Композитори та музиканти справді відіграли у цьому не останню роль. В добу формування ідеї національних держав представники націй, яким омріяну державність вибороти не поталанило, писали національні гімни, щоб підкреслити: їхні народи не загинули, а й далі існують щонайменше у сфері прагнень і стремлінь (так було зокрема із гімнами Польщі та України). І навпаки, інші представники музичного цеху відкидали національну ідею як застарілу та певною мірою небезпечну і мислили глобальними категоріями, прагнучи щастя для всього людства — це відомо нам з «Інтернаціоналу».
Врешті-решт, як усе на світі, ідея протестної пісні досягла етапу масової популяризації (практично кожен охочий міг у будь-який момент послухати конкретний музичний твір) та комерціалізації (виявилося, що крім престижу, на такій діяльності можна непогано заробити). Завдячуємо це передовсім американцям.
На початку ХХ століття в США сформувався новий музичний жанр — так званий протест-сонґ. Згідно з визначенням, це «пісня з течії заангажованої музики, яка фактично є маніфестом проти певного соціального явища, наприклад, війни або злиднів».
Піонерами протест-сонґів були Вуді Ґатрі та Піт Сіґер. Вершину популярності цей жанр завдячує середовищу гіппі і таким стовпам рок-музики, як Боб Ділан чи Пінк Флойд. Сприяли цьому політичні (війна у В'єтнамі) та соціальні (flower power, сексуальна революція тощо) умови 60-х років ХХ століття.
Американські війська вийшли з В'єтнаму в неславі, а західна цивілізація пройшла радикальні зміни, проте пісні протесту не вмерли, лише змінили адресата. Скажімо, Марвін Ґей протестував проти соціальної несправедливості, Джеймс Браун проти расизму, Джонні Пейчек проти загребущих роботодавців, гурт The Clash» проти «фашистського капіталізму», Морріссей проти споживання м'яса, Гарт Брукс проти гомофобії, гурт Твістед Сістер проти авторитетів, а гурт Грін Дей проти «моральної більшості».
“Gdzie dwóch Polaków, tam trzy zdania”
А що з польськими протест-сонгами?
Заміщене вище популярне польське прислів'я однозначно вказує на те, що поляки не ангели, що вони полюбляють і вміють посперечатися. Те ж саме стосується протестів, тим більше, що в історії Польщі було вдосталь причин для такого роду діяльності (міжусобна боротьба шляхецьких фракцій, поділи Польщі, німецька окупація, епоха “реального соціалізму” тощо). Не дивно, що пісні з текстами, спрямованими проти когось або чогось, з давних-давен відкладаються у пластах польської культури. На потреби цієї статті обмежмося ХХ та ХХІ сттоліттями — нижче читач знайде суб'єктивну десятку польських протест-сонгів з цього періоду (у хронологічному порядку).
Перша бригада
Насправді це не протест-сонг, а заклик до боротьби за незалежність. Однак у тодішніх історичних умовах (початок ХХ століття) така мета рівнялася незгоді на поділ Польщі силами Російської й Австо-Угорської імперій та кайзерівської Німеччини.
Цікава історія і свого роду еволюція цього твору. Спочатку він вважався піснею І бригади Польських легіонів, очолюваних Юзефом Пілсудським (брали участь у І світовій війні на боці Троїстого союзу). Після того, як Польща виборола незалежність та перемогла у війні з більшовицькою Росією, у міжвоєнний період (1920 — 1939) солдати маршала Пілсудського вважали її майже офіційним гімном. Дехто пропонував навіть поєднати в тексті гімну Польщі “Першу бригаду” з “Мазурком Домбровського”. Врешті 14 серпня 2007 року міністр оборони спеціальним розпорядженням признав марш “Ми, перша бригада” репрезентативною піснею Війська Польського.
