитеся засмагати.

Хвиля музеїв

Почати відвідування музеїв Триміста варто з Національного музею в Ґданську та його перлини в короні, триптиха Ганса Мемлінґа «Страшний суд», але голландська класика — це лише початок. Бо філією Національного музею є NOMUS, тобто наймолодший з польських музеїв сучасного мистецтва. «У 2004–2015 роках почала кристалізуватися ідея Польщі як країни, вкритої мережею нових музеїв сучасного мистецтва — від краківського MOCAK-у та торуньских «Знаків часу» (Znaki Czasu), через MSN у Варшаві і аж до Сучасного музею у Вроцлаві. NOMUS — це [...] остання сутність, яку тогочасна музеєтворча хвиля викидає на скелястий берег сучасності», — писав куратор і мистецтвознавець Стах Шабловський у журналі «Szum».

Після кількох років функціонування як інституції в стані творення, NOMUS тепер постійно працює в будівлі на місці колишньої верфі — не без контраверсій, оскільки виріс на руїнах Інституту мистецтва «Wyspa», який був виселений з цього місця. На тлі інших інституцій сучасного мистецтва в країні він вирізняється насамперед своїм «триміським» характером, охоплюючи у своїй колекції всю історію новітнього мистецтва Ґданська, від партизанських операцій на острові Шпіхлерів наприкінці 1980-х до творів Гонорати Мартін.

Живі пам’ятники

Picture display

standardowy (864px desktop)

Капітан Тадеуш Майснер з актрисою Ельжбєтою Чижевською та артистами оркестру «Мазовія» на борту судна «Баторій», 1963 р., фот. Флоріан Сташевський / Музей еміграції в Ґдині

Picture image

1_batory_floriana_staszewskiego_0.jpg

Щільність історії та особистих оповісток в районі між Ґданською верф’ю та портом Ґдині настільки висока, що його також довелося заповнити історичними музеями. На хвилі так званих наративних музеїв, які поєднують захопливу сценографію з класичною презентацією артефактів і охоче використовують відео, звук і численні інтерактивні елементи, на Ґданській верфі було засновано та відкрито для відвідувачів у 2014 році Європейський центр солідарності. Монументальна споруда, що за формою нагадує корпус корабля, вкритий іржею, також є виразною спорудою, яка сама по собі є своєрідним пам’ятником.

Подібним шляхом пішли і творці відкритої роком пізніше постійної експозиції Музею еміграції в Ґдині. І в цьому випадку частиною історії є сама будівля, але цього разу це історична споруда — колишній Морський вокзал, модерністський будинок у серці порту, зведений як візитівка новітньої міжвоєнної Польщі. У місці, звідки трансатлантичні кораблі десятиліттями виходили в море, можна побачити єдину в країні музейну історію, присвячену питанню міграції, яка дедалі більше впливає на образ Польщі та світу. Програма Музею еміграції також є доказом того, як ефективно можна поєднувати завдання історичного музею з презентацією сучасного мистецтва — від окремих, тимчасових «доповнень» до постійної експозиції, а також до амбітних міждисциплінарних проектів. Серед останніх можна згадати «Клімакс» — розповідь про стосунки між людьми та природою, яка виходить поза рамки антропоцентричної перспективи і заснована на історії польських мігрантів, які прибували до Латинської Америки на межі ХІХ-го та ХХ-го століть.

Публічне мистецтво

Picture display

standardowy (864px desktop)

Ґданськ, «Заспа», вул. Скажинського 6F. Фреска Пьотра Швабе представляє фрагмент картини «Страшний суд» Ганса Мемлінґа, фот. Ян Русек / Agencja Gazeta

Picture image

murale_jr_28082017_002.jpg

На музейних презентаціях усе не закінчується — в Ґданську мистецтво також регулярно виходить на вулиці. Більше того, саме тут можна знайти ледь не хрестоматійні приклади ефективної реалізації ідей, які деінде легко перетворюються на локальні проблеми, а не на атракції. Одним із них є «Колекція монументального живопису в Заспі» — це майже шістдесят муралів, створених з кінця 1990-х до середини 2000-х років у рамках кількох фестивалів «Monumental Art».

