Дружини та коханки в польській прозі

nad_niemnem_kuzminski_1986_fototeka.jpg, default, Янек Богатирович (Адам Мар’янський) та Юстина Ожельська (Катаржина Івона Павляк) у фільмі «Над Нiманом» режисера Збіґнєва Кузьмінського, 1986, фот. St, Дружини та коханкив польській прозі

#мова і література

Вогонь кохання не надто часто спалахував на сторінках польської прози. Відверто кажучи, любов там радше тліла. Героїв – як правило, лицарів, повстанців чи вигнанців – поглинали нагальніші виклики, оскільки з огляду на особливості географічного розташування періоди затишшя траплялися в Польщі нечасто і тривали рівно стільки, скільки потрібно було, щоб зализати рани.

Найточніше цю проблему окреслив критик Вільгельм Мах, звертаючись до творчості Тадеуша Конвіцького. Своєю чергою Казімєж Куц записав спостереження Маха і додав у книжку спогадів «Ляпаси і зрізи» («Klapsy i Ścinki» (1999):

Коли [Конвіцький] починав знімати «Поминальний день» («Zaduszki»), я зустрів Вільгельма Маха. Він запитав мене про новий фільм Конви, і коли я не зміг дати вичерпну відповідь, він сказав: «Тоді я вам розкажу сюжет... там буде війна, партизани в Литві, герой – молодий чоловік, звісно, буде і дівчина, вони сподобаються один одному і, як завжди у Тадеуша, їм буде нелегко, він почне до неї залицятися, вони опиняться в ліжку, тут буде ще важче, насамкінець, після довгих мук, ситуація стане безвихідною й доведеться розстібнути ширінку. І знаєте, що тоді відбудеться?... у нього розсипляться гільзи!

Цей анекдот чудово ілюструє багаж романтизму, який тяжіє над наступними поколіннями надвіслянських слов’ян. Однак обов'язки перед батьківщиною не завадили полякам ставитися до ліжка не тільки як до меблів для заслуженого відпочинку. Саме тому ми відважилися підготувати добірку найвідоміших любовних пар у польській прозі.

Болеслав Прус, «Камізелька» (1882)

«Камізелька» Болеслава Пруса – шедевр польської любовної новелістики. І це попри те, що в новелі нема жодного слова, якими описують почуття. Невигадлива історія взята з життя нічим не примітної пари, імена якої невідомі оповідачеві – сусіду в тому ж будинку. Подружжя не бідувало, що було результатом важкої праці. Жінка давала уроки і шила, чоловік до півночі сидів над принесеними з контори паперами. Одного разу в нього відкрилася кровотеча. Лікар, якого привезла жінка, нічого конкретного сказати не міг, а пацієнт із кожним днем втрачав вагу і сили. Одного разу хворий, нарешті, признався жінці у шахрайстві: щоб не турбувати її поганим станом свого здоров’я, вже деякий час він затягував тугіше поясок на жилетці. Поки зрештою не виявив, що вже не повинен це робити, оскільки камізелька з кожним днем ставала все тіснішою. Його ослаблене серце сповнила надія і, хай ненадовго, скрасила його останні дні. Виявилося, що потай від нього дружина підкорочувала хлястик камізельки чоловіка. Таку взаємну відданість у радості й у горі аж до смерті, важко назвати по-іншому, як любов.

Генрик Сенкевич, Трилогія (1884–1888)

Thumbnail — Анджей Кміціц (Даніель Ольбрихський) та Оленька Біллевичувна (Малґожата Браунек) у фільмі «Потоп» режисера Єжи Гоффмана, 1974, фот. Franciszek Kądziołka/Filmoteka Narodowa/fototeka.fn.org.pl

У сюжет кожного роману історичної трилогії Генрика Сенкевича вплетена любовна інтрига, героями якої є дівчина шляхетського роду та лицар. У «Вогнем і мечем» (1884) парою закоханих є Гелена Курцевичувна та Ян Скшетуський, у «Потопі» (1886) — Оленька Біллевичувна та Анджей Кміціц, а в «Пані Володийовському» (1888) — Барбара Єзьорковська та Міхал Володийовський.

