«Капустинка з кремом» або «профітрольчик»

«Капустинка з кремом» або «профітрольчик» – польська мова кохання

edward_hartwig_zakochanie_.jpg, default, Едвард Гартвіґ, «Закохані», 1982, фот. Edward Hartwig/Biblioteka Narodowa Polona, «Капустинка з кремом» або «профітрольчик» – польська мова кохання

#мова і література

Жінки – «киці», а чоловіки – «ведмедики». Саме так поляки найчастіше звертаються до своїх коханих. Крім того, вони використовують пестливі форми, присвійні займенники та солодкі словечка. Що ж на це кажуть польські письменники? А мовознавці?

Американський психотерапевт Гері Чепмен визначає п’ять мов любові: спільно проведений час, подарунки, готовність допомогти, фізичний контакт (дотик, притуляння), але передовсім – ніжні слова. Невже вишукана мова може бути афродизіаком?

Кохає, любить, милує

Мовознавці давно шукають відповідь на запитання, що таке любов, і їхні відкриття часто дивують. Загляньмо в словник. У польській мові іменник miłość (любов) у близькому до сучасного значення (глибоке почуття) трапляється ще з XV століття. Дещо раніше він з’являється в релігійних творах у значенні «милосердя», «благодать» і «жалість». Прихильником саме такої етимології є Францішек Славський. Він також стверджує, що праслов’янська форма *milostь походить від прикметника «miły» (милий), який, своєю чергою, походить від дієслова «mijać» (минати, проходити). Це означало, що мила людина – це та, «мимо якої можна пройти спокійно, не оголюючи зброю». Інший видатний мовознавець Александр Брюкнер вказує на схожіть слів «miły» і «mir» («мир»). Не дивно, що психологи пов’язують любов з відчуттям безпеки.

Милує той, хто «має сердечні почуття», хто кохає. Інше польське слово, яке означає любов, – «kochanie» – має багато спільного (також у мовному контексті) з дотиком. Ймовірно, слово «kochanie» походить від праслов’янського *kosati, що перекладається як «легкий дотик, погладжування». Тому це поняття, мабуть, пов’язане з насолодою, ласкою та турботою. У XVI столітті Кресенцій писав: «Przy rzekach bystrych bardzo rzadko kocha się drzewo płodne», тобто «Біля швидкоплинних річок дуже рідко виростає (kocha się) родюче дерево».

У сучасному значенні слово «kochać» з’явилося в польській мові в XVII столітті, коли в літературі настав розквіт любовно-еротичної тематики. Представниця епохи пізнього бароко поетеса Антоніна Немірич (Неміричова) писала вірші, що наслідували придворні розмови:

Пані: Дивлюся на тебе очима люб’язними,

Листа ти читаєш від діви прекрасної.

Кавалер: Тобі, моя пані, листа я складаю,

Бо лише тебе я одну величаю.

["Pod damą patrzającą na kawalera list do niej ordynującego"]

Picture display

standardowy (864px desktop)

Жінка з квіткою та перлами в руці та чоловік, який цілує її в плече, 1920-1930 рр., фот. Biblioteka Narodowa Polona

Picture image

kobieta_z_kwiatkiem_w_reku_i_perlami_i_calujacy_ja_w_ramie_mezczyzna.jpg

У XIX столітті такого кавалера могли назвати «коханцем», тобто людиною, яка любить чи яку люблять. Так, герой роману Юзефа Коженьовського «Тадеуш Безіменний», який завдяки своїй рішучості та відвазі став kochankiem całego pułku, був всього-на-всього «улюбленцем всього полку». Професор Єжи Бральчик у своїй книжці «Покохавши» («Pokochawszy») пояснює: «Якщо колись kochanek і kochanka (коханець і коханка, чи любка) були словами прекрасними й піднесеними – «Бачиш, голуб і голубка, / Срібно їм струмок дзюркоче; / Покохавши, ввійде любка / В дім відлюдника охоче» («Дзяди», переклад Віктора Гуменюка), то через деякий час словом «коханець» почали позначати певні нелегальні стосунки.

У романі «Ночі і дні» Марії Домбровської Боґуміл звертається до Барбари «moja kochana» («моя кохана»), а професор Ян Мйодек вважає, що слово «kobieta» («жінка»), найімовірніше походить з тосканського діалекту й означає особу, яка любить, коли її торкаються та обіймають. «Отже, в жінці етимологічно закладено аспект кохання та дотику», – наголошує він в інтерв’ю для видання «Gazeta Wyborcza».

У польській мові слово «kochanie» пройняте пристрастю, на відміну від «lubieniа», що означає лише «симпатію», «прив’язаність», хоча саме це друге слово історично має найтісніший зв’язок із «любов’ю» (зокрема з українським «любов» та німецьким «Liebe»). Ці два слова розрізняв Адам Міцкевич, коли писав про Марилю: «Хоч їй хто «kocham» мовив сто разів, / Не прорікла навіть «lubię». У «Конраді Валленроді» прикметник «luby» був синонімом слова «miły», але вже як іменник став «коханим» – як у творі Александра Фредра:

Колись гарна молодиця

Мило рекла коханкові:

– Дай ми, любий, тую птицю.