Мелодія пісні — так званий Келецький марш № 10, автор — ймовірно, капітан Анджей Бжухаль-Сікорський, капельмейстер І бригади Польських легіонів. Текст пісні творився спонтанно, на квартирах та в окопах. Цікаво що його авторів остаточно встановили лише рішенням полюбовного суду — ними виявилися полковник Анджей Халацінський, літератор, та офіцер легіонів Тадеуш Бернацький. Ще цікавіше, що в перші післявоєнні роки Галацінський заперечував, що він співавтор тексту пісні, і лише згодом признався до цього, пред'являючи необхідні докази.
My, pierwsza brygada (або Legiony або Legiony to żołnierska nuta).
Музика: Andrzej Brzuchal-Sikorski, текст: Andrzej Hałaciński i Tadeusz Biernacki.
Перша офіційна версія: літо 1917 року
Сокира-мотика
Стилізований під вуличну пісню супер-хіт окупованої гітлерівцями Варшави, інших міст Генеральної губернії та партизанських загонів. Жартівлива на перший погляд пісенька влучно і зрозуміло для найпростішого навіть слухача описує жахи нацистської окупації - “шваби не дають жити”, а їхня вища “культура дозволяє полювання” на людей як у білий день, так і вночі.
Автори (тоді анонімні, що не дивує) були просто шоковані популярністю свого твору. Писали про наболіле, проте не сподівалися, що влучать у десятку.
Історія й тут дописала пуенту. У 2010 році, після смерті журналістки Анни Яхніни, її рідні, переглядаючи архів померлої, знайшли у ньому докази, що саме вона була автором оригінального тексту пісні (існує кілька варіантів, при чому найдовший з них має 27 куплетів!).
Пісня Siekiera, motyka увійшла в канонічну вже збірку Zakazane piosenki (“Заборонені пісні”) і була використана в однойменному кінофільмі.
Siekiera, motyka. Музика: на базі мелодії пісні Co użyjem, to dla nas 1917 року, текст: Anna Jachnina. Перша публікація: в рамках збірки Zakazane piosenki, 1945.
Дивний світ
Чимало людей у Польщі саме композицію Чеслава Нємена Dziwny jest ten świat (“Дивний цей світ”) вважає першим польським протест-сонгом (у західному розумінні). Твір має універсальний текст, сенс коротко можна передати так: наш світ дивний, в ньому повно зла, та людей доброї волі більше, і саме вони переможуть.
Згадана універсальність принесла позитивний ефект як для пісні, так і для автора. У 1967 році, на Фестивалі польської пісні в Ополі, він став лауреатом нагороди шефа Радіокомітету Влодзімєжа Сокорського. Парадоксально, теоретично протестний твір партійне керівництво нагородило за “ідейні цінності в тексті пісні”.
Посереднім доказом того, що корифей польської сучасної музики, покійний Чеслав Нємен вмів завоювати симпатію різної публіки, є факт, що інший його хіт, “Сон про Варшаву” (
Sen o Warszawie), щотижня багатотисячним хором співають вболівальники на стадіоні варшавської “Легії” - це гімн їхнього клубу, без якого не може обійтися жодний матч.
Czesław Niemen. Dziwny jest ten świat. Альбом: Dziwny jest ten świat. Дата виходу: 1967. Лейбл: Polskie Nagrania „Muza”.
Природа телебачення
Товариш Щепаньскі, шеф Польської Телевізії в епоху ПНР, між іншим в період “Солідарності” та воєнного положення, мав наступне професійне кредо: “Телебачення — це коли ти щодня забиваєш мільйон цвяхів у мільйон дошок”.
Саме про це і йдеться в пісні кабаре-тріо “Салон Незалежних” (Salon Niezależnych). Твір не має відверто протестного характеру, це скоріше сатира й контестація. Екран, що кормить глядача сюжетами типу “собаки-передовики, які виконують план викривання точок самогонників” чи “як правильно намащувати хліб маргарином” (бо масла нема в продажі) — це була ідеальна метафора маразматичного суспільного ладу і його пропагандного рупора — телебачення.
Такий репертуар приніс неабиякий успіх. “Салон Незалежних” виборов між іншим гран-прі Фестивалю ФАМА в 1971р. та кілька призів Фестивалю студентської пісні у Кракові в 1972 р.