У перших двох романах обов’язок обраниць – зберігати силу духу та терпіння, які особливо старанно випробовує Кміціц/Бабініч. У третьому романі стосунки між двома головними героями закінчуються трагічно. Лицарська честь зобов’язує пана Міхала пожертвувати щастям домашнього вогнища. Він гине під руїнами підірваної ним же фортеці в Кам'янці.

У трилогії прекрасна стать рідко виходить на перший план, будучи лише доповненням до славних подвигів воїнів-героїв, які подолали чимало перешкод, перш ніж ступити на поріг сімейної стабільності.

Еліза Ожешко, «Над Німаном» (1888)

Юстина Орзельська, молода героїня «Над Німаном» Елізи Ожешко – дівчина з сім’ї збіднілих шляхтичів, яку виховав дядько, заможний землевласник Бенедикт Корчинський. Завдяки знайомству з малоземельним шляхтичем Яном Богатировичем Юстина починає усвідомлювати ціну простої праці. Вона закохана в Яна й відмовляє претендентам на її руку та серце, які сватають їй опікуни – людям хоч і багатим, але які живуть беззмістовним життям. Ян відповідає їй взаємністю, однак боїться, що такий мезальянс не має шансів на успіх. Юстина терпляче долає упередження рідних і домагається заручин із коханим. Принагідно вдається покінчити з давньою суперечкою між її дядьком Бенедиктом і дядьком Яна Анзельмом Богатировичем.

Це прекрасний приклад реалізованого почуття, яке торжествує над умовностями та стереотипами. Роман Ожешко довів, що героїзм нації варто вбачати не лише в збройній боротьбі, а в щоденній важкій праці на рідній землі. Водночас чітко вираженою особливістю цієї прози є тенденційність: герої поділені на тих, хто працює, і тих, хто паразитує. Як наслідок, розвиток сюжету легко передбачити, і розчарований читач відкладає книжку.

Болеслав Прус, «Лялька» (1890)

Провідний письменник-позитивіст Болеслав Прус описав у «Ляльці» нещасливе кохання заповзятливого купця Вокульського до збіднілої аристократки Ізабели Ленцької. Він створив одну з найвеличніших польських любовних історій між людьми з різних соціальних прошарків, які не спроможні впоратися із загальноприйнятими упередженнями. Вокульський, людина обдарована і діяльна, в очах аристократії, яка втрачала впливи, був простолюдином. Однак у коханої жінки інститут шлюбу асоціювався не з любов’ю, а з матеріальними благами. Вона зневажала залицяльника через його походження.

Вокульський, якого вирізняв здоровий раціоналізм у бізнесі, у сфері почуттів був безпорадним ідеалістом. Засліплений коханням до Ізабели Ленцької, він не зміг розгледіти її справжнє обличчя. Переконавшись, що його обраниця закрутила роман із кузеном Старським, він, як коханець-романтик, кинувся під потяг. У «Ляльці» Пруса кохання, на жаль, стає руйнівною силою.

Генрик Сенкевич, «Quo vadis» (1896)

Класичний приклад кохання, яке долає всі перешкоди: племінні, кастові, соціальні та релігійні. Лігія, дочка царя північно-слов'янського племені лігійців, потрапила до Риму як заручниця. Марк Вініцій був римським військовим трибуном і багатим патрицієм. Юнаком, схильним до насолод за столом і в ліжку, учасником оргій при імператорському дворі Нерона. Закохавшись в Лігію, яка першою наважилася чинити опір його грубим залицянням, він зазнав внутрішньої трансформації. Стежачи за дівчиною, Вініцій дізнався, що вона сповідує християнство – релігію, з якою боровся Нерон, але не видав її, а збагнув значення і силу християнського вчення.

У до того жорстокому римлянинові заговорила совість. Він став захищати Лігію. Після багатьох зусиль, зокрема, прийнявши хрещення, він нарешті завоював її прихильність. Шлях до її серця увінчався шлюбом, звісно ж, в ім'я християнського Бога.

