Прикметно, що лише за два роки після публікації книжки Роальда Дала — у 1966 році — на іншому краю світу, у Варшаві, польський фантаст Станіслав Лем випустив автобіографічний роман «Високий замок», де він блукаючи закапелками пам’яті говорив про свої дитячі роки у рідному Львові та про смаколики, які він там куштував. Серед різноманітних історійок про життя маленького Сташека можна натрапити і на такий уривок:
«У ті часи з усіх приваб і пам’яток Львова мене найбільше вабила цукерня Залевського на вулиці Академічній. Вочевидь, я мав добрий смак, бо відтоді, по правді, ніде в світі не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою. Причім, оця моя інформація не мала чисто теоретичного характеру. Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам’ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки — лискучою глазур’ю. Щоразу, як наставав новий сезон, цей майстер над майстрами вмів захопити мою душу, ласу, неспокійну й не таку вже й довірливу, із якогось нового боку пройняти мене красномовністю своїх марципанових візерунків, офортами з білої чоколяди, везувіями тортів, які вивергали збиті вершки, що в них, мов у вулканічній лаві, тонули зацукровані фрукти. Тістечко коштувало в Залевського 25 ґрошів — страшна сума, якщо зважити, що велика булка коштувала тоді п’ять, а цитрина — близько десяти. Але знати, варто було платити за ці панорами, за солодкі святкові баталії — хтозна, чи не кращі за ті, які демонструвала Рацлавицька панорама» [2].