Зараз кожна свому мовить :

«Як не хочеш мої згуби,

Крокодила дай ми, любий».

Етимологічно слово «luby» пов’язане з прикметником «lubieżny». Ще у XVI столітті так говорили про когось милого і красивого, а сьогодні це слово не викликає приємних асоціацій (сучасне його значення – «хтивий»). Польською «закохатися» - це ще й «zadurzyć się w kimś», що небезпідставно асоціюється – принаймні лінгвістично – з дурістю (праслов’янське *duriti – «викликати стан сильного хвилювання, сп’яніння, запаморочення». У XVI столітті «durować» означало «божеволіти, втрачати глузд»).

Ласкаві словечка

Кохання виробило власну мову. Інтимні прізвиська, які люди дають найближчим людям (найчастіше коханим, а також членам сім’ї та друзям), по-науковому називають афектонімами. Це не універсальне мовне явище, адже ефектоніми відсутні у мовах Південно-Східної Азії. Цей термін може викликати неоднозначні асоціації, наприклад із вчиненими в стані афекту злочинами. Воно походить від латинського «affectus», що означає «почуття». У польській мові є навіть окремий словник афектонімів – «Ласкаві словечка» («Czułe słówka») Мірослава Банька та Аґнєшки Зиґмунт. Ці слова найчастіше вживають у кличному відмінку разом із займенниками та у зменшувально-пестливій формі. Завдяки м’яким приголосним «ć», «dź», «ń», «ś», «ź» вони звучать ніжно й заспокійливо, як у «Портреті» Славоміра Мрожека:

Анабелла – (за лаштунками) Анатоль!

Анатоль – Так, кицю! Зараз приїду!

Автори «Ласкавих словечок» пояснюють:

При вимовлянні цих звуків язик зміщений до передньої частини ротової порожнини, така артикуляція у багатьох мовах світу є типовою для слів, які позначають маленькі предмети, маленьких тварин і дітей. […] Маленькі діти викликають у нас ніжність, батьківські інстинкти – у ссавців це вроджена риса, оскільки і людям, і тваринам вона потрібна для виживання.

У природі ніщо не щезає

Picture display

standardowy (864px desktop)

Подружжя на тлі пейзажу, 1900-1920 рр., фот. Biblioteka Narodowa Polona

Picture image

para_na_tle_pejzazu_pap.jpg

Закохані найчастіше використовують «тваринні» прізвиська. Польське наукове видавництво (PWN) провело опитування інтернет-користувачів на тему афектонімів, результати якого показали, що поляки найчастіше звертаються до своїх партнерів традиційним «kochanie» («любий»). Якщо звернути увагу на стать респондентів, то стає досить цікаво. Жінки сприймають чоловіків як приємних на дотик «плюшевих ведмедиків» ("misiaczki", "miśki", "misiuniusie", "misie-patysie" i "niedźwiadki"), а чоловіки своїх коханих – як лестивих, але хижих кішок (kotki, koteczki, kotunie, kociaczki, kotusie), рідше – як мишок. Цю тенденцію, мабуть, підтверджує й література. В есе Тадеуша Бой-Желенського з книжки «Стендаль і Бальзак» автор зазначає, що:

[…] майже кожне речення Бальзака пронизане любовними звертаннями; проте редакторка листів наполегливо їх очищає. Там, де він пише щось на кшталт: «Кошенятко моє, як я тебе люблю», читаємо: «Дорога графине, як я тобою захоплююся»…

У першу десятку найпоширеніших ласкавих прізвиськ обох статей також входить звертання «дзьобику» (dziubku, dziubeńku, dziubasku, dziubulasku) у варіантах написання на «u», «ó» та «о». Історично слово «dziubek» не споріднене з «dziob» («дзьоб»), ні з «dzióbek», а походить від слова «dziubać», що означає «бити чимось гострим, дзьобати». Автори словника афектонімів стверджують, що в польській мові допустимі дві версії, хоча варіант з «ó» нагадує приказку «pić sobie z dzióbków» (буквально: пити один в одного з дзьобиків, тобто жити в подружній ідилії ). Перевагу такій формі надавав й Стефан Жеромський, який у романі «Провесна» запитував: «Де вони його викопали, того негідника Барику? Та ще з таким прізвищем! Чи не так, дзьобику (dzióbku)?»

Якщо говорити про пташині словечка, то пташкою (ptaszyną) називав свою кохану герой роману Марії Кунцевич «Чужоземка»: «Ружонько, скарбе моєї душі, ангеле прекрасний, моя добра дитинко... Глянь, яка чудесна ніч, Пташечко, я найняв карету». А в повісті Ільдефонса Ґальчинського «Ослик Порфіріон, або Клуб святотатців» читаємо: «Іди до мене, зі мною тобі буде добре, голубко моя пречиста». Хоча такі любовні порівняння і метафори поети вживають частіше, вони трапляються й в творах інших літературних жанрів. Іноді їх використовують для створення комічного ефекту, а інколи вони звучать досить ризиковано, як у «Поверненні посла» Юліана Урсина Нємцевича, коли Староста звертається до дружини як до «хробачка» (robaczku).