У той час як деякі польські міста вражені хворобою «муральозу», «Заспа» є гордим прикладом продуманого втручання в цілісний простір житлового масиву модерністських стінописів, з відсилками до контексту місця та в діалозі з його мешканцями. Це також унікальна колекція робіт багатьох художників, які були ключовими для місцевого середовища протягом останніх кількох десятиліть: від Павла Паулюса Мазура, пов’язаного з Totart — найважливішою мистецькою формацією в Ґданську на межі 1980-х і 1990-х — аж до Маріуша Вараса та Мацєя Салямона.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Фестиваль «Наративи» #12, Ґданськ 2021, інсталяція Качі Олівової, фот. Стен Баранський

Picture image

narracja_12_instalacja_kaci_olivovej_foto_stan_baranski.jpg

Подібно до того, як «Заспа» показує, що мурали можуть бути чимось більшим, ніж просто привабливим камуфляжем занедбаних будівель, фестиваль «Наративи» доводить, що мистецтво в публічному просторі може мати більші амбіції, ніж просто гарне тло для селфі. Фестиваль, організовуваний протягом майже півтора десятка років Інститутом міської культури та Ґданською міською галереєю, спочатку шукав власну формулу, а його еволюція також відображає розвиток мислення про сам формат мистецького фестивалю в публічному просторі — від декорування міських територій до критичного осмислення їхніх контекстів.

Нині фестиваль відбувається восени в чергових районах міста, часто далеко від туристичного центру, а ефемерні роботи, створені в його рамках, дозволяють дізнатися про історію, яка сформувала ці райони, та поміркувати про їхнє можливе майбутнє. А також про майбутнє у більшому масштабі — зокрема, 2021 року фестиваль, підготовлений Пьотром Сікорою та Каріною Коттовою, запропонував зазирнути на кілька десятиліть уперед і поставити запитання, чи прямуємо ми до кліматичної антиутопії, в якій Ґданськ поглине море, чи, однак, до життєрадісного бачення сталого розвитку прямо з солярпанківських романів.

Ґрасс, дизайн і наука

Picture display

standardowy (864px desktop)

Ґюнтер Ґрасс, «Про що я пишу», літографія, фот. Колекція Ґданської міської галереї

Picture image

gunter_grass_o_czym_pisze_ggm.jpg

До найцікавіших ініціатив Ґданської міської галереї (GGM) також належить ще один щорічний фестиваль — «Ґрассоманія». Автора «Бляшаного барабана», безсумнівно, добре пам’ятають і шанують у рідному місті, але його візуальна творчість залишається в тіні літературних досягнень лауреата Нобелівської премії. Графіку, малюнки та скульптури Ґюнтера Ґрасса також можна побачити під час виставок в одному з відділень GGM під патронатом самого творця, де його роботи оживають у діалозі з творчістю сучасних художників.

Подібно до того, як «Наративи» та «Ґрассоманія» є флагманськими фестивалями GGM, інша міська громадська установа в Ґданську, Центр сучасного мистецтва «Лазня»», вже понад десять років приваблює глядачів проектом Art+Science Meeting. Анімаційний проект Ришарда В. Клущинського є одним із найкращих можливих джерел знання про перетини мистецтва та науки для тих, хто цікавиться новітніми технологіями та їх мистецьким потенціалом. І водночас освіжаючим візуальним досвідом, оскільки під час Art+Science Meeting медіа, які зазвичай представлені в галереях, замінено біотехнологіями, нанотехнологіями та штучним інтелектом.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Фестиваль «У межах Сопоту», 2021, вид на виставку, фот. Кацпер Скочиляс

Picture image

20210906-ffwrs-2021-dokumentacja-wystaw-pgs-sopot-fot.-kacper-skoczylas-ssf-wfh-52.jpg