Стефан Жеромський, «Бездомні» (1900)

Томаш Юдим (Ян Енґлерт) та Йоанна Подборська (Анна Негребецька) у фільмі «Доктор Юдим» режисера Влодзімєжа Гаупе, 1975, фот. Stanisław Szymański/Studio FIlmowe "Kadr"/Filmoteka Narodowa, fototeka.fn.org.pl

Йоанна Подборська, героїня роману Стефана Жеромського «Бездомні», була збіднілою шляхтянка. Чуйна й розумна, вона покинула рідну келецьку землю і вела самостійне життя, заробляючи репетиторством. Йоанна закохалася в доктора Томаша Юдима і хотіла створити з ним сім’ю. Молодий, переповнений ентузіазмом лікар походив із нижчих верств суспільства. Його серце полонила ідея покращити життя народу. Вважаючи, що філантропічної діяльності недостатньо, він став прихильником радикальних реформ, через що мав постійні конфлікти з оточенням. З цієї ж причини йому доводилося часто міняти місце проживання.

Незважаючи на свою любов до Йоасі Подборської, він відмовився від свого особистого щастя, щоб повністю присвятити себе боротьбі з несправедливістю. Томаш і Йоасія віддалилися один від одного, що завдало їм багато страждань. Однак жінка нічого не зробила, щоб повернути коханого. Можливо, вона усвідомлювала благородство місії лікаря, хоча, можливо, звинувачувати тут треба її гордість. Це ще один приклад нещасливого кохання.

Генрик Сенкевич, «Хрестоносці» (1900)

У «Хрестоносцях» Генрик Сенкевич зобразив ідеальне кохання героїв, які керуються лицарським кодексом. Дануся, улюблена дочка могутнього й відважного Юранда зі Спихова, дівчина зі свити княгині Мазовецької, стала першим коханням Збишка із Богданця. На знак взаємності вона врятувала його від сокири ката на ринковій площі Кракова – за напад на послів хрестоносців юнака засудили до смертної кари. Врятований не заспокоївся, поки не знайшов свою обраницю, віроломно викрадену посланцями Тевтонського ордену. Він відбив з їхніх рук Данусю, ув’язнену в замку Щитно, щоб принизити її батька – і невдовзі став свідком її загибелі. Мацько з Богданця, стрий і опікун Збишека, знайшов йому відповідну пару. Молода, сильна і безстрашна шляхтянка Яґенка стала другим коханням Збишека.

Владислав Реймонт, «Селяни» (1904)

Яґна Пачесювна (Емілія Краковська) у фільмі «Селяни» Яна Рибковського, 1973, фот. Filmoteka Narodowa, fototeka.fn.org.pl

Якщо говорити про безкомпромісність в темі любові, «Селян» Владислава Реймонта можна вважати абсолютним винятком у польській літературі. Більше ніде ми не знайдемо настільки шаленого і такого, що порушує всі правила, хтивого кохання двох неприборканих темпераментів. Автор зобразив ці почуття без жодних табу, наче і його пером керував тваринний інстинкт.

Сільська красуня Яґна Пачесювна стала другою дружиною найбагатшого господаря в селі, немолодого Мацєя Борини. Оточена неприхильно налаштованими до неї домочадцями, вона погано справлялася з роллю домогосподарки. Невдовзі жінка втратила голову від пристрасті до сина свого чоловіка, Антека Борини, від взаємної любові. Їх навіть не зупиняло те, що в Антека є жінка Ганка і двоє дітей. Їхні палкі почуття помітили не лише найближчі, а й усі члени сільської спільноти. Яґну визнали аморальною, позбавили її честі й віри та вигнали із села. Антек, який після раптової смерті Мацєя став главою сімейства і налагодив стосунки з дружиною, уникнув участі у сільському самосуді.

Стефан Жеромський, «Вірна ріка» (1912)

Героїнею «Вірної ріки» Стефана Жеромського є бідна шляхтянка Саломея Бриніцька, донька старости в Нєздолах, маєтку її дядька. Ризикуючи життям, вона переховувала там пораненого повстанця Юзефа Одровонжа, який відповів взаємністю на її любов. На прохання матері він змушений був виїхати на лікування за кордон. Подальше втручання родички-аристократки, яка вела себе гордовито і нетактовно, було спрямоване на те, щоб молоді люди не зустрічалися. Принижена Саломея добровільно відмовилася від почуттів до врятованого юнака, який не здогадувався про підступність матері.