Рослинні асоціації викликають переважно жінки. Словами «kwiatuszku najmilejszy» («наймиліша квітко»), а також «rybeńko moja złota» («моя золота рибко») Збишко зізнавався у своїх почуттях до Данусі в «Хрестоносцях» Генрика Сенкевича. Ще більш ласкаві слова вклав Рафал Воячек в уста героя твору «Санаторій», коли той з наповненим алкоголем келихом в руці називає свою жінку «stokrotka», тобто «ромашка».

Ти мій!

Picture display

standardowy (864px desktop)

Подружжя на лавці та жінка, що вишиває на стільці поруч, 1900-1920 рр., фот. Biblioteka Narodowa Polona

Picture image

para_na_lawce_i_kobieta_haftujaca_polona.jpg

Хоча кажуть, що любов є або повинна бути безкорисливою, граматика її мови суперечить цьому твердженню. У зверненнях до коханих часто вживають займенник «мій», що є ознакою спроб присвоїти собі об’єкт кохання. «Пробач мені, моя солоденька» («Wybacz mi, moja słodka»), – просить один із героїв «Меча призначення» Анджея Сапковського, демонструючи водночас і розкаяння, і владність. «Ти мій! Ти мій!» – зізнається Дануся Збишеку у згаданому романі Сенкевича. Автори словника афектонімів переконані, що закохані, які хочуть заявити про свою любов на весь світ, ще використовують прикметники (часто у найвищому ступені), щоб підкреслити силу свого почуття. Ось чому в польській мові так багато «єдиних» («jedynych»), «наймиліших» («najmilszych»), «найпрекрасніших» («najpiękniejszych») чи «найдорожчих» («najdroższy»). Коли ми чуємо такі слова, як «скарбе» («skarbie»), «золотце» («złociutka»), «перлинко» («perełko»), то усвідомлюємо, наскільки цінною для когось є інша людина.

Справжні романтики черпають натхнення з казок та від надприродних істот. Як наслідок, маємо: «принцес» («księżniczka»), «принців» («królewicz»), звісно, на білому коні, «богинь» («bogini»), «ангелів» («anioł»), а також «дияволів» (diabełek) і «чудовиськ» («bestia»). Іноді чоловіки називають своїх коханих «лялечкою», і хоча це може звучати по-дитячому, та все ж краще, ніж «бацилка» («laseczka»). Принаймні польською, бо у наших південних сусідів, чехів, слово láska означає «любов», як у збірці фейлетонів Маріуша Щиґеля про Чехію «Láska nebeská» («Неземна любов»). Професор Ян Мйодек у вищезгаданому інтерв’ю також зазначав:

Існує думка, що польська мова кохання вульгарна. Але можна сказати, що добра у світі все ж більше, ніж зла, просто зло галасливіше й помітніше. Насмілюся стверджувати, що з лінгвістичного та стилістичного погляду в мові кохання є більше красивого, ніж вульгарного.

А яке кохання на смак? Крім поширених «ciach» («пиріжків») і «ciasteczek» («тістечок») або, звісно ж, «cukiereczek» («цукерочок»), у польській мові трапляються суперечливі означення. «Пончики» («pączusie») й справді апетитні, але також пухкі, як «клюсечки» («kluseczki») або «фрикадельки» («pulpeciki»). «Paszteciki» («пиріжки») звучить жорстко, а ось «pierożki» («варенички») можуть мати різні начинки, не завжди солодкі. Не все однозначно й з пестливим «ptyś». Польська назва десерту походить від регіональної назви французького тістечка petit chou à la crème, що в буквальному перекладі польською означає «капустинка з кремом» – не найвишуканіше зізнання в коханні, чи не так? То, може, краще не досліджувати походження окремих слів? Або взагалі сісти на мовну дієту й обмежитися фразами на кшталт «найсолодший», як це зробив Жеромський у новелі «В сильцях недолі»?

Переклад: Тарас Лильо

Джерела: Mirosław Bańko, Agnieszka Zygmunt, "Czułe słówka. Słownik afektonimów", Warszawa 2011; Jerzy Bralczyk, Lucyna Kirwil, "Pokochawszy. O miłości w języku", Warszawa 2018; Małgorzata Broszko, "Kocha, lubi, miłuje… O zmianach znaczeń wyrazów związanych (niegdyś) z miłością", online: https://dspace.uni.lodz.pl [dostęp: 6.02.2022]; Mariola Jakubowicz, "Z historii nazw miłości w językach słowiańskich" [w:] "Jezikoslovni zapiski", 23/2017; Dorota Wodecka, "Miodek: Jo ci przaja" [w:] "Gazeta Wyborcza", 31.01.2011.

Мова Ukrainian

польська мова

кохання