Пропозиція фестивалів у Тримісті не закінчується на Ґданську. Фестиваль фотографії «У межах Сопоту» щороку відбувається у Державній галереї мистецтв у Сопоті у вересні. Хоча в загальнонаціональному масштабі це не така популярна подія, як краківський «Місяць фотографії» і лодзький «Фотофестиваль», вона не поступається їм за амбіціями. Сопотський фестиваль від інших фотоподій відрізняє передусім сильний акцент на програмі резиденцій. Власне індивідуальні покази резидентів і резиденток, запрошених до Сопота, серед яких можна згадати Рафала Міляха, Тадеуша Рольке, Сашу Курмаза, Діану Лельонек і Вероніку Ґенсіцьку, складають кістяк його програми.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Вілла Юнке на вул. Ґойки 3 у Сопоті, фот. Боґна Коцюмбас / Архів Goyki 3

Picture image

2867867-przyszla-siedziba-art-inkubatora-willa-junckego-przy-ul-goyki-3.jpg

Goyki 3 Art Inkubator також віднедавна відроджує сопотську сцену. Нова інституція, розташована в історичній віллі Юнке, організовує виставки та резиденції для художників, письменників, перформерів і музикантів.

Тимчасом Ґдиня влітку перетворюється на тимчасову столицю дизайну. Під час організовуваних у липні Gdynia Design Days відбуваються виставки, майстер-класи та дискусії на теми, пов’язані з дизайном у ширшому контексті. Зокрема, у 2022 році подія була поверненням до витоків — її гаслом було «спільне море», що відсилає до тем, пов’язаних із місцевою ідентичністю, економікою, а також викликами, що випливають із необхідності захисту Балтійського моря.

Незалежна сцена

Video embed

Panowie, robimy napad na bazar - dokumentacja performansu

Живучість мистецького середовища вимірюється не лише великими музеями та фестивалями, але, перш за все, низовими та незалежними ініціативами. Одним із таких місць із найдовшою історією є ґданська «Колонія художників», яка колись діяла на території верфі, а тепер розташована у Вжещі та має філію в Нижньому Місті. Колонія починалася як перша мистецька ініціатива на верфі, надаючи молодим митцям простір для студій і можливість дебютувати на виставках — серед інших, там починали Маріуш Варас і Анна Вітковська. Сьогодні «Колонія художників» — це виставковий простір, який поєднується з місцем зустрічей, а водночас — читальний зал, кав’ярня та магазин з пластинками. Проте її серцем залишаються мистецькі експерименти. Зокрема, одним з проектів, реалізованих у червні 2022 року за ініціативи Сильвестра Галушки, є «Чорна кімната» — серія звукових шоу, що складаються з творів, замовлених у таких митців як Бартош Заскорський та Антоніна Новацька.

Незважаючи на поточні зміни — задокументовану Міхалом Шляґою в довготерміновому фотопроекті «Верф» деградацію ландшафту верфі та входження в нього сучасних забудовників, — Ґданська верф все ще залишається живильним середовищем для нових мистецьких ініціатив. Однією з них є «Колектив Погода»: хоч існує віднедавна, але ним керують творці з великим досвідом, зокрема згаданий вище Маріуш Варас, а також Єжи Богдан Шумчик, Тоня Уґву та Даніель Собанський. З їхньої ініціативи розвалений простір павільйону 49А стає місцем для тимчасових виставок, наприклад, Норберта Дельмана, а перший поверх колишньої телефонної станції — і колишньої резиденції «Колонії художників» — зовнішньою галереєю типографії.

Однією з найдинамічніших молодих ініціатив у Ґданську є UL («Вулик») — відповідно до своєї назви, що відсилає до бджільництва, він об’єднує цілу групу митців і теоретиків. UL організовує як класичні виставки, так і міні- фестиваль перформансу Kick Off Perfo, а також віртуальні заходи — наприклад, цифровий перформанс Франека Важива «Панове, ми робимо набіг на базар». На брак критичного осмислення подій на місцевому просторі UL також реагує виданням власного критично-мистецького часопису «Локальний дискурс» із промовистим гаслом «Виставки, події, радість і відстій у Тримісті».

Переклад: Марія Шагурі

Мова Ukrainian