Почнімо з повсякденних покупок. Довоєнна діяльність Варшавського житлового кооперативу була одним із піонерських проявів екологічного мислення в проєктуванні простору. У варшавському районі Жолібож діяла експериментальна ферма, шкільний сад, де діти вчилися спілкуватися з природою, і навіть рослинний санаторій, де можна було залишити горщики під наглядом садівника на час відсутності або попросити допомогти їх порятувати.
У 1930-х роках кооператив організував змагання з економії тари. Учасники акції отримали спеціальні бонуси в магазинах продовольчого кооперативу. У місячнику «Życie WSM» читаємо:
Гігієнічні міркування виправдовують необхідність правильного пакування товарів у магазинах. Однак тут легко вдатися до нераціонального перебільшення, яке мало б довести ефективність і елегантність персоналу магазину. У нашому кооперативі не повинно бути місця нераціональним речам, які безпідставно збільшують комерційні витрати та створюють непродуктивні видатки. Саме до цього призводить надмірна упаковка товарів [...]
Про всяк випадок нагадаємо, що мова йде про часи до пластикової диктатури, коли продукти пакували в папір. Далі з’являється низка практичних рішень і порад: вершки в глечиках, які можна отримати під заставу, повторне використання паперових пакетів від сипучих товарів (наприклад, для овочів) тощо. У тій же статті клієнти отримали інструкції:
[...] Тож передусім варто позбутися фальшивого сорому, що не годиться йти за покупками до власного кооперативу з естетичним і чистим кошиком. Ця ганьба тим більше невиправдана, що ми живемо в будинках для робітників. І навпаки, похід за покупками з кошиком слід вважати доказом ощадливості та демократизму. [...] Розроблений тип кошика («мішечок») покликаний поєднувати в собі риси практичності та дешевизни з естетичністю.
Кошик, який тогочасна жолібозька буржуазія асоціювала із сільським життям і потребувала особливого заохочення до його носіння, чудове себе почував протягом всього періоду існування Польської Народної Республіки. Згодом його почали витісняти поліетиленові пакети.
Сьогодні ми пакетом ми називаємо кульок, але походження цього слова не вказує на те, що він одноразовий. У Польській Народній Республіці за покупками ходили з плетеними торбинками, які сьогодні іноді називають сітками чи авоськами. Перші поліетиленові пакети були шурхотливим віянням великого світу. Написи Pewex, Hugo Boss, Levi’s, Baltona, Duty Free, Aldi працювали як магічні заклинання.
Але такий часом важко здобутий (або недешево куплений на базарі) пакет часто шанували і використовували багаторазово (хоча і сьогодні в багатьох будинках на кухні можна зустріти «материнські кульки», які, як мотрійки, використовуються для зберігання інших пакетів). Ще в 1990-х, коли я навчався в початковій школі, носити змінне взуття в поліетиленовому пакеті вважалося хорошим тоном (на відміну від тканинних сумок, які ми вважали доречними для дошкільнят). Кульки ми ділили на гірші та кращі: «базарні» та «брендові» (в основному йшлося про ті з логотипом однієї із західних мереж одягу). Кращі носили, поки не відривалися ручки і не стирався напис.
До і незабаром після трансформації одноразові вироби були рідкісним явищем. Багаторазовими були хусточки, серветки, пелюшки та бритви. Сміттєві баки вистеляли газетами, а не поліетиленовими пакетами.
Сторінки з історії польської вторинної переробки
