Книжки польських репортерів на моїй книжковій полиці стоять на видному місці. Без перебільшення, саме завдяки польським репортерам і вмілим українським перекладачам люблю читати літературу факту. Здається, усе почалося з книжки «Ґоттленд» Маріуша Щиґела. Це було потрапляння «в десятку» моїх літературних вподобань. У «Ґоттленді» перед читачем розгортається панорама Чехословаччини початку ХХ століття, у склад якої тоді входила і частинка України – Закарпаття, де я живу. Було відчуття, що поміж рядків там написано не тільки про чехів. І, як результат, – прочитав ще дві книжки Щиґела, що є в перекладі українською – «Неділя, що відбулася в середу» та «Зроби собi рай».
Відтак я почав шукати книжки інших польських репортерів, і ці шукання збіглися з виходом в Україні книжки «Імператор. Шахіншах» Ришарда Капусцінського. Ефект від неї був і справді «вибуховий». І, як можна здогадатися, сьогодні усі книжки Капусцінського, що є в перекладі українською, – у моїй колекції. Крім книг класика польського репортажу, здається, я прочитав усі його інтерв’ю, що знайшов в інтернеті. Навіть задумався про вивчення польської мови, щоб швидше прочитати те, що не було ще перекладено. Вражає, як репортер без можливостей сучасної людини зміг подорожувати й писати так багато і так глибоко про людей, світ і події в ньому. Його репортажі, без перебільшення, позачасові й не втрачають актуальності.
На моїй полиці стоїть книжка ще однієї легенди репортажу – Ганни Краль. Збірка поєднала в собі три її художні репортажі: «Раніше за Господа Бога», «Докази існування» і «Дорога чекає червового короля». На вихід цієї книжки українською любителі польської школи репортажу чекали довго. Ці репортажі написані в різні роки, але формують єдиний текст — історії надій, зрад і боротьби за життя на тлі великої катастрофи ХХ століття.
Люблю тексти Вітольда Шабловського та Зємовіта Щерека за експериментальність. Стежу за всім, що пише Шабловський. Дуже сподобалися його «Танечні ведмеді» – алегорія посткомуністичної трансформації на прикладі різних країн, зокрема України.
В Україні впродовж останнього десятиліття перекладено багато репортажів польських авторів, які заслуговують на увагу українських читачів. Хотів би згадати авторів і книжки, які дуже зачепили: Пьотр Ібрагім Кальвас «Єгипет: харам, халяль», Войцех Яґельський «Усі війни Лари», Войцех Ґурецький «Тост за предків», Войцех Тохман «Ти наче камінь їла», Яцек Гуґо-Бадер «Біла гарячка», Павел Смоленський «Сироп із полину», Малґожата Реймер «Бухарест: пил і кров».
І поки я пишу ці рядки, українське видавництво «Човен», яке спеціалізується на літературному репортажі, анонсувало вихід українською книг «Сьогодні ми намалюємо смерть» Войцеха Тохмана та «Болото солодше за мед. Голоси комуністичної Албанії» Малґожати Реймер. Гадаю, це чудовий подарунок для шанувальників майстерності польських репортерів. Для мене – точно.
Музеї та ставлення до історичної спадщини
Юлія Підмогильна, провідна редакторка видавничих проєктів Простору української дитячої книги «БараБука»