Невдовзі засновники “Салону”, представники інтелігентської молоді Яцек Клейфф, Януш Вайсс i Міхал Тарковскі заплатили за свою “наглість” - у 1976 році влада заборонила їхні виступи (формально за підписання ними так званого Листу 59 — протест проти змін у Конституції ПНР, між іншим параграф про керівну роль партії та вічну дружбу з СРСР).
5 грудня 1998 р. в Студії Польського Радіо ім. Агнєшки Осєцької відбувся бенефіс Salonu Niezależnych.
І ще одна мало оптимістична констатація. Telewizja вперше прозвучала у 1972 р. Сьогодні достатньо увімкнути телевізор на кілька хвилин, щоб зрозуміти, що мало-що змінилося.
Salon Niezależnych. Telewizja. Перше виконання: 1972 р.
“A mury runą...”
Беззаперечний №1 серед польських протест-сонгів, в першу чергу тому, що він невідривно асоціюється з рухом “Солідарність”, Серпнем-1980 і так званим “карнавалом “Солідарності”, а також з воєнним положенням, репресіями і надіями на кардинальні позитивні зміни. Проте задумувалося це трохи інакше...
Як розповідає автор пісні, Яцек Качмарскі (Jacek Kaczmarski), у 1978 він мав нагоду послухати каталонського барда Льюїса Льяка (Lluís Llach), разом з яким приспів співало 10 тисяч слухачів. Пісня називалася L'Estaca (“Стовп”), у тексті йшлося про те, щоб вирвати титульний стовп, до якого прив'язані люди. Качмарскі вирішив написати власний текст до мелодії Льяка.
Пісня Льяка мала величезний успіх у Каталонії, де стала одним із символів протесту проти франкістської влади. Пісня Качмарського — аналогічно у Польщі, хоча й не такою була задумка її творця.
Початково Mury були фрагментом спільної програми Качмарського з Пшемиславом Гінтровським (Przemysław Gintrowski) та Збігнєвом Лапінським (Zbigniew Łapiński), яку вони виконували у варшавському театрі “На роздоріжжі” (Teatr Na Rozdrożu). За словами Качмарського, “Мури” - це щось на кшталт міні-ораторії про обмеження людини як одиниці, при чому обмеження будь-якого роду — від політичних до екзистенційних, від індивідуальних до суспільних — що випливають з людської натури”.
Однак невдовзі настав “карнавал”, а після нього воєнне положення. Попри жорстку цензуру, пісні Качмарського, Гінтровського і Лапінського здобули величезну популярність — і так народилася легенда трьох бардів “Солідарності”, а її невід'ємною частиною стали “Мури”.
Jacek Kaczmarski. Mury. Альбом: Mury. Album studyjny Jacka Kaczmarskiego, Przemysława Gintrowskiego oraz Zbigniewa Łapińskiego. Дата виходу: 1981. Лейбл: Wifon.
Веселі конституції
Лех Янерка розпочинав свою музичну кар1єру в кінці 70-тих, у 1979 заснував гурт “Клаус Міттфох” (Klaus Mittfoch), який вважають одним із прекурсорів тогочасної “нової хвилі” в польській альтернативній музиці. Пройшло кілька років, і Янерка вирішив запустити сольний проект. Порівняно з “Клаусом”, музика збагатилася новими інструментами та аранжами, значною мірою завдяки дружині Янерки Божені, яка грала на модульованій електронічно віолончелі. Водночас вимова творів суттєво не змінилася. Як і раніше, індивідуалізм ішов у парі з нон-конформізмом і прагненням абсолютно вільного самовиразу. Зрештою, достатньо привести повністю коротенький текст пісні Konstytucje, щоб усе стало ясно.
Są wesołe konstytucje
Które mają jeden cel
Chcą oddalić rewolucję
Ale my to mamy gdzieś
Dokładnie tam
Są przewrotne rezolucje
Które mają zgubną treść
Nikt ich nigdy nie przeczyta
Ale my to mamy gdzieś
Dokładnie tam
Lech Janerka. Konstytucje. Альбом: Historia podwodna. Дата виходу: 1986 р. Лейбл: Tonpress KAW.