Марія Домбровська, «Ночі і дні» (1931–1934)

У «Ночах і днях» Марія Домбровська зобразила максимально повну панораму польських доль на межі ХІХ-ХХ століть. Чотиритомна розповідь не могла оминути тему почуттів. Головні герої представляли пару, де протилежності доповнюють один одного. Барбара Остршенська – схильна до рефлексій натура. Хоча вона часто виявляла свою відчуженість, у моменти історичних випробувань надзвичайною мужньо долала всі виклики. У глибині душі жінка залишилася вірною своєму першому коханню до графа Юзефа Толібоського, який, проте, одружився із заможнішою нареченою.

Нарешті Барбара прийняла пропозицію руки і серця Боґуміла, збіднілого шляхтича, учасника січневого повстання, який був старшим за неї на п’ятнадцять років. Чоловіка, що живе в постійній гармонії з природою і ледь не цілодобово працює заради сім’ї. І задля землі. Шлюб із розрахунку (незважаючи на злети і падіння) можна вважати вдалим.

Ярослав Івашкевич, «Березняк» (1933)

Станіслав (Ольгерд Лукашевич) і Маліна (Емілія Краковська) у фільмі «Березняк» режисера Анджея Вайди, 1970 р., фот. Renata Pajchel/Studio Filmowe "Tor"/Filmoteka Narodowa, fototeka.fn.org.pl

Герої оповідання Ярослава Івашкевича «Березняк» є парою, в якій кожен підвладний почуттям, але вони абсолютно не підходять один одному. Проста сільська дівчина Маліна мала сексуальні стосунки із Станіславом, симпатичним молодим хлопцем з міста. Він хворий на туберкульоз і прямо з давоського санаторію приїхав до брата, щоб у нього померти. Жага спілкування з привабливою Маліною мобілізувала життєві сили Станіслава і дещо продовжила йому життя. Його старший брат, лісничий Болеслав, після смерті дружини перебував у стані депресії. Помітивши, як радість життя переповнює кволе тіло Станіслава, він почав змагатися з братом у залицянні до Маліни. Пробуджена чуттєвість сільської дівчини по-своєму вириває з лабет смерті обох братів – хоча молодшого, на жаль, ненадовго.

Зофія Налковська, «Межа» (1935)

Межа» (Granica) Зофії Налковської висвітлює два основні тематичні мотиви: відкинуте кохання як причину помсти та подружню невірність. Юстина Боґутівна, наївна сільська дівчина, була зведена Зеноном Зємбєвичем. У середовищі збіднілого земянства, з якого він походив, подібні випадкові еротичні пригоди толерувалися, іноді nolens volens приймалися законними дружинами.

Зенон, інтелігент після паризьких студій, робив кар’єру як журналіст, урядовець і президент міста. Він одружився з Ельжбєтою Бецькою – шляхетною й чутливою особою, вразливою до проявів зла. Вона підтримувала чоловіка, хоча не схвалювала його схильності до моральних компромісів. Юстина завагітніла. Після переривання вагітності вона впала в депресію, з якої її не змогли вивести спроби допомоги, здійснювані як Зеноном, так і його дружиною. Розчарована, знервована коханка здійснила помсту над Зємбєвичем. «Прислана від померлих», як вона стверджувала, вона осліпила його їдкою кислотою.

«Межа» Зофії Налковської висвітлює дві основні теми: відкинуте кохання як причина помсти та подружню невірність. Юстину Боґутувну, наївну сільську дівчину, спокусив Зенон Зємбєвич. У середовищі збіднілих землевласників, з якого він походив, такі випадкові еротичні пригоди толерували, іноді на них мимоволі заплющувало очі законне подружжя.

Зенон, інтелектуал, який отримав освіту в Парижі, робив кар'єру журналіста, згодом чиновника і мера міста. Одружився з Ельжбетою Бєцькою, людиною благородною та емоційною, чутливою до проявів зла. Вона підтримувала чоловіка, хоча й не схвалювала його схильність до моральних компромісів. Юстина завагітніла. Після переривання вагітності вона впала в депресію, вийти з якої їй не допомагали зусилля як Зенона, так і його жінки. Розчарована коханка у відчаї помстилася Зємбєвичу. «Послана із мертвих», як стверджувала Юстина, вона осліпила його їдкою кислотою.

