Закінчив полоністику в Університеті Яна Казімєжа у Львові, де вивчав класичну філологію. Згодом працював як вчитель польської мови (у Львові і в Перемишлі) до моменту, коли туберкульоз на oстаннiй стадії не змусив його піти на пенсію.
Грабінський створював повісті, драми і оповідання. В двох перших жанрах він не здобув особливих успіхів. Короткотривалу популярність принесли йому оповідання, особливо перевидавана кілька разів уже за життя збірка "Демон руху". Він публікував їх також у пресі, як у літературних, так і у популярних періодичних виданнях. Він писав також на тему власного мистецтва, яке створював. Тут варто згадати "З моєї майстерні. Розповідь про машиніста Ґрота", "Icторiя оповiдання", а особливо присвячений Eдґарові Аланові По есей "Книга фантастів" (1931).
Він дебютував у 1909 під псевдонімом Стефан Жальний збіркою оповідань "Із винятків. У присмерку віри". Однак, ця книжка не дочекалась ані популярності, ані позитивних відгуків критиків. Перешкодою був дещо перебільшений стиль:
"Весняні світанки моєї молодості погасли давно; cьогоднi замикаються над постарілою, розвіяну грізними вітрами головою, сірий захід обдертий з покрову сонця, що розвіяну, перелякану старечим холодом скрило свої вогні за завалами бурих хмар" ("Пущик").
Лексикон Грабінського, як видно із раніше наведеної цитати має багато спільного з літературою періоду Молодої Польщі. Aвтор використовує настроєві описи, які вже на момент створення здаються анахронічні. Так само він формує тематику своїх творів загалом. Демонічні спокусниці, відьми, еротизм поєднаний із релігійними мотивами, як в оповіданні "Проекції", різні форми парапсихологічних впливів і нарашті заглибленість у східний містицизм - це все популярні мотиви у літературі XIX cтоліття.
На честь літератури періоду Молодої Польщі є повість "Тінь Бафомета" (1926), яка містила неправдоподібне накопичення подібних явищ. Тим більш, як духовний провідник головного героя виступає у ній епізодичний поет Вжєсьмян, який ґрунтувався на постаті Болеслава Лесмяна, особливі візії якого матеріалізуються у покинутому домі. Ту саму постать описано в оповіданні "Галузь" із збірки "Шалений пілігрим", а згаданий фрагмент повісті становить його переробку.
На залізниці і в пожежному депо
Несподіваним на цьому тлі видається тяжіння автора до сцієнтицизму (саєнтизму). Його герої часто виконують професії, пов'язані з наукою і технікою, будучи інженерами, архітекторами чи лікарями. Вони вміють висловлюватись із математичною ліконічністю:
"Графічно представив собі перебіг життя як видовженого еліпсису, по яких дана особа кружляла способом математичного пункту" ("Дотично").
Це, безперечно, збільшує їх вірогідність як свідків надзвичайних подій, хоч би у порівнянні із розсіяними шаленцями з оповідань Говарда Філіпса Лавкрафта. Краєвиди є такі ж сучасні як герої. Частіше ніж у покинутих монастирях ("Проєкції"), дія оповідань Грабінського відбувається у наскрізь сучасних декораціях - в пожежному депо чи у раціональному світі епохи парових машин. Варто згадати, що цей остатній автор "Демона руху" у символічних категоріях.
„Залізницю людлю дуже і їжджу з задоволенням; свого часу я навіть носився із наміром вступати в пожежники. Ця служба завжди була для мене символом життя і його вогнистого пульсу - символом демонізму руху, потужної сили із нікуди родом, що мчить світами через міжпланетні простори”. ("Розповідь про машиніста Ґрота. Історія новели", „Скамандер”, зошит. 20, 1920, s. 112)
Одночасно акція багатьох оповідань відбувається у сучасних реаліях. У їх описі Грабінський є реалістом, який охоче вживає фаховий словник. Особливо виразно це видно у збірках оповідань "Демон руху" та "Книга вогню". Обидва мають ясно окреслену тему : перше відбувається у потягах і на станціях, друге - стосуться пожеж, підпалів та надприродніх явищ, з якими стикаються пожежники.
Поміж езотерикою та наукою
Сучасний спосіб, у якому автор "Книги вогню" вводить читача в інтригу і непевність що з того, що в відносинах героїв є реальне, а що вигадане. Він опирається не невизначене "шаленство", але описані зі знанням патологічні стани. Наймайстернішим з цього погляду є оповідання "Коханка Шамоти". У час зустрічей із таємничою, мовчазною красою головний герой зауважує:
"У неї на тілі природжені знаки, такі ж подібні до тих, які і в мене є. Наші знамена є власне ідентичними".
Кілька подібних деталів - особливо внаслідок уколу коханки шпилькою, коли герой калічить сам себе, дозволяє припускати, що Шамота хворів психозом, при якому він ставився до власного тілa як до чужого і жіноче. Про це розповідає Станіслав Лем у післяслові до збірки "Несамовиті оповідання", виданої у 1974 році.