Культова Польща
Чесно кажучи, одного цього виконавця вистачило б на дві, а то й на три десятки протест-сонгів. Казік Сташевський (Kazik Staszewski) вже давно й цілком заслужено тішиться статусом інституції на польському музичному ринку. Сташевський є засновником та лідером таких колективів, як Kult, Kazik Na Żywo, El Dupa i Zuch Kazik, а крім цього, записує й концертує соло та приймає участь у фільмовій чи продюсерській діяльності. На концерти його гуртів люди приходять з дітьми, а дехто вже і з внуками. Гурт Kult довгий час вважався “совістю польської рок-музики”, хоча його лідер не погоджувався з цим і неодноразово заперечував у притаманній йому безкомпромісній манері.
Казік Сташевський уважно спостерігає за польським суспільно-політичним життям, що знаходить своє віддзеркалення у його текстах — саме звідси навал протест-сонгів переважно політичного забарвлення. Дойшло навіть до того, що музиканти, яким доводилося співпрацювати з Казіком, закидали йому, що “він не кохає музику як таку, вона для нього — лише спосіб виразити щось діаметрально інше”.
Пісня Polska (відома також під назвою Mieszkam w Polsce) була написана у 1987 році, і спочатку слухачі знали її виключно з концертів — цензура заборонила запис. В рамах альбому Polska вийшла лише у 1989. В тексті образно описано занепад ПНР — брудні пляжі, забльовані тротуари, просмерджені вокзали, релігійне лицемір'я, безголов'я і агресія міліції та охорони на концертах, а також повсюдне беззаконня.
Kult. Mieszkam w Polsce. Альбом: Tan. Дата виходу: 1989. Лейбли: Polton (LP, MC, CD) i S.P. Records (CD, MC).
„Liryczną bójkę wszczynam”
DJ 600V, справжнє ім'я і прізвище Себастіан Імбєрович (Sebastian Imbierowicz) – польський репер, ді-джей, звукорежисер і продюсер. Навчався на фізичному факультеті у Варшаві, паралельно був ді-джеєм та промоутером репу і хіп-хопу. Завдяки фаховим знанням та знайомості апаратури став одним з перших професіональних продюсерів реп-альбомів.
Композицію Nie jestem k...wa biznesmenem також не можна вважати класичним протест-сонгом, це скоріше життєве кредо когось, хто знає, що йому не буде легко, а проте не боїться здійснювати свої мрії — бо це найголовніше.
Протестним є фон пісні — трагічна ситуація випускників ВУЗ-ів, для яких єдиний вихід — різного роду “комбінації”, проблеми, що нагадують гідру з її відростаючими головами, надмір доказів того, що “тільки бабло пхає все вперед”.
Як пристало на реппера, DJ 600V не уникає вульгаризмів (сама назва пісні чи приспів), паралелей з заокеанським репом (виконавці якого хваляться грошима, дорогими авто, приватними гелікоптерами і так далі). З другого боку, в тексті з'являються й доволі поетичні фігури, а на перший план висовується констатація: “широкий в штанах, не плечах, вдаюсь у ліричну бійку”.
Словом, навмисне неотесана, агресивна за формою та несподівано дозріла за змістом реперська робота Made in Poland.
DJ 600V. Nie jestem k...wa biznesmenem (feat. HaiHaieR). Альбом: V6. Дата виходу: 21.08.2001. Лейбл: P.R.X.
Зброя інтелігент-пролетаріату
Гурт Cool Kids of Death, очолюваний фронтменом Якубом Вандаховичем (Jakub Wandachowicz), на початку ХХІ століття стрімко увірвався на польську музичну сцену та наробив на ній чимало галасу — в прямому і в переносному сенсі.