Марія Кунцевич, «Чужоземка» (1936)

Героїня «Іноземки» Марії Кунцевич — Ружа, красуня з чуйною натурою. Її особлива пристрасть – музика. Їй подобалося відчувати владу над іншими, особливо над чоловіками, які з нею кокетували. Вона мала багато романів, перш ніж запропонувала руку нерішучому Адамові, вчителю математики, з яким наступні сорок років прожила як кішка з собакою. Її чоловік легко піддавався тиску дружини, він наче внутрішньо стискався, ніколи не міг постояти за себе. Краса дружини стала для нього покаранням. Він знав, що його кохання нерозділене.

Ружа не реалізувалася як співачка, тому покладала нездійснені надії на дочку. Вона була егоцентричною, деспотичною і страждала на манію величі, що усвідомила лише наприкінці життя, як і те, що всюди відчувала себе «чужоземкою».

Адольф Рудницький, «Нелюба» (1937)

«Нелюба» Адольфа Рудницького — це історія нездорових стосунків. У центрі новели — почуття і пристрасть молодих людей: єврейки Ноемі та студента Академії образотворчих мистецтв, поляка Каміля Берґера. Дівчина була закохана в Каміла, відчувала себе щасливою в любові і не уявляла свого життя без нього. Він, однак, шукав своє місце поза банальністю повсякденного життя і не розумів нав’язливої любові Наомі. Каміль не любив її і не міг визначитися зі своїми почуттями. З одного боку, стосунки з дівчиною він трактував як насилля над власною свободою. З іншого – не міг покинути закохану Ноемі, яка йому все пробачала. Історія цього кохання була виснажливою для обох через розлучення і примирення. Невдалі спроби знайти спільну мову довели дівчину до повного нервового виснаження.

Тадеуш Доленґа-Мостович «Знахар» (1937)

Марися Вільчурувна (Анна Димна) та Лешек Чинський (Томаш Стокінґер) у фільмі «Знахар» режисера Єжи Гофмана, 1981, фот. Józef Letkier/Filmoteka Narodowa/fototeka.fn.org.pl

У «Знахарі» Тадеуша Доленґи-Мостовича ми знайомимося з Марисею, яка не знає свого походження і працює в сільській галантерейній крамниці. Через успіх серед місцевих хлопців вона стала об’єктом безпідставних пліток, особливо коли Лєшек Чинський, студент політехніки та син заможних фабрикантів, почав залицятися до неї. Під впливом почуттів до дівчини розпещений і самовпевнений єдиний в сім’ї син перетворився на замкнуту та чуйну людину. Марися мала симпатію до літнього чоловіка, сільського знахаря Антонія Косіби. Коли дівчина разом з Чинським потрапила в аварію на мотоциклі, Косіба врятував їм життя, хоч оперувати довелося в жахливих умовах. Попри опір батьків Чинський одружився з Марисею Вільчурувною. Як невдовзі з'ясувалося, обраницею Лєшека була донька професора медицини, який, будучи важко поранений під час бандитського нападу, втратив пам'ять. Доти, поки вона до нього не повернулася, всі знали його як знахаря Антонія Косібу.

Наш огляд найвідоміших пар на сторінках польської літератури завершуємо перед Другою світовою війною. Як не дивно, у цьому огляді не згадується проза Станіслава Іґнація Віткевича, Бруно Шульца чи Вітольда Ґомбровича. У їхній просякнутій еротикою творчості немає творів, в яких зображені яскраві пари. Винятком міг би стати роман Віткація «622 падіння Бунґа, або Демонічна жінка», в якому дійсно є Акне та Бунґо, тобто Ірена Сольська та автор, але перше видання скандального твору вийшло у світ у 1972 році.

Повоєнне продовження теми кохання в польській літературі, звичайно, триває. Проте в цьому конкретному відрізку життя, який нас цікавить, вона не створила настільки гармонійних любовних пар, які надовго закарбовуються в пам’яті.

Переклад: Тарас Лильо

Мова Ukrainian