Слідами польських казок
Туристична Польща здається знайомою й передбачуваною, але казки відкривають її з несподіваного боку. Вони пояснюють, чому в Крушвиці бояться мишей, під Вавелем живе дракон, а в Любліні на столі суду залишився слід диявола.
Польський фольклор міцно прив’язаний до конкретних ландшафтів і пам’яток – веж, печер, судових залів і копалень. Ці історії не існують абстрактно: вони пояснюють походження місць, формують локальну пам’ять і донині впливають на те, як їх сприймають мешканці й туристи.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Мишача вежа над озером Гопло в місті Крушвиця, центральна Польща, фот. Jan Włodaczyk / East News
Picture image
full_myasza_wieza_east_news_770.jpg
За давньою казкою, в цій вежі князь Попель, слов’янський правитель IX століття, і його німецька дружина Брунгільда знайшли страшну смерть – їх живцем з’їла зграя мишей. Так завершилася історія нечестивого подружжя, яке з жадібності отруїло кількох родичів.
Мишача вежа височіє над озером Ґопло в містечку Крушвиця в центральній Польщі. Оскільки її збудували у XIV столітті, вже після часів легендарного князя, дослідники припускають, що ця моторошна оповідь може бути відлунням історії про трагічну долю Гатто, архієпископа Майнца.
Варто додати, що в польській традиції любовні історії між поляками й німцями часто мають трагічний фінал. Так, краківська князівна Ванда, за легендою, втопилася, аби не виходити заміж за німецького правителя.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Печера дракона на Вавельському пагорбі у Кракові, фот. Wojciech Pacewicz / Forum
Picture image
full_krakow_smocza_jama_forum_770.jpg
З надміру сувенірних драконів, якими торгують у Кракові, легко здогадатися: колись місто вважали оселею справжньої потвори. Чудовисько тримало мешканців у страху, нищило худобу й зрештою дістало по заслузі. У найпопулярнішій версії легенди XVI століття кмітливий молодий швець перехитрює звіра, підсунувши йому опудало вівці, начинене смолою та іншими підступними речовинами. Дракон пожадливо ковтає приманку й гине від нетравлення, а винахідливий переможець отримує за нагороду руку доньки князя Крака, правителя міста.
Ті, хто захоче зазирнути до драконової печери, можуть зробити це на Вавельському пагорбі – саме там, біля входу, стоїть скульптура дракона роботи Броніслава Хромого. Ще зовсім недавно, у вже майже легендарному 2007 році, кам’яного звіра можна було змусити видихнути полум’я, надіславши SMS на спеціальний номер. Згодом, утім, дракон показав характер: тепер він дихає вогнем без сторонньої допомоги – регулярно, кожні три хвилини.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Відбиток «руки диявола» в Музеї історії Любліна, фот. Jakub Orzechowski / Agencja Gazeta
Picture image
full_czarna_lapa_ag_770.jpg
«Навіть у диявола я дочекалася б чеснішого суду!» – вигукнула колись невинна вдова в люблінській залі, звертаючись до судді після того, як корумповані присяжні визнали її винною. Наступної ночі до люблінського трибуналу з’явився сам диявол, аби домогтися справедливого вироку. Володар пітьми, ймовірно, не вміючи писати, затвердив нове рішення відбитком долоні. Випалений відбиток руки на суддівському столі, про який розповідає ця казка, й досі можна побачити в Музеї історії Любліна.
Соляна копальня у Величці
Picture display
standardowy (864px desktop)
Соляна копальня у Величці, фот. Szymon Łaszewski / Forum
Picture image
wieliczka_foto_forum.jpg
Ця розкішна соляна копальня пов’язана з казкою про перстень. За легендою, польський князь Болеслав Сором’язливий подарував заручальний перстень угорській принцесі Кінзі. Та з невідомих причин, які по-різному пояснюють версії оповіді, вона одразу ж кинула його в соляну копальню в Угорщині. Наступного дня після весілля в Кракові княгиня наказала копати землю в сусідньому містечку Величка. З-під землі підняли соляний брикет – і, на диво, всередині знайшли той самий перстень. «Ось мій посаг, – мовила Кінга, – збудуйте тут соляну копальню».
Такою є легендарна історія виникнення соляної копальні у Величці, яка протягом століть постачала сіль. Сьогодні копальня вже не діє, однак відкрита для відвідувачів.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Золота качка, Музей Фридерика Шопена, фот. Albert Zawada / AG
Picture image
zlota_kaczka_ag.jpg
Відвідувачі Музею Фридерика Шопена відразу помічають невелику сумну золоту качку у фонтані біля головного входу. Згідно з першою друкованою версією однойменної казки, опублікованою 1925 року, бідний швець дізнається, що качка насправді є принцесою, зачарованою злим закляттям. Зняти чари може лише чоловік, який зуміє витратити сто дукатів і не поділиться жодною покупкою з іншими. Швець отримує гроші, але швидко розуміє, що не здатен витратити таку величезну суму лише на себе. Зрештою він роздає більшість дукатів жебракові, так і не звільнивши золоту качку.
Це нетипова казка: бідний швець не рятує принцесу. Та все ж історія має щасливий фінал – хоча й не для неї. Невдовзі після того, як він залишає золоту качку напризволяще, у його житті з’являються і достаток, і кохання.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Булава Геркулеса в Ойцовському національному парку, фот. Jerzy Pawłeta / Forum
Picture image
full_maczuga_herkulesa_forum_770.jpg
Химерної форми вапняковий стовп в Ойцівському національному парку згадується під назвою «Соколина скеля» в казці про пана Твардовського, записаній у XIX столітті письменником і фольклористом Казімєжем Владиславом Вуйціцьким. За сюжетом шляхтич Твардовський продає дияволу свою душу, але застерігає: забрати її той зможе лише в Римі. Диявол погоджується, обдаровує його великими статками й, святкуючи укладену угоду, перевертає величезну скелю догори дриґом.
Це і є та сама «Соколина скеля», відома сьогодні під назвою «Булава Геркулеса» – двадцятип’ятиметрова скеля, яка й справді виглядає так, ніби її поставили догори дриґом: унизу вона вузька, а догори розширюється. Зрештою диявол таки перехитрює пана Твардовського й заманює його до корчми з назвою «Рим», де шляхтич мусить виконати свою частину угоди.