Безкомпромісним був як звуковий, так і вербальний переказ команди — прості ріффи, “брудні” гітари, агресивний вокал Кшиштофа Островського (Krzysztof Ostrowski). Титульні “пляшки з бензином та каміння” Cool Kids of Death піднімали на так званий естеблішмент — популярних телеведучих, корифеїв журналістики, керівництво рекламних агентств тощо. А за що? За те, що вони, м'яко кажучи, єдиним життєвим орієнтиром обрали прагматизм, практично втрачаючи вміння підтримувати звичайні людські відносини, співчувати, довіряти й вибачати. Словом, новітня версія Кодексу Хаммурапі, “підстрижена” під новий, технологічно-рабовласницький світ.
Критики писали про “пластиковий бунт випещених інтелігентів”, крутили носами і старші колеги по гітарному ремеслу, проте публіка (звичайно, молода) сприймала CKoD зовсім інакше. Мабуть, для неї плюсом було те, що гурт походить з Лодзі — колись відомої з творчості Владислава Реймонта “землі обітованої”, у ПНР столиці польської текстильної галузі, а в ІІІ РП такої собі чорної діри, що асоціюється з безробіттям та показним букетом соціальних проблем. Отже, інтелігенти не інтелігенти, а хлопці (принаймні в уяві фанів) стопроцентно знають, що життя — не малина...
Фінал? За що боролись, на те й напоролись. Гурт Cool Kids of Death, здобувши славу борців проти естеблішменту, швидко став одним із найпопулярніших бендів у Польщі, після чого плавно перекочував у табір противника. А мейнстрім проковтнув і виплюнув молодих бунтівників — про це розповідає фільм Generacja C.K.O.D. в режисерії Пьотра Щепанського (Piotr Szczepański).
Cool Kids of Death. Butelki z benzyną i kamienie. Альбом: Cool Kids of Death. Дата виходу: 24.06.2002. Лейбл: Sissy Records.
Торпедою в політкоректність
„Люкс-торпедами” у міжвоєнній Польщі (30-ті рр. ХХ ст.) називали новочасні вагони, що мали аеродинамічні форми та були оснащені потужними двигунами внутрішнього згоряння. “Люкс-торпеди” виконували функцію швидких міжміських потягів. Одна із них у 1936 р. встановила непобитий і досі (!) рекорд — проїхала маршрут Краків — Закопане за 2 години 18 хвилин.
Не дивно, що саме таку назву обрав для нового музичного проекту Роберт “Літца” Фрідріх (Robert „Litza” Friedrich), один із корифеїв польського хеві-металу.
“Літца” грав у таких командах, як Turbo, Creation of Death, Acid Drinkers чи Flapjack. У середині 90-тих пройшов дві операції серця, і це, ймовірно, змінило його світогляд. “Літца” покинув металістів і зосередився на виступах у гурті Kazik Na Żywo, а також у команді 2Tm2.3, що грала “християнський рок”. Крім цього, він ініціював ансамбль Arka Noego, в якому виступали діти (в тому числі його власні) і який також мав християнський репертуар. Додаймо, що Роберт Фрідріх став членом неокатехуменальної спільноти Римокатолицької церкви.
Luxtorpeda була заснована в 2010 році, і завдяки перфектній комбінації хеві-металу з християнським посланням здобула шалену популярність — твори жорсткого, теоретично нішового гурту цілими тижнями утримувалися на перших місцях хіт-парадів.
Композиція Persona non grata – критика абсурдів “прогресивної” ідеології загалом та політкоректності як її основного принципу/інструменту зокрема. “Перший декрет зрівняв усі права, відомо, що може ведмідь, а що трава. Зранку ті, що права попирали, ведмедям сходили з дороги, а траву топтали” - співає Фрідріх. І продовжує: “Вранці лінчували різника — брутально краяв мясо на порції, а вночі ті самі доброчинці легалізували для людей аборти”.
Luxtorpeda. Persona non grata. Альбом: A morał tej historii mógłby być taki, mimo że cukrowe, to jednak buraki. Дата виходу: 1.04.2014. Лейбл: S.D.C.
Автор: Олександр Городецький
Олександр Городецький (Aleksander Horodecki) – випускник Академії Народного Господарства (SGGW) у Варшаві. Перекладач, співпрацює з польськими недержавними організаціями.